27.1. Основні риси перехідної економіки в країнах ЦСЄ
в країнах ЦСЄ
Усі держави ЦСЄ входять в число країн з перехідною економікою. Після падіння або трансформації комуністичних режимів у 1989-1991 рр.-в країнах регіону здійснюється перехід від адміністративно-командної до ринкової системи. При цьому важливу роль продовжують відігравати такі вихідні умови, як рівень економічного розвитку, наявність елементів ринкової економіки до встановлення і в період панування-адміністративно-командної системи, переважаючий менталітет населення, відкритість економіки щодо розвинених країн. Так, Чехія і Словенія, в яких ВВП на душу населення близький до показників таких країн, як Греція і Португалія, і де ще до Другої світової війни склалася ринкова економіка, домоглися набагато більших успіхів ири переході до ринку, ніж Болгарія і Румунія, не кажучи вже про Албанії,
Створення ринкових інститутів в країнах ЦСЄ осуществля-лось в результаті переплетення як еволюційного (градуалісти-ського), так і радикального (шокового) варіантів перетворень, Переважно еволюційний характер реформ характерний для Болгарії, Угорщини , Румунії, Словаччини, Словенії, Хорватії. Радикальні методи реформування застосовувалися в Польщі і в меншій мірі - в Чехії. Найбільші результати в створенні основ ринкової економіки до кінця 90-х рр.. були досягнуті в центральноєвропейських країнах - Угорщині, Польщі, Словенії, Чехії. Набагато повільніше і з величезними труднощами відбувається перехід до ринку в країнах Балканського регіону - Албанії, Болгарії, Румунії, республіках колишньої Югославії. Але при всіх відмінностях у країнах ЦСЄ утвердилися основи ринкової економіки: ліквідовано централізоване планування, відбулася лібералізація цін на більшість товарів і послуг, введена внутрішня часткова конвертованість національних валют, зник товарний дефіцит.
У ході ринкових реформ в 90-і рр.. переважали три головних напрямки: лібералізація, фінансова стабілізація і приватизація.
Лібералізація
Ослаблення державного контролю і відмова від монопольного становища держави в економіці почалися в ряді країн ЦСЄ {Угорщина, Польща, колишня Югославія) ще в 80-і рр.. , а завершилися в цілому по регіону до середини 90-х рр.. Більшість цін на товари і тарифів на послуги були звільнені від адміністративного контролю ще на початку 90-х рр.. Повсюдно були зняті обмеження на створення нових приватних підприємств, що дало поштовх швидкому зростанню дрібного бізнесу. Директивне планування економіки було скасовано, а п ряді країн замінено індикативним плануванням. Економічні агенти отримали
право вільного виходу на зовнішній ринок і встановлення широкого спектру форм господарських зв'язків із зарубіжними партнерами.
З'явилися нові ринкові інститути, такі як фондові біржі, кЬммерческіе банки, антимонопольне регулювання, законодавство про банкрутства і т.д.
У період переходу до ринкової економіки частка державних доходів у ВВП стала знижуватися майже у всіх країнах ЦСЄ, що було наслідком проводилася лібералізації економіки (табл. 27.2). Проте у ряді країн регіону цей процес був незабаром зупинений, оскільки держава зберегла за собою соціальні функції, в тому числі перерозподіл доходів.
Фінансова стабілізація
Перехід до ринкових відносин і скасування державного контролю над цінами у всіх країнах ЦСЄ супроводжувалися сплеском інфляції, яка в Польщі, Болгарії, Хорватії межувала з гіперінфляцією. Проте більшості країн ЦСЄ вдалося відносно швидко (за один-два роки) звести її до відносно прийнятного рівня. Тривалий період високої інфляції був характерний для менш розвинених країн ЦСЄ - Болгарії та Румунії.
Стабілізаційні заходи, що застосовувалися в країнах ЦСЄ, включали, як правило, жорсткі бюджетні обмеження, аж до заморожування на певний термін грошових доходів населення, а також активне використання валютного курсу як «номінального якоря» - орієнтир, що впливає на рух цін (табл. 27.3). Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків повинна була допомогти вийти на світовий рівень цін і забезпечити необхідну конкуренцію на внутрішньому ринку, приборкавши цінові апетити місцевих підприємств-монополістів.
У перехідних економіках країн ЦСЄ темпи інфляції, за інших рівних умов, пише темпів інфляції, властивих усталеним ринковим економікам, так як справжня конкурентна середа ЄШС не створена, а успадковані від планового господарства структурні диспропорції не подолано.
Фінансова стабілізація виявилася успішною в країнах Центральної Європи (Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та Сло-веніі), де обмеження в грошовій і кредитній сферах розумно поєднувалися із заходами щодо створення ефективної ринкової інфра-структури та стимулювання виробництва, особливо в малому бізнесі.
Приватизація
Реформатори в країнах ЦСЄ прагнули підвищити ефективність господарської діяльності державних підприємств через приватизацію. У цих країнах використовувалися дві стратегії приватизації: купонна (ваучерна) приватизація, заснована на вільному розподілі державної власності між усім населенням або всіма бажаючими, і платна приватизація шляхом: продажу об'єктів державної власності.
Початкові уявлення про можливості швидкого і загального перетворення державної власності досить скоро піддалися перегляду. Спроби одномоментної приватизації будь-яку ціну виливалися в стихійний неконтрольований розділ державної власності. До середини 90-х рр.. в країнах ЦСЄ взяла гору ідея поступового проведення приватизації, головним чином на платній основі і з урахуванням завдань підвищення ефективності господарської діяльності. Нижче наведені дані, що характеризують частку приватного сектора у створенні ВВП в країнах ЦСЄ в 1996 р.
«Мала» приватизація, яка представляла собою передачу в приватний сектор дрібних і частини середніх підприємств у формі оренди, продажу та реституції (повернення вилученої при кому-муністіческом режимі власності колишнім власникам), пройшла на початку 90-х рр.. досить успішно. Магазини, ресторан-ни, майстерні малих і середніх розмірів були розпродані за гроші. «Мала» приватизація в країнах ЦСЄ здійснювалася при більшому обліку інтересів споживачів. Так, у Чехії та Словаччині заборонялася протягом певного часу переорієнтація діяльності приватизованого об'єкта на більш прибуткову, але менш суспільно значиму.
«Велика» приватизація зіткнулася з серйозними труднощами і здійснюється досить повільно в країнах, що стали як на радикальний, так і еволюційний шлях переходу до ринку. Наприклад, у Польщі, першою з країн ЦСЄ прийняла закон про приватизацію, за 1990-1996 рр.. перейшло в приватні руки лише. 250 го-суду рстненних підприємств. «Велика» приватизація здійснювалася на платній і безкоштовній основі.
Ваучерний варіант приватизації був прийнятий в Чехії, Словаччині, Болгарії, Польщі та Румунії. Громадяни цих країн отримали ваучери, бони або сертифікати, що дають право на певну частку приватизується державної власності. Повсюдно приватизаційні купони (ваучери) є іменними, що значно знижує можливість фінансових махінацій з ними. В результаті ваучерної приватизації середній громадянин у країнах ЦСЄ мав можливість отримати досить значну власність (у Чехії - близько 1 тис, дол, н Румунії - приблизно 500 дол.) Однак досить успішної ваучерна приватизація виявилася тільки в Чехії. В інших же країнах ЦСЄ вона в середині 90-х рр.. втратила роль.главного інструменту перерозподілу державної власності. Водночас Угорщина, що проголосила відмову від ідеї загального і безкоштовного розділу державного майна і спробувала здійснити приватизацію тільки на основі купівлі-продажу, в середині 90-х рр.. була змушена застосувати пільгові умови придбання власності, наприклад, в порядку компенсації за збитки, завдані громадянам в роки комуністичного режиму.
В цілому зміна форм власності в країнах ЦСЄ з ряду причин (відсутність необхідних грошових ресурсів у населення, низька прибутковість підприємств, що приватизуються та ін.) протікає повільніше і з меншим ефектом, ніж очікувалося.
27.2, Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку
До кінця 80 - \ рр.. внаслідок руйнування адміністративно-командної системи в країнах ЦСЄ назріла глибока соціально-економічна криза. Крах комуністичних режимів і розвал РЕВ призвели на початку 90-х рр.. до різкого спаду виробництва у вссх галузях цих країн.
Трансформаційний спад
Падіння виробництва і зайнятості в країнах ЦСЄ виявилося глибше, ніж спочатку прогнозувалося. Проте економічний спад в більшості країн регіону склав 20-25% ВВП і розтягнувся на період 1989-1993 рр.. Спад досяг найбільшої глибини в Болгарії та Албанії, а також у колишніх югославських республіках.
У 1994-1995 рр., а країнах ЦСЄ (у Польщі - з кінця 1992 р.) почався економічний підйом. Середньорічні темпи приросту ВВП в 1995-1997 рр., склали 3-5%, а в ряді країн (Польщі, Словаччини) ще вище.
Фактори економічного зростання
Економічний підйом у країнах ЦСЄ обумовлений розширенням-| ням нового приватного сектора, припливом іноземних інвестицій, що почалася структурною перебудовою економіки. Чималу роль зіграла і фінансова стабілізація, що забезпечила придушення високої інфляції на початку 90-х рр.., а певне розширення внутрішнього попиту було істотно доповнено сприятливими можливостями експорту, що дозволило підтримувати високу динаміку ВВП і промислового виробництва.
У країнах ЦСЄ набирає силу перебудова структури економіки. Чільною тенденцією є орієнтація виробництва на обсяги та структуру платоспроможного попиту як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Зростає виробництво товарів тривалого користування, як правило, на основі технології і в кооперації з фірмами промислово розвинених країн; значна частина виробленої таким шляхом продукції екс-портується. І проте структурна перебудова економіки країн ЦСЄ йде досить повільно, так як влада не наважується ліквідувати численні збиткові виробництва в важки-лій промисловості та інших неконкурентоспроможних галузях, що дісталися в спадок від планової економіки. Нерішучість реформаторів обумовлена головним чином можливістю серйозних соціальних наслідків таких кроків.