| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Частина 2 | ||
|
КИТАЙ. У сільському господарстві як і раніше зберігалася поміщицька система господарювання з орендою дрібних ділянок селянами. ДО 1949 р. близько 90% населення як і раніше зайнята в аграрному секторі. Аграрний сектор давав близько 65% ВВП. Сільське господарство стримувало розвиток економіки. У 1912 р. ВНП на душу населення становив 113 юанів (у цінах 1957 р.), а в 1957 р. - 115 юанів. За військові 1937-1945 рр.. сільськогосподарське виробництво скоротилося на 20%. ДО 1949 р. 80% всієї землі належало поміщикам. Орендна плата становила від 50 до 80% від урожаю. За кредит, взятий у поміщика, селяни платили до 120% річних. У 1949-1952 рр.. проведена аграрна реформа, яка охопила 450 млн чоловік. Близько 300 млн безземельних і малоземельних селян отримали 47 млн га оброблюваної землі, і поміщицькі землі були ліквідовані. До 1952 продукція сільського господарства зросла на 50%. З 1955 р. почалося прискорене створення колективних господарств. З 1958 р. почалося створення «народних комун». За два місяці 1958 більш 500 млн селян стали членами комун. Члени комун відмовлялися від свого паю в кооперативі, віддавали в комуну сади, городи, невеликий домашній худобу, предмети домашнього вжитку. Вводиться воєнізація праці, створюються трудові армії і пайкова система. Члени комуни зазвичай отримували за свою працю тарілку супу в громадській їдальні та матерчаті тапочки. Замість селянських будинків у деяких провінціях стали будувати гуртожитки і столо-ші з їхніх матеріалу. У підсумку сільське господарство розвалилося. У їжу пішла трава, листя дерев і корм для тварин. Процвітала спекуляція і «чорний ринок», наживалися посадовці. Почалися бунти селян, втеча з комун, руйнування будинків на паливо. В армії зростало обурення, так як сім'ї та родичі солдатів вмирали з голоду в селі. У 1957 р. урожай зерна досяг 187 млн т, що в середньому одно врожаям до 1937 р. Урожай 1958 був великим і склав 200-210 млн т. Після цього почалося зниження. У 1961 р. тільки 150 млн т, в 1963 і 1964 рр.. по 200 млн т. Населення зростало швидше, і це означало зниження споживання. У неврожайні роки норма калорій була нижче 1500 в день. Погрожував голод, і було запроваджено суворе нормування продуктів. Про-ництво продуктів харчування стабілізувалося на дореволюційному рівні. Деяке пожвавлення почалося після 1962 р. в результаті відновлення присадибних наділів землі і децентралізації виробництва до рівня колгоспів СРСР. У другій половині 1970 рр.. продовольчі пайки стали скорочуватися. У 1977 р. закупівлі пшениці за кордоном виросли до 6-8 млн т. Урожай зернових 1975 склав 240-250 млн т, що не покриває зростання населення. Селяни в кінці 1970-х рр.. становили більше 80% населення. З грудня 1978 р. зміни. Був прийнятий закон про наділення селян присадибними ділянками. У відповідь селяни без дозволу стали ділити між собою всі землі госхозов. Довелося прийняти новий закон про передачу цих поділених земель в довгострокову оренду селянам. Селянські господарства стали за договором віддавати виробничій бригаді частина виробленої продукції, а іншою частиною користувалися самостійно. Влітку 1979 р. держава підняло закупівельні ціни на 18 видів сільськогосподарської продукції, в тому числі на пшеницю і бавовну. Це стимулювало трудову активність селян. Як сказав керівник КНР Ден Сяо-пін: «ставати заможним не злочин». Середній дохід селянського двору виріс в два рази до 1984 З'явилися селянські господарства з доходом в 10 тис. юанів. У 1984 р. урожай зернових склав 407 млн т, що у два рази більше, ніж в 1957 р. і на 50% більше рівня 1975 До кінця 1980 рр.. Китай зміг вперше за 2000 років забезпечити продуктами прожитковий мінімум для населення. Китай посів перше місце в світі з виробництва зернових, бавовни, яєць, друге місце - з виробництва м'яса. У 1980-і рр.. кінцева продукція сільського господарства Китаю перевищила сільську продукцію США. У 1998 р. Китай перевершив Росію за рівнем життя. За роки реформ аграрна продукція виросла в чотири рази. На початку 1990-х рр.. скасовані продовольчі картки. Стала знижуватися частка землеробства і швидко рости тваринництво - виробництво тваринницької продукції зросло в шість разів за роки реформ. У промисловості країни великі зміни відбулися в роки Першої світової війни 1914-1918 рр.. Через війни ввезення іноземних товарів скоротився, що полегшило створення нових і розширення старих промислових підприємств. З 1913 по 1920 р. число китайських фабрик і заводів зросла з 698 до 1759. Частка великих підприємств склала у 1920 р. вже 14% від загального числа. Швидко розвивалися харчова та легка галузі промисловості. У 1919 р. налічувалося 2 млн промислових робітників. У важкій промисловості і на транспорті переважали іноземні підприємства. До 1936 р. частка сучасної промисловості у ВНП складала близько 3%. До числа найбільших галузей ставилися харчова і текстильна промисловість. У 1937-1945 рр.. під час війни з Японією промислове виробництво скоротилося на 50%. ДО 1949 р. всі головні галузі контролювали іноземні фірми. Іноземні інвестиції склали 4,3 млрд доларів, тобто 41% всіх інвестицій у промисловість. До 1930 р. головним інвестором в Китай стала Великобританія. Національні фірми мали 123 тис. підприємств з 1,64 млн робітників. Всього в промисловості працювало 3 млн осіб. Продуктивність праці за першу половину XIX в. скоротилася. У 1958-1960 рр.. широко розгорнулося будівництво дрібних підприємств. У роки «великого стрибка» споруджено сотні тисяч примітивних чавуноплавильних і сталеплавильних печей, дрібних вугільних шахт. «Народні комуни» побудували понад 6 млн виробничих підприємств. З урахуванням побудованих у містах - всього 7,5 млн дрібних підприємств. Витрати на масове спорудження дрібних підприємств склали близько 10 млрд юанів. У більшості випадків вони були примітивно оснащені, мали низьку якість продукції, експлуатація їх незабаром припинилася, підприємства опинилися покинутими. За два роки був досягнутий значний промисловий ріст, але за рахунок випуску неякісних виробів. З квітня 1960 р. в промисловості почалися хаос і падіння виробництва. З 1961 р. різко скорочені масштаби капітального будівництва, законсервовано біль-шість будівництв. Важкі наслідки «великого стрибка» вдалося усунути тільки до кінця 1966 У 1965 р. виробництво сталі, електроенергії, вугілля, цементу, автомобілів було нижче рівня 1959 У 1966 р. уряд взяв курс на модернізацію військового виробництва та важкої промисловості. Головний упор у військовому плануванні робився на ядерну програму. Розгорнуто виробництво ракет середньої і проміжної дальності дії. У 1970 р. проведений запуск першого супутника. У 1964-1975 рр.. виробництво в промисловості виросло на 9%. У 1979 р. прийняті закони про утворення та діяльність змішаних підприємств з іноземними фірмами, а також щодо іноземних капіталовкладень. Потім вирішено створити чотири спеціальні економічні зони. Зони були створені в районі Гонконгу і на узбережжі навпроти Тайваню. Там полегшено рух іноземного капіталу, дозволено застосовувати трудове законодавство капіталістичних країн, безперешкодно отримувати прибуток і встановлювати більш високу зарплату, ніж у решті Китаї. Вони були ретельно ізольовані від решти районів Китаю. Мета таких зон була залучити іноземний капітал і технології. У 1984 р. статус спеціальних зон отримали 14 приморських міст. У квітні 1990 р. на території Шанхая створена тех-ніко-економічна зона пуди. Прийнято кілька законів для регулювання діяльності іноземних компаній в зоні. Прибутковий податок стягується за зниженою ставкою в 15%. Підприємства з терміном діяльності більше 10 років звільняються від сплати податку за перші два роки отримання прибутку. Пільги дано також при реінвестування іноземними фірмами свого прибутку в свої чи чужі підприємства. При пе-реводе іноземним інвестором своєї частки прибутку за межі КНР цей прибуток звільняється від обкладення прибутковим податком. Від єдиного торгово-промислового податку звільнена експортна продукція підприємств з іноземним капіталом. У 1990-х рр.. Китай на другому місці в світі (після США) за щорічним обсягами залучення іноземних інвестицій. Їх сума в 1997 р. (включаючи кредити) досягла 62 млрд доларів, тобто за рік збільшилася на 13%. Зареєстровано понад 300 тис. підприємств з іноземними інвестиціями, з яких половина вступила в лад. Накопичені інвестиції в сумі досягли 220 млрд доларів. Їх зростання тривало навіть в азіатському фінансовому кризі. Закон 1981 для ослаблення безробіття серед молоді дозволяв організацію праці в індивідуальному секторі. У 1981 р. створені «з'їзди робітників» на підприємствах і зроблено крок до самоврядування. До кінці 1983 р. близько 90% рентабельних примушує-лених підприємств переведено на виплату податку замість колишньої системи відрахування прибутку. З 1984 р. почалася реформа в промисловості. Стала розширюватися господарська самостійність підприємств, скоротилася сфера директивного планування, перейшли до оптової торгівлі засобами виробництва, почалася реформа системи цін, праці, зарплати. Дозволено використання різних форм власності. З 1992 р. почався перехід до «соціалістичної ринкової економіки». Головним об'єктом реформування став держсектор. Вирішено «виштовхнути» підприємства на ринок, активізувати створення товарних і фондових бірж. У вересні 1997 р. вирішено акціонувати держпідприємства при збереженні в руках держсектора макроекономічного контролю та домінування в ключових галузях. Близько 1/3 державних підприємств є збитковими. Дотації їм створюють важку навантаження для фінансів. У 1992-1997 рр.. були високі темпи зростання економіки. ВВП в 1997 р. виріс на 9,7% і досяг 7,5 трлн юанів (понад 900 млрд доларів). ДО 1995 р. промислове виробництво КНР зрівнялася з промисловим виробництвом США. До початку XXI в. в Китаї налічувалося 8 млн підприємств, з них 6 млн були індивідуальними (не більше семи найманих працівників), 1,6 млн були колективними, 114 тис. були державними і 70 тис. (включаючи фірми з більш ніж сімома працівниками та іноземні підприємства) . При цьому 39% всієї продукції виробляли колективні підприємства, 29% - державні, інші - 17%, індивідуальні - 16%. За 1990-ті ГТ. інвестиції в промисловість зросли в сім разів і досягли 17 трлн юанів. За роки реформ промислове виробництво зросло в 19 разів. Частка легкої промисловості зрівнялася з часткою важкої промисловості. Значно оновилася обробна промисловість, в результаті Китай став лідером з виробництва електроніки, комп'ютерів та інформаційного обладнання. Все більш значними галузями ставали авіапромисловість, космічна і атомна промисловість. Довжина автомобільних доріг досягла 1352 тис. км, залізниць-58 тис. км, водних шляхів -116,5 тис. км. У торгівлі до 1949 національні фірми контролювали 130 тис. торговельних підприємств з 990 тис. працівників. З 1952 р. Міністерство зовнішньої торгівлі стало контролювати весь експорт та імпорт. Наприкінці 1970 рр.. відбулася відмова від політики «опори на власні сили». У 1980 р. Китай вступив в МБРР, в 1986 р. в Азіатський банк розвитку. Користується кредитами цих організацій на пільгових умовах. Поступово реформувалася система зовнішньої торгівлі. У 1980 р. оборот зовнішньої торгівлі досяг 37822000000 доларів. Стала змінюватися структура експорту та імпорту. В експорті стала скорочуватися частка сировини і напівфабрикатів і рости частка готових промислових виробів. Частка машин, устаткування і транспортних засобів в 1980 р. була 4,7%, в 1985 р. вже 8,5%, в 1986 р. - 13,4%. В імпорті підвищувалася частка машин і обладнання з 78,9% в 1980 р. до 82,8% в 1985 р., промислової сировини-с 44,1% до 46,6. У 1992 р. уряд взяв курс на створення ринкової економіки. Частка зовнішньої торгівлі в 1997 р. дійшла до 45% від ВНП. Загальний обсяг експорту та імпорту досяг 325 млрд дола-рів. За обсягом зовнішньої торгівлі Китай вийшов в 1997 р. на 10 місце у світі. Серед торгових партнерів на першому місці Японія, потім США, Південна Корея. З Росією в 1993 р. оборот був 7,7 млрд доларів, в 1997 р. знизився до 6 млрд. До кінця XX в. обсяг зовнішньої торгівлі перевищив 360 млрд доларів, що в 20 разів вище рівня 1978 Китай у світовій торгівлі піднявся з 32 на 11 місце. Частка промислової продукції в експорті зросла з 50% у 1980 р. до 90% наприкінці XX в. Щорічно в країну надходило до 55 млрд доларів прямих іноземних інвестицій. У грудні 2001 р. Китай став членом Світової орга-нізації (СОТ). Усередині країни швидко розвивалися ринки нерухомості, цінних паперів, інформації, робочої сили і наукових технологій. У 1990-і рр.. у внутрішній торгівлі зник дефіцит товарів. Інфляція припинилася, і рівень цін став знижуватися. У грошовій сфері до початку XX в. основною грошовою одиницею був срібний лян (Таель), рівний 10 мао і 100 финь. Юані у вигляді срібних монет почали випускатися в 1835 р. У 1930 рр.. зверталися гроші іноземних держав і місцеві гроші. До 1935 р. зберігався срібний стандарт. У 1935 р. проведена грошова реформа, срібні юані вилучені з обігу і замінені паперовими юанями - фабі. Курс був 3,36 юаня за один долар США. Інфляція призвела до зниження курсу, і в 1946 р. 3350 юанів дорівнювали одному долару. У 1948 р. проведена грошова реформа. Золотий вміст юаня було визначено в 0,2 г чистого золота. Курс: 4 золотих юаня за один долар США, а в грудні 1948 р. після девальвації - 20 золотих юанів за один долар США. ДО 1949 р. тривала сильна інфляція. Першого грудня 1948 при злитті Народного банку Північного Китаю, Бейхайского банку і Північно-Західного селянського банку був створений Народний банк Китаю. З обігу вилучено всі колишні гроші і замінені банкнотами Народного банку Китаю (женьміньбі - народні гроші). Обмін був завершений до 1952 р., а в Тибеті в 1959 р. З 1 березня до 30 квітня 1955 проведено обмін старих грошей на нові у співвідношенні 10 000: 1. Валютно-фінансова криза в 1990-і рр.. не порушив стабільності грошової системи. Інфляція була зупинена, і в 1997 р. ціни виросли тільки на 0,8%, а в 1998 р. навіть стали знижуватися. Валютні резерви за 1997 р. збільшилися на 35 млрд доларів і склали 140 млрд доларів. З 2001 р. почалася дефляція, щорічне зниження рівня цін. Офіційні запаси доларів у банках Китаю склали 200 млрд, курс юаня спеціально підтримувався на заниженому рівні по відношенню до долара, що стимулювало зростання експортного виробництва і обмежував імпорт. У кредитній сфері тривали зміни. У 1970 р. Народний банк Китаю втратив свою самостійність і його відділення включені в систему Міністерства фінансів. Наприкінці 1970 рр.. його самостійність довелося відновити. Він був поставлений в пряме підпорядкування Госсовету. Банк здійснював емісію грошей і регулювання грошового обігу. На його рахунках були кошти підприємств, частин НВАК, Міністерства фінансів. У вересні 1983 Держрада вирішив провести реорганізацію Народного банку Китаю. З 1 січня 1984 частина його відділень була реорганізована в новий Промислово-торговий банк Китаю (Промторгбанк). Права Народного банку при цьому розширені, і він офіційно став центральним банком країни. Тепер в цьому банку є рахунки тільки інших банків. Промторгбанк контролює кошти підприємств на їх рахунках, кредитує ці підприємства, веде розрахунки між підприємствами і займається ощадною справою для населення. З листопада 1984 цей банк також займається міжнародними операціями в особливих економічних зонах, встановлює кореспондентські відносини з іноземними банками. Йому дозволено видавати кредити в іноземній валюті. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||