| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Частина 5 | ||
|
У жовтні 1929 р. почався криза в США. Незабаром він дуже тяжко позначився на Німеччини. З літа 1930 року кредитори стали вимагати повернення кредитів. До грудня 1930 р. німецькі банки втратили іноземних кредитів на кілька мільярдів рейхсмарок. Навесні 1931 процес повернення кредитів посилився. Один тільки Данатбанк в травні і червні 1931 р. повинен був повернути кредиторам кілька сот мільйонів рейхсмарок. У той же час на біржі падали курси акцій. Банки створили консорціум і намагалися зупинити його падіння. Банки скуповували власні акції, щоб уникнути спекулятивних операцій. Це підривало фінансову базу банків. Криза в промисловості викликав банкрутство кількох концернів і банків, пов'язаних з Данатбанком. У 1933 р. через банкрутства в умовах кризи залишилося 709 приватних банків. У липні 1931 Данатбанк був змушений оголосити про свою неплатоспроможність. Великі банки, особливо Деди-банк, відмовилися його підтримувати. Через це в конфлікт втрутився уряд Німеччини. З надзвичайного декрету воно взяло на себе гарантії по всіх вкладах Данатбанк і встановило над ними державну опіку. 13 липня 1931 Данатбанк був змушений припинити платежі. Почали розорятися й інші німецькі банки. Тому уряд для збереження банківської системи вирішило закрити банки на 14 і 15 липня 1931 Про свою неплатоспроможність заявив також Дрезднер банк. За декретам президента в лютому і тому 1932 р. були об'єднані Данатбанк і Дрезднер банк. У тому 1932 р. державне навчаючи-стіе в акціонерному капіталі Дрезднер банку склало 95,4%, в Комерц унд приватбанк - 70,1%, в Дедібанке - тільки 31,2%. Єдиним великим приватним банком країни став Дедібанк. Але і цей банк зазнав в ході кризи значні втрати. У травні 1933 Дедібанк та інші фірми почали кампанію зі збору коштів на користь НСДАГТ. Правління банку стало созна-тельно підтримувати економічну політику національно-соціалістичної партії та принципи національно-соціалістичного світогляду. Капітал Дедібанка став менше, ніж у його конкурентів, тому він став активно займатися військовими кредитами. Банк кредитував виробництво боєприпасів і військової техніки, електроустаткування для Військово-повітряних сил, про-ництво оптичних приладів, розробку нових двигунів для танків і літаків. Дедібанк кредитував будівництво нових військових заводів концерну БМВ в Мюнхені, Берліні та Ейзенахе. Багато кредитів банку довелося на металургійні підприємства концернів Маннесман, Отто Вольфа, хешу і Клекнера. Банк також кредитував авіаційну промисловість, наприклад фірму Мессершмітт А Г. Банк також брав участь у програмі озброєнь шляхом врахування А / Ефо-векселів Дедібанк також став брати участь у захопленні єврейських підприємств. Чотирнадцятого січня 1938 правління Дойче банку розіслало по всіх філіях циркуляр, в якому зажадало взяти на облік всі фірми, які не належать арійцям, щоб при «арі-зації» запропонувати їм свої послуги. До літа 1938 Дойче банк поглинув банкірський будинок Банкгешефт Симон Гіршланд унд К? в Ессені, що був єврейської власністю. До Дойче банку до грудня 1938 р. був приєднаний банкірський будинок Мендельсон унд К?. На 21 листопада 1938 Дойче банк захопив під виглядом «Аріза-ції» 363 єврейських підприємства. Після окупації Судетської області в Чехословаччині і захопленні Австрії Дойче банк до початку 1939 р. відкрив на цих територіях 23 нових філії. Після окупації Чехословаччини Дойче банк і Дрезднер банк брали участь у розділі чехословацьких банків. У 1939 р. найбільшим банком Німеччини став Дрезднер банк з акціонерним капіталом в 150 млн марок, а Дойче банк опинився на другому місці з капіталом в 130 млн марок. Але вплив Дойче банку в промисловості було значно більше, ніж вплив Дрезднер банку. Дойче банк був пов'язаний з ІГ Фарбеніндустрі, з концернами Сіменса, хешу, Клекнера і Квандта. Також цей банк мав власні промислові концерни - «Маннесман АГ» і «Даймлер-Бенц АГ». Дрезднер банк мав тісні зв'язки з концернами АЕГ, Боша, Круппа, Юнкерса і Фліка і управляв фінансами концернів Германа Герінга і Ферайнігте штал'верке АГ. На початку вересня 1939 Дойче банк для проведення зовнішньоторговельних операцій заснував у Гамбурзі Експорткредітбанк АГ з акціонерним капіталом в 1 млн марок. Цей банк повинен був не тільки купувати сировину для військової промисловості, але і набувати валюту в нейтральних країнах. І дійсно, цей банк забезпечив приплив валюти до Німеччини, що було дуже важливо в роки війни. У вересні 1940 р. Дойче банк примусово викупив у французького банку «Генеральне суспільство» («Сось-ете женераль») його 38,8%-ву частку участі в Ал'гемайнер Югосл-вішер банкферайн. В результаті 88% всіх югославських банків перейшло під контроль Дойче банку. Але незабаром Дойче банку під тиском Міністерства економіки довелося віддати частину цієї частки Дрезднер банку. Так само банк чинив і в інших країнах Європи. У 1942 р. Дойче банк за сумою балансу став найбільшим німецьким банком. Його баланс був 6570000000 марок, що становило 19,2% у загальній сумі балансу всіх банків країни. До 1942 Дойче банк захопив 16 іноземних банків з акціонерним капіталом в 150 млн марок. Дрезднер банк до 1942 захопив 14 іноземних банків з основним капіталом в 100 млн марок. В американській зоні окупації вдалося домогтися децентралізації Дойче банку. Там діяли 30 філій цього банку, в англійській зоні - 88, у французькій - 35, тобто всього діяло 153 філії. У радянській зоні окупації з 23 липня 1945 р. була повністю заборонена діяльність всіх приватних банків, а самі банки підлягали закриттю. Одночасно прийнято рішення про створення міських та земельних банків. Тридцятого жовтня 1945 за наказом СВАГ було накладено секвестр на майно банків. Під тиском СЄПН ландтаг землі Мекленбург 30 жовтня 1947 вирішив націоналізувати всі приватні банки. Так само вчинив 30 січня 1948 ландтаг землі Саксонія. Такі ж закони прийняли ландтаги всіх інших земель, що входили до радянської зони окупації. У 1947 р. в 10 землях західних зон окупації виникли центральні земельні банки. Вони стали власністю урядів земель. З 6 травня 1947 колишні великі банки могли заснувати по одному банку в кожній землі в американській зоні окупації. З 1 жовтня 1947 цей дозвіл поширилося на французьку зону, з 1 квітня 1948 р. - на англійську зону окупації. Для підготовки грошової реформи в західних зонах березня 1948 р. створено Банк німецьких земель як державний центральний банк. Він став координувати діяльність земельних банків. Після створення ФРН з'явилася ідея відновити старі великі банки. Бундестаг прийняв 7 січня 1952 «Закон про фінансування інвестиційної діяльності промислових підприємств», а 29 березня 1952 - «Закон про створення філій кредитних установ». На підставі цих законів було дозволено в кожній зоні створити по одному банку - наступнику старих банків. Акціонери старого Дойче банку у вересні 1952 вирішили створити три банки-наступника - Зюд-дойче банк для земель Баден-Вюртемберг, Баварія, Гессен і Рейнланд-Пфальц, Рейниш-вестфеліше банк - для землі Північний Рейн - Вестфалія, Норддойче банк - для земель Нижня Саксонія, Шлезвіг-Гольштейн, Бремен і Гамбург. Бундестаг 24 грудня 1956 прийняв «Закон про скасування обмежень на створення філій кредитними інститутами». У квітні 1957 пройшли загальні збори банків - наступників Дойче банку про їх злиття. Два банки-наступника перевели свої активи на Зюддойче банк АГ. Він був 30 квітня 1957 реорганізований в Дойче банк АГ з акціонерним капіталом в 200 млн дойчема-рок. Таким же способом в 1957 р. були відновлені «Дрезднер банк АГ» у Франкфурті-на-Майні. У 1958 р. був відновлений Коммерцбанк АГ в Дюссельдорфі. За законом бундестагу від 26 липня 1957 р. базі Банку німецьких земель був створений Німецький федеральний банк як центральний державний емісійний банк з акціонерним капіталом у 290 млн марок. Після своєї установи, тобто з 1 січня 1957 р., Дойче банк АГ став найбільшим і могутнім банком ФРН. Він став центром могутньої фінансово-промислового угруповання країни. Вже у 1967 р. члени правління та спостережної ради Дойче банку через участь у концернах та інших банках контролювали понад 42% акціонерного капіталу країни. Дойче банк став брати участь в 30 міжнародних кредитних інститутах у багатьох країнах: в Європі - в Іспанії, Греції, Фінляндії, в Африці - Конго, Марокко, Чаді, Камеруні, Дагомєє, Габоні, Сенегалі, Того, Березі Слонової Кістки, в Азії - Ірані , Індії, Таїланді, Південній Кореї, Малайзії, Пакистані, Філіппінах, в Америці - в Колумбії. Найбільш активний Дойче банк був у Чилі, ПАР, Індонезії та Португалії. За розміром своїх активів Дойче банк вже в 1971 р. посідав восьме місце в світі. Акції Дойче банку з 1974 р. стали вперше котируватися на біржах Парижа і Лондона, а також продовжували котируватися на біржах Відня, Цюріха, Базеля і Женеви. До 1975 р. в країні діяло 130 приватних банків. Кредитна справа в останні десятиліття XX в. було однією з найбільш динамічних галузей в ФРН. Від нього виходили імпульси для всієї економіки і рівня зайнятості. Обсяг банківської системи з 1960 р. збільшувався в два рази швидше, ніж загальна продуктивність економіки. Темпи зростання чисельності персоналу в кредитній справі довели його до більшого обсягу, ніж в інших галузях. Наприкінці XX в. кількість самостійних кредитних устано-ганізацій у ФРН було понад 4000, вони містили понад 45 тис. філій. У середньому при населенні 80 млн чоловік кожне банківське відділення обслуговувало близько 1600 чоловік. Тому Німеччина увійшла до числа країн з однією з найбільш щільних мереж банківських філій. На чолі банківської системи стояв Дойче Бундесбанк. Він був державним юридичною особою, був емісійним центром, відповідав за управління національними валютними резервами, регулював грошовий обіг, проводив розрахунки з іноземними державами. Він мав на кожній землі ФРН по центральному банку землі, який у свою чергу мав численні відділення по всій території землі. Першого січня 1999 Бундесбанк передав свої повноваження в грошово-кредитній сфері Європейському центральному банку (ЄЦБ). З цього моменту Бундесбанк, як і інші емісійні банки ЄС, відійшов на другий план і став підкорятися вказівкам і директивам ЄЦБ. Завданням Бундесбанку стала реалізація рішень ЄЦБ у Німеччині. Але все ж Бундесбанк зберіг свою правову самостійність. Банки продовжували гостру конкурентну боротьбу за середніх і великих клієнтів. На місце традиційних філій прийшли установи самообслуговування, банки прямого обслуговування та консультування в спеціалізованих філіях. Число банкоматів з 1990 р. виросло в три рази і досягла 41 400. Все більше клієнтів здійснювали доступ до власного рахунку через персональний комп'ютер, факс або телефон. Німецькі банки лідирують в ЄС за масштабами впровадження банківських послуг вдома і нових видів банківського обслуговування. Поступаються вони в цьому тільки англійським банкам. Двадцять другого вересня 1992 набрала чинності стаття 261 КК ФРН. Вона передбачає за участь у відмиванні грошей покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років або грошовий штраф. Високі темпи втечі капіталів за кордон встановилися з 1993 р. Тоді Міністерство фінансів встановило податок в 30% на дивіденди. Клієнти банків стали переводити кошти до Швейцарії та Люксембург. Через це слідчі органи звернули увагу на Коммерцбанк, Вестландесбанк, банківський дім Трінкхаус і Буркхардт, банк Лампі і. Ін Два співробітника Дрезднер банку були засуджені в 1996 р. за допомогу клієнтам в переховуванні доходів від оподаткування. Банківської таємниці немає в Основному законі (Конституції) ФРН. З 1993 р. банки зобов'язані ідентифікувати особу клієнта, хоча до цього були звичайними анонімні рахунки. У 1995 р. були проведені обшуки кількох банків за підозрою в перекладі капіталу за кордон з метою ухилення від сплати податків. Таким чином, особливістю розвитку Німеччини є підвищена роль банків в економіці країни, так званий рейнський капіталізм. Банки стали найбільшими акціонерами майже всіх компаній. На цій підставі вони втручаються в процеси прийняття майже всіх ділових рішень. Однією з причин підвищеного могутності німецьких банків було прагнення населення тримати свої заощадження саме на банківських депозитах, а не в цінних паперах. Німецький контроль банків за діяльністю підприємств іноді вважається більш ефективним і дешевим, ніж англо-американська система фондового ринкового контролю. Але при цьому підвищується ризик, пов'язаний з довгостроковим кредитуванням. Для ризикових інновацій щодо складно знайти кредитування. Цьому заважає традиційний консерватизм німецьких комерційних банків. У фінансовій сфері уряд Німецької імперії на початку XX в. мало скромні права та обов'язки. У його віданні були питання оборони, зовнішньої дипломатії і загальні закони. Рейхстаг брав рішення в основному з фінансування військових витрат. Військові витрати у загальних витратах імперського уряду з 1871 по 1914 р. завжди складали 90%. Вони фінансувалися в основному за рахунок позик і непрямих податків. Основні фінансові доходи і витрати тоді концентрувалися в руках суб'єктів федерації. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||