Банки розвитку та їх роль в економіці
Банки розвитку різняться за напрямами і масштабами де-ності, формами власності, організаційно-правовими формами та іншим характеристикам. Вони представлені як відносно невеликими, так і найбільшими фінансовими інститутами, Ліді-рующими в рейтингу банків розвитку світу. У світовій практиці по-мали поширення як приватні, так і державні банки розвитку.
Так, у Німеччині банки розвитку, як кредитні інститути з особливими завданнями, являють собою приватні і державні фінансово-кредитні організації, виконують ряд функцій щодо сти-мулирования певних сфер національної економіки. Приватним банком є, наприклад, «Industriekreditbank AG - Deutsche Industriebank», що займається видачею довгострокових кредитів під-приємств, фінансовий стан яких не дозволяє залучати кошти за рахунок емісії акцій, державною - «Kreditanstalt fur Wiederaufbau» (Банк відновлення), діяльність якого пов'язана з підтримкою кризових галузей економіки та кредитуванням експорту.
У Нідерландах багато з спеціалізованих банків є державними або функціонують на основі державних гарантій. До таких банків, зокрема, відносяться Національний ін-вестиционного банк («De Nationale Investeringsbank NV»), здійснювала-складовими вкладення капіталу в менш розвинених регіонах і на-дання кредитної підтримки компаніям, що зазнають фінансові труднощі, і Нідерландська компанія страхування кредитів (« Nederlandse Credietverzekering Maatschappij NV »), що виробляє в особливих випадках страхування політичних ризиків. У Франції на частку державних кредитних інститутів доводиться більше половини довгострокових кредитів.
Періоди економічних криз характеризуються посиленням ролі держави в інвестиційних процесах, в тому числі і шляхом зростання присутності в кредитних інститутах. В якості одного з прикладів можна привести діяльність створеного в 1930 р. в Італії Інституту реконструкції розвитку (ІРІ). Поєднуючи риси холдингу і банку, ІРІ діяв на основі системи державного акціонерного участі: на кошти, отримані від емісії облігаційних позик, з бюджету, від різних державних і змішаних фінансових установ ІРІ здійснював купівлю великих, в тому числі і контрольних, пакетів акцій проблемних банків і промислових компаній. При необхідності ІРІ придбавав додаткові пакети акцій і фінансував банки і компанії, що ставали його дочірніми підприємствами, або здійснював ліквідацію структур з безнадійним фінансовим становищем.
Традиційно значною є роль держави у підтримці національного, в тому числі і банківського, бізнесу в Японії. На відміну від західної моделі, орієнтованої на втручання держави в економіку в разі збоїв ринкового механізму, японська модель носить превентивний характер.
Дуже повчальним є японський досвід відновлення економіки на основі схеми пріоритетних виробництв, відповідно до якої капітал через Державну фінансову корпорацію відновлення концентровано прямував в базові галузі промисловості. У наступний період, при досягненні стабільності економічного розвитку, для фінансового забезпечення інвестиційного попиту були відновлені банки довгострокового кредитування, засновані траст-банки і ряд доповнюють їх функції державних фінансових інститутів: «Японський банк розвитку», «Експортно-імпортний банк Японії», які надавали кошти з рахунків бюро довірчих фондів Міністерства фінансів (рис. 9.1).
Використовувалися також певні види фінансового регулювання: регулювання відсотка, сфер діяльності, поділ внутрішнього і зовнішнього ринку (валютний контроль при операціях з капіталом та ін.)
В умовах світової валютно-фінансової кризи 1997 - 1998 рр.., Що викликав погіршення становища японської економіки і падіння ліквідності банків, для забезпечення економічного підйому і реформування фінансового сектора урядом країни була прийнята схема банків-мостів, згідно якої збиткові банки мають перейти під тимчасове державне управління з подальшим продажем, а частина тих операцій, які приносять дохід, передана державним банкам-мостам. Державні банки-мости створювалися в рамках корпорації «Хейс Файненшл ресторейшн». Корпорація «Страхування депозитів» фінансувала ці установи необхідними засобами для оздоровлення кредит-
них операцій збиткових банків і покриття можливих ризиків. Для вирішення проблем 19 найбільших банків, основною з яких було зростання безнадійних боргів і, як наслідок, ослаблення капітальної бази, були використані державні кошти для стимулювання злиттів цих банків, що грають значну роль у фінансуванні стратегічно важливих секторів економіки.
Таким чином, становлення розгалуженої та гнучкої кредитно-банківської системи, створило необхідні передумови для досягнення високого рівня інвестицій, сприйняття індустріальних і технологічних нововведень, відбувалося за безпосередньої участі та контролі з боку держави.
Ці та інші приклади переконливо свідчать про те, що рішення стратегічних завдань національної економіки шляхом активізації інвестиційної діяльності кредитних інститутів требу-ет дієвого державного участі. Ступінь цієї участі багато в чому визначається сформованістю ринкових механізмів, форми і методи - особливостями конкретної економічної ситуації. Ефективність тісної взаємодії держави, банків, нефінансових підприємств, необхідного для досягнення спільних національних інтересів, особливо важлива на етапах виходу з еко-ліджень кризи.