| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8.4. Економіка застою | ||
|
Механізм гальмування - це сукупність застарілих, консервативних, зжили себе інститутів, поглядів, стереотипів практичної дії, укорінених в самих різних сферах суспільного буття і свідомості. Механізм гальмування був закономірним наслідком розвитку адміністративно-командної системи. З точки ж зору організації виробництва його поява була реакцією народного господарства на протиріччя, що склалося на основі фабричного рівня, між витратною за своєю суттю радянською економікою і антізатратнимі методами НТП. Особливу роль у механізмі гальмування зіграла радянська економічна культура, що сприяла формуванню застійних цінностей. Основні ознаки радянської економічної культури: 1) вихід проблеми життєвих досягнень особистості під залежності «прогодуватися» або «зберегти сім'ю»; 2) продаж партійно-господарської бюрократією своїх владних можливостей; 3) розширення тіньової економіки та її смичка з державною бюрократією і злочинністю; 4) встановлення системи «подвійного рахунки» - планових показників, економічних інтересів і т. д. Період застою створив сприятливі умови для тіньової економіки. Тіньова економіка в СРСР - недержавний сектор (ринкова економіка), нелегально розповсюджуваний всередині державного господарства. Вигідність тіньової економіки для її учасників визначалася насамперед тим, що прибуток діставалася майже без власних капітальних вкладень, продукція ж реалізовувалася за цінами «чорного ринку». Крім того, вона утилізувала частина величезних втрат, фіксуються офіційною статистикою. Відомо, наприклад, що в народному господарстві до 1/3 сільськогосподарської продукції, 45-50% скла, 20-25% металу, 20% цементу втрачалося. Таким чином, в 70-і рр.. в країні цілком легально відбувалися процеси, які сприяли виникненню нового виду тіньової економіки - фіктивної, пов'язаної з системою приписок, штурмівщини і випуску браку. В якості універсального засобу вирішення всіх соціально-економічних питань проголошувалися підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. І хоча десята п'ятирічка (1976-1980) була проголошена «п'ятирічкою ефективності і якості», результати роботи виявилися досить скромними. Як і раніше структура економіки характеризувалася переважанням важкої, фондомісткість промисловості. Однак дія системи компенсацій, заснованої в цей період переважно на експорті газу і нафти, мало сприятливі зовнішні умови. На початку 70-х рр.. в результаті світової сировинного та енергетичного кризи ціни на західних ринках на енергоносії зросли в середньому в 20 разів. Як наслідок збільшився оборот зовнішньої торгівлі, обсяг якого до середини 80-х рр.. досяг 25% в національному доході, або 12-15% ВНП, що було порівняно з аналогічними показниками для великих індустріальних країн. Частка СРСР у світовій торгівлі підвищилася з 4% в 1970 р. до 5% до середини 80-х рр.. Разом з тим зовнішня торгівля країни набувала яскраво виражений «колоніальний» характер. Доходи від реалізації нафти і нафтопродуктів в ці роки за найскромнішими підрахунками склали 176 млрд. інвалютних рублів. Але ці кошти вкладалися в дорогі, безперспективні і екологічно шкідливі довгобуди (Астраханський газоконденсатний комбінат, газохімічний комплекс «Тенгізполімер», канал Волга-Чограй та ін.), витрачалися на закупівлю імпортного обладнання, яке практично не використовувалося, величезні суми йшли на утримання бюрократичного апарату і підтримка комуністичних партій і прорадянських режимів у різних країнах світу. У 1979 р. була зроблена ще одна спроба уряду Особливості економічної реформи 1979: | зміни в системі управління на макро-і мікрорівнях; | оцінка випуску продукції в натуральному вираженні; | числення продуктивності праці по чистої (нормативної) продукції; | введення вимірювання економічного зростання (нормативної) продукції; | визначення фонду зарплати за нормативами на рубль продукції за показниками продуктивності праці. Для усунення панування принципу «планування від досягнутого» передбачалося розробляти п'ятирічні і річні плани об'єднань і підприємств на основі економічних та інженерних розрахунків. З цією метою міністерствам і відомствам було запропоновано в 1979-1980 рр.. скласти паспорт на кожне об'єднання (підприємство) із зазначенням наявності та використання виробничих потужностей, коефіцієнта змінності, організаційно-технічного рівня і спеціалізації виробництва. Важливе значення надавалося забезпеченню стабільності затверджених планів, відходу від практики їх коригування та підгонки під фактичне виконання. З метою поліпшення зв'язків між виробниками і замовниками продукції передбачалося, що за відсутності коштів на оплату продукції, що надійшла згідно з договором, за неї платять Держбанк або Будбанку з віднесенням 5-процентного кредиту за рахунок покупця, який він зобов'язаний погасити в 60-денний термін. Після закінчення цього терміну кредитування продовжується з підвищеним відсотком. Прийняття постанови про нову реформу в 1979 р. не було випадковим. Після підготовчої реформи, на яку відводилося 2 роки, з 11-ї п'ятирічки все народне господарство повинно було працювати по-новому. Але ця реформа виявилася нереалізованою. Панування витратної системи управління тривало, що призводило до подальшого погіршення і загострення соціально-економічної ситуації. Середньорічний обсяг виробленої продукції в країні (в натуральному вираженні) за 1979-1982 рр.. виявився на 40% нижче в порівнянні з 1978 р. Додаткові поставки на експорт енергоносіїв і сировини не дозволяли вже погашати «чорні діри» бюджету. У 1982 р. з приходом до влади Ю.В. Андропова був узятий курс на посилення командних методів управління шляхом проведення заходів з наведення порядку і дисципліни. Однак адміністративні методи допомагали досягненню тільки тимчасового успіху, але не сприяли стійкому економічному зростанню. У 1982 р. з ініціативи секретаря ЦК КПРС по сільському господарству М.С. Горбачова була прийнята чергова амбіційна «Продовольча програма». Намічалося, що середньорічний збір зерна зросте в 1981-1985 рр.. до 238-243 млн. т, але насправді він склав всього 180 млн. т, що виявилося на 25% нижче, ніж у середньому за роки десятої п'ятирічки. Нездатність сільського господарства прогодувати населення своєї країни вказувала не лише на внутрішні вади радянської системи, а й на загальну соціально-економічну відсталість. Так, в 70 рр.. в сільському господарстві США було зайнято 2,5-3% самодіяльного населення, а в СРСР - 25%. При цьому продуктивність праці в аграрному секторі США була в 4-5 разів вище, ніж в СРСР. У жовтні 1984 р. запропонована грандіозна програма меліорації: зрошення і осушення мільйонів гектарів землі, будівництво каналів, перекидання річок. Однак і ця програма виявилася невиконаною. Таким чином, історія економічного розвитку СРСР свідчить про збереження вирішальної ролі держави. Характер К-циклів XX залишається екзогенним, а циклічні коливання мають позаекономічні причини. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||