| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Аграрна реформа Столипіна та її наслідки | ||
|
Як селяни скористалися дозволом виходити з громади? За 10 років дії столипінського указу, до 1916 р., в євро-пейських Росії вийшли з общини і отримали землю у власність 2,5 млн. селянських господарств, тобто менше чверті всіх селян. Більшість не тільки не прагнули виділятися, але навіть захищали громаду зі зброєю в руках. Хто виходив? Крайні полюси села - кулаки і біднота. Втім, не вся біднота. За розрахунками В. І. Леніна, разом кулаки і сільські пролетарі в кінці XIX ст. становили 70% всього числа селянських дворів. Але вийшли з общини, як уже сказано, менше 25%. Чому? Російський селянин вважав за краще мати землю не у власності, а а вигляді общинного наділу - адже це була гарантована земля, яку не можна було втратити навіть при самому недолугості господарю-вання. А поки є земля, живе надія знову купити коня і стати «справних» господарем, не гірше інших. Адже бідні селяни зовсім не рвалися до лав пролетаріату, тому в ході реформи за збереження громади виступили не тільки середняки, а й більшість будинків. Сильна була віра в російського селянина і в мудрість «світу», отражавшего вікові традиції стабільності. Тому виходили з общини, очевидно, лише ті бідняки, які практично перестали бути селянами, які мали постійний заробіток на стороні. Вони продавали отриману у власність землю, щоб зміцнитися в новому положенні найманих робітників. Кулаки скуповували іноді по 20-40 таких ділянок, які закон дозволяв поєднувати в одному місці, і створювали великі фермерські господарства. Як відомо, селяни палили поміщицькі садиби, і багато поміщики розорилися, і тепер збільшився продаж поміщицьких земель через цей банк. Звичайно, банк, користуючись своєю монопо-Лією, старався, як і раніше, підтримувати високі ціни на землю, але тепер він допомагав і покупцям-фермерам. Земля продавалася в кредит, в розстрочку, та ще надавався кредит для організації господарства на цій землі. Другою стороною Столипінської реформи було переселення селян до Сибіру. Уряд вело пропаганду переселенчества, забезпечувало переселення, виділяючи транспорт і проводячи землевпорядні роботи в районах переселення. Цим заходом намагалися вбити одразу трьох зайців. По-перше, таким чином відправляли подалі найбільш активну, неспокійну частину селян. «Далі їдеш - тихіше будеш», - говорили поміщики. По-друге, так вирішувалася проблема селянського малоземелля. Їхали до Сибіру саме ті селяни, які найбільш гостро нуж-далися в землі, причому, їдучи, вони продавали землю сусідам, так що і у тих ставало більше землі. По-третє, селянська ко-лонізація дозволяла освоювати нові, раніше порожні землі. За перші три роки дії реформи в Сибіру було перевезено понад 2 млн. переселенців. Селяни охоче їхали на нові землі, тому що ходоки повідомляли, що землі там багато і земля хороша. Потім потік переселенців став висихати і вже половина їх стала повертатися в свої колишні села. Справа в тому, що поодинці освоїти нові цілинні ділянки землі в нових, незнайомих кліматичних умовах, було надзвичайно важко. До того ж і умови переселення були важкими. Вдороге часто гинула худоба, Абезі коні на новому місці селянину робити було нічого. Ті переселенці, які шляхом НЕ-вірогідно зусиль долали труднощі, дійсно ста-новілісь заможними. Сибір отримала репутацію району багатого селянства. Тут переважаючими стали великі фермерські господарства, що давали велику кількість товарної продукції. Якщо в європейській Рос-сіісдесятіни посіву збирали в середньому 45 пудів зерна, то в Сибіру - 60-150 пудів. Звичайно, позначалося і та обставина, що земля тут була ще не виснажена. Кількість худоби на душу населення тут було набагато більше, ніж в Європейській Росії. Сибірські фермери прийшли до ідеї кооперації. Групи мно-гокоровних господарств об'єднувалися, будували на кооперативних засадах маслоробні заводи (таких кооперативних заводів налічувалося по Сибіру до 1,5 тисяч) і на кооперативних ж на-чалах збували масло. Треба сказати, що це кооперативне сибірське маслоробство перебувало під впливом іноземного, особливо англійського капіталу. Великі англійські фірми сі.юл.гш сибірську кооперацію кредитами, а також сепара юрамі і ма шинами. Вони експортували масло. П. А. Столипін говорив, що на капіталістичне нсреуст ройство Росії йому буде потрібно 50 років. Він не зміг цього осуще ствіть: в 1911 р. він був убитий. Але все ж розпочата реформа стимулювала розвиток сільського господарства. У господарстві все ширше стали застосовуватися сільськогосподарські машини. У країні стало розвиватися сільськогосподарське машинобудування. Звичайно, машини застосовувалися лише в куркульських і поміщицьких господарствах, а й техніка селянського господарства зробила певний крок вперед. Перед війною в Росії було 8 млн. сох і 9 млн. плугів, тобто саме в цей час плуг почав перемагати соху. Дещо підвищилася врожайність, хоч і залишалася еше дуже низькою. З десятини посіву в Росії збирали в середньому 45 пуд. зерна, тобто в 2 рази менше, ніж у Франції і в 3 рази менше, ніж у Німеччині. Підвищилася товарність, але 3/4 товарного хліба давали господарства куркулів і поміщиків, тобто капіталістичні, фермерські господарства, тоді як багатомільйонна-ве селянство - тільки одну чверть. Селянське господарство в основі своїй залишалося натуральним. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||