23.3. Європейський Союз у системі світогосподарських зв'язків
Розвиток західно-європейської інтеграції чинить серйозний вплив на структуру і стан зовнішньоекономічних зв'язків. Європейський Союз є найбільшим торговим блоком сучасного світу. Його експорт перевищує американський - 20,3%. Частка ЄС як єдиного суб'єкта в експорті капіталу у формі прямих інвестицій становить приблизно таку ж величину.
За відносними показниками участі у світогосподарських зв'язках ЄС не виділяється серед провідних центрів світового господарства. Фактична відкритість його господарства знаходиться на рівні США та Японії імпортна квота (9-11%).
ЄС в русі прямих інвестицій. Провідною формою зовнішньоекономічних зв'язків виступає рух капіталу. Західно-європейські компанії за масштабами експорту капіталу поступаються американським. Відбулися зміни у складі основних експортерів капіталу з ЄС. Посилили активність міжнародні компанії ФРН, роль колишніх колоніальних держав Британії та Франції знизилася. Проте до цих пір за обсягом закордонних прямих капіталовкладень Британія набагато випереджає інші великі західно-європейські держави.
Активізація експорту капіталу ТНК привела до істотного зростання ступеня інтеграції країн Західної Європи у світовому господарстві. Все більша частина виробничих потужностей західно-європейських ТНК переноситься за межі регіону. Відношення між вартістю продукції закордонних дочірніх підприємств і величиною ВВП поступово змінюється на користь закордонного виробництва. У Західній Європі виділяється група країн - Британія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, у яких більше 1/5 ВВП переміщено за кордон, при цьому у Нідерландів близько 90%. Франція, а також Італія мають відносно низький показник вартості закордонного виробництва - 8-15% ВВП.
Експорт капіталу супроводжувався процесом ліквідації певного невідповідності між масштабами економічного потенціалу і розмірами зарубіжних прямих інвестицій західно-європейських країн, чому неабиякою мірою сприяла політика самих країн. Була вдосконалена система гарантування таких інвестицій. Державні гарантії приватних інвестицій доповнилися системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються.
За своєю технологічною структурою зарубіжні капіталовкладення компаній ЄС не відносяться до високотехнологічних (конторське обладнання, радіотехніка - 1,1% загального обсягу). Основна частка зарубіжних прямих капіталовкладень припадає на сферу послуг (54,2%), де основна маса зосереджена в кредитній сфері і торгівлі.
Активність міжнародних компаній країн ЄС виявляється насамперед на північноамериканському ринку. Ще в середині 80-х років сукупний обсяг західно-європейських прямих інвестицій в США перевищив американський в Євросоюзі. У США їм належить понад 2/3 іноземних капіталовкладень, близько 1/4 - в Японії. У загальному експорті підприємницького капіталу західно-європейських країн частка країн, що розвиваються впала з 50% у 60-х роках до 28% у 80-і і до 20% в 90-і роки. Європейські компанії недостатньо уваги приділяли експорту капіталів у швидко розвиваються, Азії. У результаті Євросоюз відстав за загальним обсягом прямих капіталовкладень в Азії і в країнах Тихого океану від США на 1/3 і на 1/6 частина - від Японії.
Країни ЄС виступають досить привабливим об'єктом докладання іноземних прямих інвестицій, насамперед американських і японських.
У загальному обсязі ІПК на частку американських компаній припадає близько 60% (у 1980 р. - 42%). Велика частина їх зосереджена в обробній промисловості - 44%, причому 17% - у машинобудуванні, серед них 2,3% - в електротехнічної й електронної промисловості. Інвестиції європейських компаній в промисловості США зосереджені в основному в хімії, а у машинобудування інвестовано всього 6,3% капіталовкладень.
Японський капітал йшов головним чином у фінансові послуги, торгівлю і лише 15% направлялося в обробну промисловість.
Основними центрами тяжіння іноземних капіталовкладень в ЄС є Британія (майже 1/3), далі йдуть Франція (20%) і Бельгія (14%).
ЄС виступає чистим імпортером капіталу. Приплив ІПК становив у 90-ті роки близько 3% обсягу валових інвестицій в основний капітал. Приблизно половина цього припливу забезпечується з джерел приймаючих країн. У ряді малих країн компанії, контрольовані іноземцями з третіх країн, виробляють понад 1/3 продукції обробної промисловості.
Зовнішньоторговельні зв'язку. Політика в галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торговельних зв'язків. Як зазначалося, залежність ЄС від зовнішньої торгівлі не вище, ніж у інших промислово розвинених центрів. У зовнішній торгівлі ЄС велика роль іноземних ТНК. На іноземні, головним чином американські, компанії доводиться в окремих галузях до 30% експорту готових виробів.
Євросоюз виступає провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На нього припадає 20-23% світового експорту цих груп товарів. Однак у 90-ті роки проявилися небезпечні симптоми ослаблення позицій в експорті ряду найбільш прогресивних і перспективних виробів. Частка висотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості в треті країни становить 15%, а у США і Японії - 33% і 26% відповідно.
Сталося звуження експортної спеціалізації регіону в обробній промисловості. У групу високоспеціалізованих галузей (коефіцієнт експортної спеціалізації понад 1,3) входить тільки виробництво текстильного, шкіряного та харчового обладнання. До групи галузей з недостатньо вираженою експортною спеціалізацією (коефіцієнт нижче 0,9) належать виробництва наукомістких товарів: конторського обладнання і ЕОМ, телекомунікаційного обладнання і засобів зв'язку, електронного обладнання. Причому в цій групі відбулося зниження рівня міжнародної спеціалізації.
Відносне послаблення ЄС в міжнародному розподілі праці пов'язано з відставанням у ціновій конкуренції, в наукоємності товарів. Погодинна оплата в 80-і роки росла в середньому на 8% на рік, в 90-ті - на 3,8%. В результаті вартість праці в Європі вище, ніж у США, Японії, і ще більш висока, ніж у країнах Південно-Східної Азії.
Країни Євросоюзу відстають в рівні продуктивності праці від США в цілому і від Японії - в обробній промисловості. Це призвело до відставання країн ЄС в показниках вартості праці в одиниці продукції, що ілюструють дані табл. 23.3.
Таблиця 23.3
Темпи приросту вартості праці в одиниці продукції обробної промисловості,%
Найбільш конкурентоспроможне в Західній Європі - експортне виробництво ФРН (приблизно 25% експорту Союзу). Друге місце у зовнішній торгівлі належить Франції. Вона займає провідні позиції за розмірами сільськогосподарського експорту, поступаючись на світовому ринку тільки США. Частка малих країн у загальному експорті значно перевищує їх питома вага у виробництві.
Значна роль Євросоюзу в світовій імпортній торгівлі. Він виступає найбільшим імпортером машин і устаткування, великим імпортером ряду сільськогосподарських товарів, зокрема кукурудзи, соя-бобів, основним постачальником яких є США. Важливе місце в імпорті займають мінеральна сировина та неметалеві напівфабрикати. Незважаючи на збільшення виробництва окремих видів мінеральної сировини (природний газ, нафта, боксити), Євросоюз за рахунок власних ресурсів може задовольнити потреби лише по небагатьом з їх основних видів. Він ввозить понад 2/5 енергетичного і близько 3/4 інших видів сировини. У загальному споживанні окремих видів мінеральної сировини частка імпорту становить: по алюмінію - 75%, вольфраму - 77, цинку - 58, кобальту - 95, міді - 82, нікелю - 10%.
В цілому забезпеченість сировиною Євросоюзу з власних родовищ знижується, одночасно зростає залежність від привізного мінеральної сировини. Важливу роль у цьому процесі відіграє політика західно-європейських ТНК, які вважають за краще розробляти більш багаті родовища в інших регіонах для підвищення ефективності виробництва.
Зазначені процеси впливають на географічний напрямок зовнішньоторговельних зв'язків. Близько 2/5 торговельного обороту ЄС припадає на розвинені країни.
Основним торговим партнером Євросоюзу є США - понад 20% всього вивозу. В останнє десятиліття торгові зв'язки з США посилилися (1958 р. - 13% експорту), збільшується частка Японії, але її значення поки ще невелика.
Між країнами час від часу проявляються гострі протиріччя. Зокрема, між ЄС і США - з приводу субсидування ЄС сільськогосподарської продукції, обмежень США на імпорт ряду продуктів з ЄС. Заходи, що вживаються з двох сторін заходи не дозволяють суперечностей вийти з-під контролю.
Між ЄС та США склалася досить розвинена система відносин, що включає консультації 2 рази на рік між президентом США, головою Ради ЄС та головою Європейської Комісії, між держсекретарем США і міністрами закордонних справ. Проводяться консультації і на інших рівнях.
Політика Євросоюзу щодо Японії спрямована на досягнення більшої відкритості японського ринку. Європейський Союз реагує на зміни японського експорту в чутливих галузях.
Відносини з країнами, що розвиваються. ЄС, який об'єднує в своєму складі колишні метрополії великих колоніальних володінь, приділяв особливу увагу відносинам з країнами, що розвиваються. Цій меті служив курс на встановлення системи особливих відносин з звільнилися країнами. У лютому 1975 р. в Ломе (столиці Того) була укладена конвенція між ЄС та державами Африки, басейну Карибського моря і Тихого океану (країни АКТ), згідно якої скасовані мита і кількісні обмеження на більшість товарів із країн.
ЄС на кожен п'ятирічний термін виділяє країнам АКТ фінансову та технічну допомогу. Була зроблена спроба знайти форму стабілізації деяких товарних ринків: заснована система з гарантування доходів країн, що розвиваються від експорту основних сировинних товарів (система «Стабекс»); система захисту і заохочення гірничо-видобувної промисловості («Сісмін»), яка представляла собою своєрідну систему страхування. Рішення уругвайського раунду переговорів у 1999 р призвели до перегляду раніше сформованої системи співпраці з країнами АКТ.
Країни ЄС виділяють на допомогу країнам, що розвиваються 0,33-0,4% їх сукупного ВВП. Це значно вище аналогічного показника для США (0,2 - 0,1%) і Японії (0,28 - 0,31%). ЄС і його члени відіграють самостійну і взаємодоповнюючі ролі у фінансуванні допомоги. Кожна країна надає її на двосторонній основі, а ЄС - на багатосторонній. Допомога безпосередньо від ЄС становить 13% всього обсягу, що надається країнами-членами. Вона прямує по трьох каналах: через бюджет ЄС (45%), через Європейський фонд інвестицій (35-40%) і у вигляді кредитів.
Західно-європейські компанії прагнуть повніше використовувати розширюється ємність ринків у країнах, що розвиваються для форсування експорту товарів. Питома вага країн, що розвиваються в експорті ЄС становить близько половини. Зросла частка країн Азії, Латинської Америки, тоді як частка країн Африки знизилася. Найважливішою зміною в структурі вивозу із Західної Європи в зазначені країни стало збільшення поставок машин і устаткування. Особливе місце в структурі експорту провідних країн займають поставки зброї.
Імпорт з країн, що розвиваються покриває не більше 4-5% товарного споживання в ЄС. Найвищу частку в споживанні становить імпорт одягу - 18% і імпорт мінеральної сировини - приблизно 30%.
Економічні зв'язки з країнами Центральної та Східної Європи. Західно-європейські країни підтримують різносторонні економічні зв'язки з країнами Центральної та Східної Європи. Частка останніх в експорті ЄС становить 13,5% (1990 р. - 6,2%). Найбільшим експортним ринком є Польща, імпортними - РФ. Стратегія ЄС щодо країн Центральної та Східної Європи спрямована на їх включення в міжнародну економічну систему західних країн, сприяння у проведенні ринкових капіталістичних перетворень. Європейська комісія керує здійсненням програми ФАРЕ для країн Центральної Європи та аналогічної програми ТАСІС, розрахованої для СНД. Євросоюз також координує надання фінансового та технічного сприяння країнам Центральної та Східної Європи з боку держав ОЕСР.
Центрально-європейські країни уклали угоди з ЄС про асоціацію, досягнуті домовленості про їх вступ до Європейського Союзу.
На Російську Федерацію припадає 3-4% зовнішнього імпорту та 3-3,5% зовнішнього експорту ЄС. Торговий оборот зводиться з негативним сальдо. Основна частка дефіциту припадає на нафту і нафтопродукти, кольорові метали і сталь. Велика частина активного сальдо падає на різні види обладнання, транспортні засоби, м'ясо та напої.
У ЄС існує сприятливий торговельний режим для російських товарів: середній рівень митного оподаткування становить 1,5%, а до 80% товарів взагалі не обкладається митом. Кількісні обмеження діють тільки відносно ряду видів продукції зі сталі.
Основні торгові партнери Російської Федерації в ЄС - Німеччина, Італія і Франція. ЄС великий експортер капіталу в РФ на його частку припадає близько 50% іноземних інвестицій, включаючи 2-2,5 млрд дол прямих капіталовкладень. Це 0,2% загального обсягу прямих капіталовкладень ЄС у третіх країнах.
Зовнішньоторговельний баланс. У 90-ті роки відбувся перелом у розрахунках по зовнішньоекономічних зв'язках ЄС. Вони стали зводиться з позитивним сальдо, яке в другій половині десятиліття досягло 1,5% ВВП. Воно забезпечувалося за рахунок торгівлі товарами і послугами, при цьому дисбаланс відзначався в розрахунках з торгівлі з США і Японією. Розрахунки по капіталовкладеннях були негативними.
Позиції ЄС в міжнародному розподілі праці послаблює стан обміну наукомісткої продукцією, який зводиться з негативним сальдо за рахунок електронного устаткування і побутової електроніки. ЄС має пасивне сальдо в торгівлі патентами і ліцензіями. Виявляється залежність союзу від США в галузі науково-технічного обміну. Західноєвропейські компанії закуповують в США понад половину зарубіжних науково-технічних новинок. Цьому сприяє наявність в розглянутому об'єднанні численних дочірніх компаній і філій американських ТНК. Відсутність єдиної ліцензійної політики західно-європейських країн призводить до розширення зв'язків місцевих компаній з американськими і японськими, а не з європейськими компаніями. Вони розглядають перший в якості потенційних постачальників прогресивних технологій.