I.1.3. Деякі особливості сучасного етапу
Три останніх десятиліть теоретики вважають початком нового періоду в розвитку сучасного світового господарства. В економічному плані його відрізняють зросла ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних, а в ряді випадків - планетарних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності.
Термин "сучасна світова економіка" вказує на новітні зрушення в еволюції світового господарства. Проходять стадію свого становлення та розвитку міжнародні виробництво, ринок капіталу, ринок робочої сили, інформаційний простір і т. д.
Відбуваються геополітичні зміни структури регіонального та міжнародного масштабу.
З 1992 р. з розпадом РЕВ соціалістична система стала практично розчинятися і зникати. З цього періоду почалося відновлення єдиної системи світового господарства (Польща, Чехословаччина, Болгарія, Румунія та інші країни стали інтенсивно впроваджуватися в Європейську економічну зону, Країни зарубіжної Азії - відповідно в Азіатський регіон).
Весь процес формування і розвитку єдиної світової економіки, світового господарства значно посилився з цього періоду. Це і є дві риси сучасної світової економіки.
Причини об'єднання світової економіки неоднозначні, тобто в політичному плані йде процес автономізації окремих держав, формування мононаціональних держав (СРСР, Югославія, в перспективі - Індія, де таких держав більше десяти).
В цілому 90-і рр.. характеризуються тим, що для розвинених країн вони стали часом переходу в еру постіндустріалізації, для відстаючих країн - активного подолання своєї економічної відсталості, для колишніх соціалістичних країн - часом складного переходу до ринкової економіки з лібералізацією внутрішньої і зовнішньої економічної діяльності.
I.1.4. Основоположні теорії розвитку світової економіки
В основі становлення і розвитку світового господарства лежітдействіе двох економічних законів, відкритих ще класиками економічної теорії (А. Сміт і Д. Рікардо):
В основу теорії порівняльних переваг покладена ідея природних розходжень між економіками країн - пріродноресурсний середовища, соціальних умов. Одні країни (згідно теорії) повинні розвивати в більшій мірі промисловість, інші - спеціалізуватися на сільському господарстві. А взаємний обмін продукцією веде до підвищення загального добробуту. Порушення цих умов буде означати істотне підвищення початкових витрат виробництва, тобто витрат на виробництво одиниці продукції, а це веде до подорожчання, скорочення обсягів виробництва, зниження життєвого рівня.
Зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом тих чи інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на які існує попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного товару, що вимагає найменших витрат.
З цього приводу основоположник даної класичної теорії А. Сміт пише: "якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас якимось товаром за дешевшою ціною, ніж ми самі в змозі виготовити його, набагато краще купувати його у неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеного в тій області, в якій ми володіємо деякою перевагою ".
Інакше теорія абсолютних переваг говорить, що країні доцільно імпортувати ті товари, по яких у неї витрати виробництва вищі, ніж у зарубіжних країн, і експортувати ті товари, по яких у неї витрати виробництва нижче, ніж за кордоном, тобто є абсолютні переваги.
Закон відносної переваги - це коли дві, три і більше країн можуть виробляти одні й ті ж товари, але одна з них має в своєму розпорядженні більш сприятливими умовами (Англія - історично виробник вовни і вовняних тканин, Португалія теж розвиває вівчарство, але якість вовни і вовняних тканин гірше, тому їм вигідно вовняні тканини купувати у Англії, а англійцям взаємно пропонувати свої вина. Такий процес триває протягом не одного століття). У цьому коротко зміст цих двох законів.
Головним достоїнством теорії порівняльних переваг є переконливий доказ того, що міжнародна торгівля вигідна всім її учасникам, хоча одним вона може дати меншу вигоду, іншим велику, але в загальних випадках вигода є.
Теорією порівняльних витрат доводиться вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою у виробництві якого-небудь певного товару, але навіть в умовах, коли така перевага відсутня.
На виробництві саме цього товару (у нашому випадку вовняної тканини), відносно більш вигідного при порівнянні з витратами на інші товари, і варто спеціалізуватися. При цьому може бути досягнутий економічний ефект.
У результаті дії цих законів виникає міжнародний поділ праці і, як наслідок, світова економіка.
Сучасне світове господарство охоплює понад 190 держав і територій. У число розвинених країн з ринковою економікою входять 24 країни, в яких виробляється більше 1/2 світового валового внутрішнього продукту (ВВП). З них виділяються сім провідних держав - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія, Канада, на частку яких припадає майже 2/5 ВВП, 1/2 експорту і 4/5 закордонних капіталовкладень в рамках світового господарства. Вони і є лідерами трьох центрів сучасного капіталізму - американського, західноєвропейського та японського.
У країнах проживає 52% населення світу. За обсягом виробництва ВВП на душу населення ця група країн відстає від розвинених країн більш ніж у 10 разів. Разом з тим, система країн, що розвиваються сильно диференційована, тобто окремі країни за рівнем економічного розвитку, сформованій структурі господарства сильно наблизилися до "нижнього ешелону" розвинених країн, інші (більше 40) складають групу найменш розвинених країн.