| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
18.4. Спроби зміни ситуації | ||
|
На початку 1970-х з'явилася ідея «нового міжнародного економічного порядку» (НМЕП), яка передбачала усунення будь-яких проявів нерівноправності, диктату і дискримінації з системи світогосподарських зв'язків. Ідея остаточно оформилася в рішеннях IV Конференції руху неприєднання (Алжир, 1973 р.). Концепція НМЕП згодом розвивалася і уточнювалася в ряді документів ЮНКТАД, ЮНІДО, руху неприєднання. Головна мета програми НМЕП - створення нового механізму розподілу доходів між розвиненими і країнами, що розвиваються. Але істотних успіхів у реалізації намічених заходів та поліпшенні становища РС на світовому ринку домогтися не вдалося. Ломейські конвенції, що закріпили в договірно-правовій формі систему торгово-економічних відносин між ЄС і багатьма країнами, що розвиваються, у свій час широко рекламувалися як «нова модель взаємовигідної співпраці». Але й вона не повною мірою виправдала надії країн, що розвиваються, оскільки фактично посилювала їх залежність від розвинених європейських держав (стратегія ЄС передбачала сприяння розвитку в цих країнах передусім аграрного і гірничодобувного секторів економіки, а також деяких «брудних» виробництв). ЄС досі займає провідне місце в сприянні розвитку країн, що розвиваються: у 1998 р. частка приватних інвестиції з країн Євросоюзу в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в країни становила 56%, в 2000 р. - 69%. Без зовнішньої підживлення економіка багатьох країн, що розвиваються може потерпіти крах, а значна частина їх населення виявиться перед загрозою голодної смерті. За оцінками для досягнення мінімально пристойного якості життя щорічно необхідний чистий приплив ресурсів в розмірі близько 100 млрд дол, тоді як зараз він ледве досягає 50 млрд дол (офіційна допомога Євросоюзу в 2002 р. оцінювалася приблизно в 25 млрд дол, США виділяли 10 млрд дол.) Дані на Монтерейському форумі обіцянки представників ЄС і адміністрації США довести до 2006 р. обсяг допомоги відповідно до 46 і 15 млрд дол, які не викликали великого ентузіазму в країнах, що розвиваються. З їх точки зору, кошти потрібні зараз, а не в майбутньому, і в більшому обсязі. Правда, розвинені країни звинувачують розвиваються в зростаючому утриманство і небажанні напружено працювати. В цілому на початку XXI в. досить виразно спостерігається посилення конфліктності у відносинах між розвиненими і країнами, що розвиваються. Зайвий раз це продемонструвала невдача саміту СОТ в мексиканському м. Канкун восени 2003 р., на якому лідери низки країн, що розвиваються виступили з консолідованою позицією щодо способів вирішення ряду гострих питань світового економічного розвитку (визначення рівня аграрних субвенцій та експортних субсидій, полегшення доступу на ринки, прозорість інвестиційних та конкурентних норм , торгівля промисловими товарами тощо). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||