| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
14.4. Основні етапи інтеграції | ||
|
Погляд на інтеграцію як на процес, що розвивається від простих до більш складних форм, дозволив здійснити класифікацію стадій інтеграційного процесу. Класичною класифікацією стадій інтеграції стала схема Б. Баласса. Б. Баласса розрізняє п'ять основних форм інтеграції (типів інтеграційних угод). Розглянемо їх, враховуючи сучасні модифікації даної теорії, внесені конкретним досвідом функціонування Європейського союзу та інших інтеграційних груп: зона вільної торгівлі (free trade zone); митний союз (customs union); загальний ринок (common market); економічний союз (у найбільш зрілій формі економіч-ський і валютний союз, economic and monetary union); повна економічна і політична інтеграція. Розглянемо кожен з етапів (типів угод) докладніше. Зона вільної торгівлі. Під нею прийнято розуміти таку форму інтеграції, при якій її учасники домовляються про зняття митних тарифів і квот у торгівлі один з одним. Разом з тим щодо третіх країн кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити свою власну зовнішньоторговельну політику. Подібна форма інтеграції реалізується в ЄАВТ, НАФТА, АСЕАН. Митний союз. Основна відмінність від зони вільної торгівлі полягає в тому, що учасники митного союзу не тільки усувають тарифи і квоти в торгівлі між собою, але і проводять єдину зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн, встановлюючи єдиний зовнішній тариф по периметру кордону спільної митної території. Згідно ст. XXFV ГАТТ митний союз передбачає заміну кількох митних територій однією. При цьому митні служби на внутрішніх кордонах скасовуються, а їх функції передаються відповідним службам на зовнішніх кордонах єдиної митної території. Прикладом такої освіти вже з 1968 р. є Європейське економічне співтовариство (пізніше - Європейський союз), а також МЕРКОСУР. При цій формі інтеграції істотно змінюються товарні потоки, відбувається переорієнтація на імпорт з країн - учасниць угоди, відбуваються зміни у виробництві та споживанні продукції. Митний союз досить логічно завершена форма. Водночас, обмежуючись суто сферою міжнародної торгівлі, він таїть у собі внутрішнє протиріччя, розвиток якого неминуче породжує потребу в переході до ще більш удосконаленим формам торгово-економічних союзів. Загальний ринок. У додавання до наявних пріоритетами в рамках митного союзу цей етап інтеграції передбачає усунення перешкод для вільного переміщення в рамках країн-учасниць всіх факторів виробництв. Передбачається зближення національних законодавств, стандартів, а також розвиток інституційних основ інтеграції, спільних органів управління об'єднавчими процесами. В принципі вільне переміщення факторів виробництва всередині певної угруповання ряду країн має сприяти більш раціональному використанню сукупних ресурсів, розвитку поділу праці, спеціалізації виробництва, оптимізації виробничих структур та повного використання фактора економії від збільшення масштабів виробництва. Цьому перешкоджають відмінності в економічній політиці, що проводиться державами, що входять в загальний ринок. Виникає необхідність подальшої уніфікації, узгодження та координації економічної політики країн - членів інтеграційної групи. При цьому створюються спільні координуючі органи. Слід звернути увагу на те, що, як тільки процес узгодження економічної політики доходить до певного рівня, він починає підкорятися власній логіці і вимагати, особливо в тому випадку, якщо країна характеризується високим ступенем відкритості своєї економіки, все більш тісної ув'язки, охоплює-ють все більше коло питань. Цей процес дійшов певному логічного завершення в рамках комплексної і більш складної форми - наступного етапу інтеграції, економічного та валютного союзу. Валютний союз - створення єдиної регіональної валютної системи, включаючи створення єдиного банку, введення єдиної валюти, узгодження і становлення єдиної ва-лютно-кредитної, скоординованої макроекономічної політики і т.д. У цьому випадку створюються, а точніше, перетворюються загальні координаційні інститути в наднаціональні органи, яким передається частина державного суверенітету для вирішення проблем координації всіх сфер життєдіяльності інтеграційного утворення або навіть інтеграційної державності. Повна економічна та політична інтеграція. У даному випадку мова йде про перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне і політичне утворення, що передбачає не просто узгодження, а й проведення загальної уніфікованої, фактично єдиної економічної політики, повну уніфікацію законодавчої бази. На цьому етапі на основі інституту наднаціональних органів влади поступово формується новий багатонаціональний суб'єкт міжнародних економічних і політичних відносин, відбувається рух до створення єдиного федеративного або конфедеративного держави. Таким чином, перехід від нижчих стадій (форм) інтеграції до більш високих і є поетапний процес міжнародної економічної інтеграції. Тривалість етапів визначається комплексом різноманітних чинників внутрішньоекономічного, зовнішньоекономічного, і політичного характеру. Однак практика показала, що реальний процес інтеграції в силу своєї внутрішньої суперечливості не може відбуватися настільки прямолінійно і поступально, як припускає розглянута логічна схема. Досвід регіональної інтеграції (у найбільш розвинених формах сфокусований в рамках ЄС) показав ко-лоссальние складності створення єдиного економічного простору і різну ступінь зацікавленості в глибині взаємодії сторін, що не вкладається в прийняті схеми. Різноманіття моделей інтеграції в Північній Америці, Латинській Америці, в ATP, Африці, на Близькому Сході, відбило значну диференціацію країнових, регіональних і субрегіональних економічних систем, механізмів відтворення, інших ключових параметрів розвитку, дозволяє бачити і часткову модифікацію класичної схеми в одних випадках і її істотну трансформацію в інших. Історія показує, що не існує ні строгих закономірностей, ні автоматизму між фазами регіональної інтеграції: все залежить від конкретно-історичних умов в МЕВ, в окремих країнах, від економічних і політичних інтересів даних країн. Так, на відміну від НД країни - члени НАФТА, створюючи зону вільної торгівлі, не ставлять завдання перейти потім до митного союзу (це навряд чи можливо при настільки величезних відмінностях в економічних потенціалах країн - учасниць об'єднання) , але одночасно з перших же кроків вводять певні елементи спільного ринку (лібералізацію капіталовкладень; заходи щодо зближення стандартів, лібералізації у сфері послуг, гармонізації-ції; політики в окремих сферах, наприклад в галузі охорони навколишнього середовища та ін.) Латиноамериканські країни стали створювати передумови до нової фази співпраці з азіатськими країнами АТЕС: тут поєднуються координація зв'язків з міжрегіональних механізмам з двосторонніми каналами співробітництва. Прикладом є Чилі. Ця країна, будучи асоційованим членом МЕРКОСУР, а також підписав двосторонні угоди з низкою латиноамериканських країн про зонах вільної торгівлі, одночасно входить в АТЕС. В останні роки Чилі застосовує нову стратегію, що поєднує в собі регіональний та міжрегіональний рівні інтеграції: вона створює своєрідний міст між тихоокеанськими країнами Азії та атлантичними державами Латинської Америки - Бразилією та Аргентиною. Через особливу політику лібералізації Чилі створює «вхідні ворота» для азіатських товарів на південноамериканські ринки і «вихідні ворота» для бразильських і аргентинських товарів на ринки, розташовані по інший бік Тихого океану. Як в ЄС, так і в СНД реалізується модель «різношвидкісної» інтеграції, що передбачає в рамках однієї інтеграційної групи застосування різними країнами-членами різних форм інтеграції. В ЄС практично реалізується концепція «інтеграції концентричних кіл» (навколо ядра - зони євро-валютного союзу). У СНД набула поширення модель багаторівневої інтеграції: Союз Росії і Білорусії, що формує союзну державу; Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС); ГУУАМ; Центрально-азійський економічне співтовариство (ЦА-ЕС). Останнім часом розвинулася нова ініціатива чотирьох держав: Росії, Білорусії, України і Казахстану про створення єдиного економічного простору. Нарешті, розвиваються нетрадиційні інтеграційні схеми і з точки зору різних інституційних механізмів інтеграції. Серед них виділяються насамперед «західний» (заснований на жорсткій інституційній структурі та обов'язковості виконання рішень в задані терміни всіма країнами-учасницями) і «азіатський», що надає свободу маневру для кожної країни-партнера. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||