14.3. Продовольча проблема
Світову продовольчу проблему називають однією з головних невирішених проблем XX в. За останні 50 років у виробництві продовольства досягнутий істотний прогрес - чисельність що недоїдають і голодуючих скоротилася майже вдвічі. Водночас чимала частина населення планети дотепер відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність нужденних у них перевищує 800 млн осіб, т.е, абсолютну брак продовольства (по калоріях) відчуває кожен сьомий.
Найбільш гостро проблема дефіциту продуктів харчування коштує в багатьох країнах, що розвиваються (до них по статистиці ООН відноситься і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема, до числа найбільш нужденних країн, де середнє споживання на душу населення продовольства по енергетичній цінності складає менш 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, відносяться Того і Монголія.
У той же час у ряді країн, що розвиваються рівень, споживання на душу населення в даний час перевищує 3000 ккал на день, т, е. знаходиться на цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема, Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія і Туреччина.
Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість харчування. Так, для сучасної Росії характерно не стільки зниження енергетичної цінності споживаного продовольства (протягом 90-х рр.. - З 2500 до 2300 ккал на день), скільки погіршення структури харчування. Іншими словами, душове споживання найбільш важливих видів продовольства знаходиться значно нижче медичних норм, реко-
вані для повноцінного харчування, і продовжує скорочуватися, У 1997 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів у розрахунку на одну людину склало 50 кг (при нормі 82 кг), молока і молочних продуктів - 229 кг (норма - 392 кг), рослинної олії - 7,9 кг (норма - 13 кг), цукру - 33 кг (норма - 40,7 кг). Найбільшу гостроту продовольча проблема в Росії придбала в 90-і рр.. у зв'язку з різким зниженням життєвого рівня основної частини населення і падінням сільськогосподарського виробництва більш ніж у 1,5 рази.
Світове виробництво сільськогосподарської продукції стримується через обмеженість угідь, причому як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються, Це пов'язано з високим рівнем урбанізації, необхідністю збереження лісових масивів, обмеженістю водних ресурсів. Найбільш гостро проблема дефіциту продовольства стоїть перед найбіднішими країнами, які не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів харчування-
Світова торгівля продовольством
Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де воно вироблено, міжнародна торгівля про »дуктами харчування ведеться дуже інтенсивно. Обсяг світового експорту продовольства становить понад 300 млрд дол на рік, Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством - розвинені країни, насамперед США, Франція, Нідерланди, Німеччина. На частку цієї групи країн припадає близько 60% світового експорту та імпорту. Приблизно третина закупівель і продажів продовольства приходиться на країни Азії, Африки та Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою незначна і складає менше 5%.
Росія є великим нетто-імпортером продовольства і сировини длд його виробництва, щорічно закуповуючи цих товарів на суму більше 10 млрд дол (насамперед м'ясо та м'ясні продукти, цукор, зерно, а також молоко і молочні продукти).
Найбільш активно ведеться міжнародна торгівля зерновою продукцією, а також (меншою мірою) м'ясними і молочними товарами і цукром. Головними постачальниками зерна є США, Канада, ЄС (в основному Франція), Аргентина й Австралія. На їх частку припадає 9/10 світового експорту пшениці і кормового зерна (табл. 14.1).
?
Країни - провідні експортери продовольства є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечивши собі ключові позиції в постачаннях стратегічного продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти й овочі, кава, какао, чай, спеції і ряд інших товарів. У 1996 р. експорт продовольства Сполученими Штатами склав 47 млрд дол, а імпорт - 22 млрд дол
Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі продовольством, в даний час зазнає докорінних змін. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана ростом державної підтримки і протекціонізму в багатьох країнах, особливо розвинених. Проведена політика підтримки високих внутрішніх цін привела до надвиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поширенню експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергою ускладнило міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері. Відсутність погоджених на міжнародному рівні правил і процедури не-однократноявлялос' приводом для виникнення протиріч, чрепатих підривом стабільності міжнародної торгівлі і виникненням торговельних воєн.
Основні «битви» розгорталися між ЄС і США, які внаслідок проблем зі збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при постачаннях свого зерна на зовнішні ринки, Ці дії викликали активна протидія з боку Канади, Австралії та інших дрібніших експортерів, чиє фінансове становище не дозволяє застосовувати субсидії у біль-ших розмірах. В цілому по розвинених країнах рівень підтримки сільського господарства в період 1986-1991 рр.. становив від 42 до 47%. Сукупний грошовий еквівалент субсидій виробникам, розрахований за методикою ОЗСР, наближався до 180 млрд дол (до теперішнього часу він знизився на 30 млрд дол.)
СОТ і світова торгівля продовольством
Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності Всесвітньої торговельної організації. Важливе місце в її основоположних документах займає Угода по сільському господарству, яке передбачає переведення всіх нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти і поступове зниження тарифів (за шість років, починаючи з 1995 р., - у середньому на 36% порівняно з 1986-1988 рр..), зниження експортних субсидій (бюджетних асигнувань на субсидування експорту - на 36% за шість років і його обсягу - на 21% порівняно з періодом 1986 - 1990 рр..), скорочення рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва (агрегований показник передбачається знизити на 20% в порівнянні з 1986-1988 рр..).
При цьому країни, що розвиваються беруть знижені зобов'язання (2/3 від зобов'язань розвинених країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвинені країни взагалі звільняються від зобов'язань. У результаті реалізації цих заходів можна очікувати посилення позицій на світовому продовольчому ринку тих країн, які володіють найбільш розвиненим сільським господарством, орієнтованим на потреби зовнішнього ринку (США, ЄС, Канада, Австралія, Аргентина та ін.) У той же час виробники сель-кохозяйственной продукції в державах - нетто-імпортерах продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть значні втрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва. Населення цих країн може зіткнутися з усе зростаючим імпортом основних видів сільськогосподарської продукції, про першу чергу зерна, цукру, м'ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.
Росія і регулювання міжнародної торгівлі продовольством у рамках 6X0
Росія, як майбутня участншда СОТ, очевидно, зіткнеться з зазначеними вище проблемами. Водночас РФ має досить широкими можливостями для перебудови структури виробництва і зовнішньої торгівлі аграрною продукцією.
Найбільш складною для Росії проблемою є майбутнє зміна форм державної підтримки сільського господарства, особливо з урахуванням його нинішнього го кризового стану. До теперішнього часу прямі платежі виробникам сільсько-господарської продукції, а також дотації споживачам (в основному на молочну та хлібобулочну продукцію) практично зійшли нанівець. У той же час, очевидно, що Росії за прикладом США і Західної Європи необхідно переносити акцент при здійсненні підтримки АПК на розвиток інфраструктури в сільській місцевості, захист навколишнього середовища, контроль якості і санітарний контроль, активізацію наукових досліджень в аграрній сфері та заходи в галузі державного регулювання продовольчого ринку країни.
Фінансова криза, що почалися 17 серпня 1998 р., позначив нові тенденції в російській зовнішній торгівлі продовольст-
Вієм. Різка зміна курсу рубля по відношенню до долара призвело до зниження купівельної спроможності населення і скорочення попиту на імпортне продовольство.
У той же час: у зв'язку з кризою набуває нового звучання питання про відкриття ринків країн - членів БТО для російської сільськогосподарської продукції. Кліматичні умови на території Росії дозволяють налагодити в перспективі випуск товарів, які можуть знайти попит на світовому ринку (цей ринок, хоча і насичений в досить сильному ступені, все ж має досить ніш). До таких товарів належать, зокрема, високоякіс-кількісний пшениця, жито, продовольчий овес, соняшник. Перебудова структури сільськогосподарського виробництва в Росії в розрахунку на потреби світового ринку предпола-Гаета активний розвиток виробництв з чітко вираженою експортною орієнтацією.
Росія і ФАО Крім СОТ, іншою важливою організацією, де визначаються перспективи світової продовольчої ситуації, є ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН). В даний час ця організація, в діяльності якої Росія бере участь в якості постійного спостерігача, і світова спільнота в цілому приділяють серйозну увагу Перепека-тівам вирішення продовольчої проблеми в нужденних країнах, в тому числі в країнах з перехідною економікою. Якщо раніше (у 70-80-і рр..) Найбільш важлива роль відводилася продовольчої допомоги, то до теперішнього часу акцент змістився на надання сприяння розвитку національного сільського господарства. Основною формою допомоги аграрному сектору з боку як ФАО, так і найбільших країн-донорів (США та держав - членів ЄС) є фінансування конкретних проектів, ори-ентірованних на підйом сільського господарства. На ці цілі, в част-ності, витрачається основна частина бюджету ФАО, що становить 1 млрд дол Виявляється також технічна допомога, включаючи підготовку кадрів для сільського господарства, надання кон-сультації фахівців, здійснення експертних оцінок і т.д.
Прикладами реальної підтримки розвитку національного сільського господарства з боку ФАО є поширення нових високоврожайних сортів культур в нужденних країнах, передача їм досягнень в галузі біотехнології, розробка та допомогу у здійсненні проектів розширення виробництва продовольства, будівництво об'єктів інфраструктури в сель-ської місцевості і т.п.
Перспективи вирішення продовольчої проблеми
Багато міжнародних експертів сходяться в тому, що виробництво продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатне в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування, навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн осіб. При цьому попит на продовольство в розвинених країнах, де він і так досить високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином структури споживання і якості продуктів). Водночас зусилля світової спільноти щодо вирішення продовольчої проблеми приведуть, як передбачається, до реального зростання споживання продовольства в країнах, де спостерігається його недостача, тобто в ряді держав Азії, Африки та Латинської Америки, а також Східної Евррпи,