4.1. Формування політики управління позаоборотними активами
Управління необоротні активи пов'язано з особливостями їх кругообігу, який включає три основні стадії:
на першій стадії необоротні активи, що використовуються в операційній діяльності, амортизуються, тобто переносять частину своєї вартості на собівартість готової продукції;
на другій стадії в процесі реалізації продукції здійснюється накопичення нарахованої амортизації;
на третій стадії накопичена амортизація як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляється на реінвестування, тобто оновлення операційних активів.
По завершенню третьої стадії процес повторюється.
Ефективне управління позаоборотних активів підприємства вимагає розробки і послідовної реалізації політики керування позаоборотними засобами, основною метою якої є створення їх необхідного обсягу і структури, а також вибір оптимального варіанту оновлення.
В даний час, як правило, переважну частку необоротних активів складають основні засоби, тому важливе значення має формування політики управління основними засобами, в якій можна виділити наступні основні етапи:
1. Аналіз динаміки основних засобів в попередні періоди, в тому числі: 2. аналіз динаміки загального обсягу і складу основних засобів, зіставлення цієї динаміки з темпами зростання обсягу виробництва і реалізації продукції, а також вартості всіх активів;
Визначення динаміки вартості операційних основних засобів і питомої ваги їх активної частини, виявлення тенденцій їх зміни і тенденції зміни фондомісткості продукції;
оцінка стану основних засобів за ступенем зношеності (шляхом розрахунку коефіцієнтів зношеності і придатності основних засобів), аналіз коефіцієнтів вибуття і оновлення;
визначення періоду обороту основних засобів.
Період часу, протягом якого відбувається повний
кругообіг вартості основних засобів, характеризує корисний термін їх використання, який розраховується за формулою:
Розрахунок потреби у технологічному обладнанні начи-нают з випускного обладнання, потім розраховується потреба по всьому технологічному ланцюжку з урахуванням технологічної спряженості обладнання, що особливо важливо для підприємств, що мають багатоперехідних характер виробництва (тобто тих підприємств, де сировина і матеріали проходять кілька послідовних стадій обробки, на кожній з яких утворюються напівфабрикати). На наступному етапі розраховується потреба в обладнанні, що використовується для організації процесу управління (обчислювальна техніка, засоби зв'язку, транспортні засоби, офісні меблі та ін.); потім визначається потреба у виробничих приміщеннях. Для розрахунку загальної потреби підприємства в основних засобах отримані результати слід підсумовувати. У наступних періодах потребу в основних засобах уточнюється з урахуванням динаміки випуску продукції, підвищення інтенсивного і екстенсивного використання обладнання та інших факторів.
3. Формування амортизаційної політики підприємства, яка виражається у виборі методів нарахування амортизації, встановлення термінів корисного використання окремих груп і об'єктів основних засобів. Серед факторів, що впливають на вибір окремих положень амортизаційної політики, необхідно відзначити наступні: 1
використання переоцінки основних засобів для відображення в обліку їх реальній вартості;
позиція підприємства з вибору терміну корисного використання окремих об'єктів необоротних активів;
дозволені законодавчо методи амортизації.
В даний час законодавчо (положеннями ПБО 6/01 «Облік основних засобів») встановлено можливість:
застосування будь-якого з чотирьох методів нарахування амортизації: лінійного методу і трьох нелінійних , до яких відносяться: метод зменшуваного залишку, метод списання вартості за сумою чисел років строку його використання, метод вартості пропорційно обсягу продукції (порядок нарахування амортизації для цілей податкового обліку в рамках даного посібника не розглядається);
самостійно встановлювати строк корисного використання об'єкта в межах нормативного терміну, встановленого для амортизаційної групи, в яку входить даний об'єкт основних засобів. Перелік устаткування, що до амор-тізаціонние групи, визначений у постанові Уряду РФ від 01.01.2002 р. № 1.
Використання нелінійних методів амортизації і мінімальних строків корисного використання об'єктів дозволяє прискорювати процес формування власних джерел фі Г нансірованія і процес оновлення основних засобів, а також знижувати суму податку на прибуток у перші роки їх використання (за умови застосування однакових строків корисного використання та методів нарахування амортизації для цілей бухгалтерського і податкового обліку).
У той же час питання про вибір строку корисного використання та методу амортизації має вирішуватися, насамперед, з урахуванням співвідношення собівартості і ціни продукції, що випускається. Якщо підприємство отримує високий прибуток і націлено на прискорення поновлення необоротних активів, то йому доцільно вибирати мінімальні терміни експлуатації об'єктів та (або) нелінійні методи амортизації. Якщо ситуація зворотна, тобто собівартість і так занадто висока, а прибуток недостатня, то збільшення амортизаційних відрахувань може призвести до подальшого зниження ефективності виробництва і виникнення збитків. У такій ситуації краще «розтягнути» період нарахування амортизації, застосовуючи лінійний метод.