|
Але незабаром, з 1965 р., почалася американо-в'єтнамська війна. Військові витрати стали рости без скорочення інших витрат. Через це стали підвищуватися ціни. ДО 1968 р. вони стали рости швидкими темпами-до 4,2%. У 1969 р. ціни виросли на 5%, в 1970 р. - на 6%. Безробіття вперше після 1961 перевищила 6%. Поєднання економічного спаду, інфляції і безробіття назвали пізніше «стагфляцією». Заходи ФРС не допомагали. Ще в 1968 р. ФРС підвищила облікову ставку з 4,5 до 5,5% для обмеження банківського кредитування. У 1969 р. ставка підвищилася до 6%. Були також підвищені норми обов'язкових банківських резервів. Змінилася податкова політика. Уряд добився тоді профіциту бюджету, але не змогло зупинити зростання інфляції. Всі спроби уряду заморозити ціни і ренту не вдалися. З 1971 р. уряд дав компаніям значні податкові пільги, скоротило прибутковий податок, скасував акциз на продаж легкових автомашин. Скоротилася також по-міць іноземним державам. До середини 1972 р. ФРС різко збільшила пропозицію грошей, і інфляція дещо ослабла. У 1978 р. за новим законом були зменшені податки на прибуток корпорацій, введено нові податкові пільги для бізнесу, скорочено прибутковий податок для багатих класів. Стали скорочуватися федеральні витрати, за винятком військових витрат. У 1970-і рр.. допомога по бідності отримували 11200000 чоловік, 19 млн осіб отримували безкоштовні продовольчі талони. У 1980 р. близько 12,5% населення (29,3 млн чоловік) жили нижче «рівня бідності». Це давало право на отримання державної допомоги. Допомога по безробіттю в 1980 р. отримували 7,6 млн осіб.
Хронічні бюджетні дефіцити і надмірна роль уряду в бюджетній сфері спонукали конгрес прийняти в червні 1974 «Закон про контроль над бюджетом і заморожуванням фондів». Головною метою цієї бюджетної реформи було обмеження надмірних можливостей уряду в бюджетній сфері і встановлення контролю над його заходами у сфері урядових фінансів. Фінансовий рік відтоді починається з 1 жовтня і закінчується 30 вересня. Наприкінці 1970-х рр.. почалася реформа макроекономічного регулювання. Уряд перейшов від прямого втручання до непрямого регулювання економіки. Припинилося регулювання цін і тарифів у нафтовій промисловості, на транспорті та у зв'язку. Були скасовані державні обмеження на рівень процентних ставок. Було послаблено антимонопольне законодавство.
У 1981-1986 рр.. була реформована податкова система. До реформи діяло 15 ставок прибуткового податку з максимальною ставкою в 50%. «Закон про податкову реформу» 1986 встановив дві ставки - 15 і 28%. Були знижені ставки податків на доходи корпорацій. Максимальна ставка знизилася з 46 до 34%, мінімальна ставка знизилася з 20 до 15%. Зниження ставок стимулювало іноземних інвесторів до вкладень капіталів в економіку США. Був ліквідований податок на процентні доходи від цінних паперів. Це розширило доступ до зовнішніх фінансових ринків, а також підвищило доходи американців. У 1987 р. акціями володіли 26 млн американців (21,7% дорослого населення). У 1989 р. середній сімейний річний дохід склав (до вирахування податків) 30 тис. доларів. Середня сім'я виплачувала тільки у вигляді прямих податків 17% початкового грошового доходу. Рівень бідності для 1986 становив 11,2 тис. доларів на рік для родини із'четирех чоловік. Основну частину бідних становили жінки і діти в сім'ях незаміжніх жінок з дітьми. У 1989 р. нижче «рівня бідності» перебувало 13,5% населення (33 млн чоловік).
У 1985 р. був прийнятий «Закон про збалансований бюджет і надзвичайний контроль над дефіцитом». При новій бюджетній процедурі конгрес визначав насамперед загальні розміри основних бюджетних показників (наприклад «стеля» майбутніх витрат) і тільки після цього розглядав окремі статті витрат і асигнувань. Метою закону і процедур було зниження дефіциту бюджету.
Військові витрати були найстарішої статтею витрат. Під час Другої світової війни їх частка перевищувала 80% бюджету, в 1953 р.-66%, в 1969 р.-44%, в 1978 р.-лише 23%, в 1987 р. - вже 29%. З середини 1960-х рр.. росли соціальні витрати. До 1987 р. вони за величиною зрівнялися з військовими витратами і незабаром перевищили їх. Найбільшою статтею стала в 1980-і рр.. виплата відсотків по федеральному боргу. У 1968-1988 рр.. обсяг виплат по боргу зріс майже в 14 разів. У 1988 р. вони склали 147 900 000 000 доларів. У середині 1980-х рр.. індивідуальні прибуткові податки і податки на прибутки корпорацій давали близько 55% всіх федеральних доходів. У доходах штатів і місцевих органів влади майже 50% всіх доходів давали податки на продаж і майнові податки. Головним недоліком є складність самої системи оподаткування та процедури обчислення і справляння податків. У 2001 р. почалася податкова реформа.
Бюджетний дефіцит був хронічним починаючи з 1958 р. У 1985 р. бюджетний дефіцит склав 5,3% ВНП, в 1986 р. - близько 5,2%. Основними причинами були інфляція і швидке зростання військових витрат. У 1987 р. вони досягли 28,1% всіх витрат. З кінця 1970-х рр.. також швидко росла величина федерального боргу. У 1988 р. борг досяг 2,6 трлн доларів, а виплати по ньому склали 147 900 000 000 доларів. Його частка в ВНП досягла 54,9%. У 1992 р. бюджетний дефіцит досяг величини в 290 400 000 000 доларів (4,7% ВВП). Після цього дефіцит став скорочуватися. Вже в 1998 фінансовому році позитивне сальдо федерального бюджету склало близько 70 млрд доларів (0,9% ВВП). У розпал азіатської фінансової кризи (кінець 1997 - перша половина 1998 р.) з «ринків, що розвиваються» в США перетекло більш 700 млрд доларів. Головним фактором тривалого економічного підйому 1990-х рр.. стало зростання приватних інвестицій. Одночасно знизився вплив державних витрат на економічне зростання. У 1991-1998-их рр.. приватні інвестиції дали 31,6% приросту ВВП, державні витра-ти-1, 7%. У 2000 фінансовому році профіцит бюджету досяг 236 400 000 000 доларів (2,4% ВВП).
Серйозною проблемою стала залежність США від припливу капіталу, який покривав величезний і наростаючий зовнішньоторговельний дефіцит. Дефіцит платіжного балансу в 1998 р. був 280 млрд доларів (2,5% ВВП), в 1999 р. - 340 млрд (3,7%), в 2000 р. - 420 млрд доларів (4,3%). Покриття зовнішньоторговельного дефіциту за рахунок імпорту капіталу визначало всю модель американської економіки. США залучали капітали з усього світу і інвестували їх у створення нових технологій і масову розробку нових технологічних принципів. За рахунок цього вони закріплювали своє технологічне і соціальне лідерство. Метою уряду було не забезпечення процвітання американської економіки взагалі, а тільки збереження в ній кращих умов для інвестицій, ніж у решті світу.
|