IV.1.2. Західна Європа - один їх трьох "центрів сили"
Місце Західної Європи у світовій економіці
У системі світової економіки Західна Європа - один з трьох "центрів сили", який об'єднує близько двох десятків держав з розвиненою ринковою економікою. На частку країн Західної Європи припадає зараз майже третина світового промислового виробництва та науково-технічного потенціалу, більше чверті сукупного світового національного доходу і одна п'ята частина патентного фонду.
Серед провідних держав світу Західна Європа стійко займає друге місце за сукупними обсягами ВВП і третє - за розмірами на душу населення (табл. 17).
Таблиця 17 Співвідношення населення і ВВП у провідних центрах
Досить вагомі позиції займає Західна Європа в системі міжнародного поділу праці, в рамках світогосподарських зв'язків. Так за сумарним обсягом світового експорту європейські країни перевершують США і приблизно відповідають їх позиціях у світовому імпорті.
В даний час частка Єврозони в загальному обсязі світового експорту досягла 19,5%, перевищивши аналогічні показники США (15%) і Японії (8,5%). Найбільшими торговельними партнерами є США та Японія.
Країни Західної Європи відрізняються значним науково-технічним потенціалом. Провідні країни витрачають на ці цілі від 2 до 2,7% ВВП. Якщо в 1970 р. витрати на НДДКР склали 37,1% рівня США, то в 2000 р. піднялися до 73%.
Можна сказати, що Західна Європа майже не поступається провідним державам за техніко-економічним рівнем розвитку традиційних базових галузей (машинобудування і металообробка, хімічна промисловість), проте поки що відстає в новітніх напрямках НДДКР - мікроелектроніка, робототехніка , біотехнологія, виробництво нових матеріалів та ін Все це позначається на відносно низькому рівні продуктивності праці та ефективності виробництва, хоча ці показники окремо за такими провідним країнам як Німеччина, Великобританія, Франція досить високі: 2,3, 2,4 і 3,7 %.
Галузями європейської економіки, що забезпечує її глобальну конкурентоспроможність є:
- традиційні:
автомобілебудування - Німеччина, Франція;
авіаційна промисловість - Великобританія, Німеччина, Франція;
текстильна промисловість - Італія, Франція.
- Нові:
програмне забезпечення - Німеччина, Бельгія, Нідерланди;
цифрове телебачення - Франція, Німеччина;
мобільний зв'язок - Швеція, Фінляндія, Великобританія.
Досить міцні позиції за останнє десятиліття стала займати Західна Європа у виробництві офісної оргтехніки, точної механіки і оптики, телекомунікацій і засобів зв'язку і т. д.
При проведенні порівняльного макроекономічного аналізу західноєвропейського регіону як одного зі світових економічних центрів, не можна забувати і про те, що за рівнем економічного розвитку, характером структури економіки, масштабами еконо-мічної діяльності та залучення в світогосподарські зв'язки, країни Західної Європи суттєво відрізняються один від одного. При цьому основна економічна міць всього регіону припадає на чотири великі високорозвинені держави - Німеччину, Францію, Великобританію, Італію, де зосереджено більше 50% населення і близько 70% сукупного ВВП регіону. Багато в чому вони визначають місце регіону в сучасному світовому поділі праці, загальні тенденції соціально-економічного розвитку та зростання.
Особливе місце займають малі країни Західної Європи за обсягами ВВП, характером спеціалізації та іншими параметрами. Найбільш розвинені - це Бельгія, Нідерланди, Швеція, Іспанія. На їх частку припадає понад 20% ВВП регіону. Значно поступаються за темпами (в 4-5 разів) високорозвиненим країнам Австрія, Данія, Греція та Фінляндія, на частку яких припадає більше 8% ВВП. Третя група - Португалія, Ірландія, Люксембург - має вузькоспеціалізовану структуру господарства і займає досить скромне місце в регіоні - 2% ВВП.
Західна Європа: особливості економічної політики (90-і рр..)
Після стійкого економічного розвитку протягом ряду десятиліть приблизно з кінця 1991 р. континентальна Західна Європа вступила в фазу економічної кризи. Особливості його циклічного характеру проявилися у зменшенні норми накопичення в ВВП, а жорстка монетарна політика з 1992 р. привела до скорочення інвестицій. У цілому в країнах Західної Європи скорочення капіталовкладень в період кризи склало 6%, проте за окремими країнами воно досягло значних розмірів: у Фінляндії - 45%, у Швеції - 30%. З кінця 1991 р. в ряді країн Західної Європи почало скорочуватися промислове виробництво і до 1993 р. в цілому воно знизилося на 2,5%, особливо в західній частині Німеччини - на 7,5%.
За даними ОЕСР в 1991-1992 рр.. приріст ВВП Європи склав 1%, а в 1992-1993 рр.. - 1,2%. Розвиток ряду країн характеризується значною неоднорідністю економічних показників. Так, у Великобританії обсяг ВВП в 1990-1991 рр.. знизився на 2,2%, в 1991-1992 рр.. - На 1%, а в 1992-1993 рр.. зріс на 1,3%. Однак навіть загальний приріст ВВП на 2% в 1993-1994 рр.. дозволив піднятися обсягами ВВП окремих країн до рівня 1990 Абсолютне зменшення ВВП Фінляндії та Швеції в 1993 р. склало 2%, а в порівнянні з 1990 р. ВВП цих країн скоротився відповідно на 13 і 5%.
Малі темпи економічного зростання стабільно зберігаються в Італії. У 1990-1991 рр.. приріст ВВП склав 1,4%, 1991-1992 рр.. - 1,2% і в 1992-1993 рр.. - 8%. Динамічно розвивається Франція. У порівнянні з іншими країнами ЄС, Франції в 90-і рр.. властива політика жорсткої економії за підтримки високотехнологічних галузей промисловості, сільського господарства, соціальної сфери. Серед країн ЄС Франція займає передові позиції за показниками стійкого зростання ВВП. У 1990-1995 рр.. приріст ВВП в цілому склав 1,8%.
Наведені диспропорції економічного розвитку Європи, з одного боку, пов'язані з протиріччями в цілому в світовій економіці і циклічним розвитком окремих країн. Основною ланкою стагнації експерти вважають Німеччину як найбільш потужну і впливову силу в Європі. Треба сказати, що до кінця 80-х рр.. Німеччина відрізнялася високим рівнем економічного розвитку серед держав ЄС. У 1990-1991 рр.. почалося об'єднання Німеччини, і вже з другої половини 1991 позначився глибока економічна криза, який продовжився до кінця 1992 р. На результаті загальне зростання ВВП в 1992 р. склав всього близько 1%, а за даними ОЕСР в 1992-1993 рр.. - 1,2%. Наступний 1993 р. є переломним для Німеччини, намітився повільний зростання основних показників, хоча трансформація східних земель ще далеко не закінчена. Питання про те, чи зуміє Німеччина домогтися інтеграції економіки східних земель в найближчі роки або ж їй належить постійна боротьба з високим безробіттям і дефіцитом в державному секторі, є причиною занепокоєння всіх європейців. Трансформація земель колишньої НДР обертається колосальними державними витратами (тільки в 1992 р. вкладення в ці землі склали близько 150 млрд марок).
У фазу підйому економіка країн Західної Європи вступила в 1995 р., цей процес триває і зараз. У цій же фазі перебували США, країни світу, що розвивається і, насамперед, нові індустріальні країни Азії, далі до цього процесу підключилися країни Центральної та Східної Європи, а також Японія. Внутрішній валовий продукт Західної Європи збільшився в 1995 р. на 3,2%, в США - на 3%, а в Японії - на 1,7%. Головним стимулом економічного зростання на сей раз виступає зростання прибутків підприємства за рахунок модернізації виробництва і поліпшення інвестиційного процесу.
Фінансова політика у фазі підйому націлена на скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок стимулювання приватизації та збільшення надходження податків. Передбачалося, що до 2000 р. надходження до бюджету країн Західної Європи досягнутий в 200 млрд дол за рахунок приватизації.
Крім того, для нинішнього економічного циклу характерне посилення ролі держави як у внутрішній економічній політиці, так і на міжнародній арені в рамках подолання складнощів економічного розвитку. У нових умовах, НТП стає найважливішим фактором, що включає інвестиції в людські ресурси, освіту і науку. І як показує практика, ринок не може сам по собі забезпечити оптимальне поєднання і віддачу таких факторів, як капітал і праця. Саме тому необхідно посилення ролі держави у заохоченні накопичення капіталу, розвитку інфраструктури, витрат на НДДКР. Громадська віддача на інвестиції за участю держави набагато вище, ніж від приватних капіталовкладень. Відомо, що країни з кваліфікованою робочою силою засвоюють техніку набагато краще, і навпаки, там де помітна нестача інвестицій в людину і де переважає фізична робоча сила, реальна віддача і продуктивність праці набагато нижче.
Потрібно сказати, що соціальне ринкове господарство - це за своєю суттю європейський варіант змішаної економіки, де частка держсектора і державного регулювання традиційно вища, ніж у США. Соціальне ринкове господарство робить громадянське суспільство Європи більш консолідованим і менш диференційованим за рівнем доходів, практично сприяє досягненню соціальної рівності. Такі тенденції виправдовуються в процесі економічної інтеграції, де всі 15 європейських країн мають намір дотримуватися Маастрихтські угоди. На цьому тлі пріоритетом для державного фінансування в країнах Європи є не сфера НДДКР, як в США, а соціальні програми. Тому в більшості європейських країн (за винятком Німеччини) рівень витрат на НДДКР нижче 3% ВВП.
В цілому, витрати на НДДКР в країнах Західної Європи ростуть навіть в умовах кризи. Так, витрати німецьких фірм на НДДКР збільшилися з 3,8% в 1991 р. до 4,2% в кризовому 1993 р. У провідних галузях цей відсоток ще вищий. Наприклад, в електротехніці він становить 7,4%, у хімічній промисловості - 7% і т. д. Приклад Німеччини характерний для всіх країн ЄС. На її частку нині припадає 35% всіх витрат на НДДКР членів ЄС. В даний час ряд західноєвропейських країн має добре розвинену науково-технічну базу в різних напрямках. Для подолання технологічного відставання у Західній Європі діють спільні програми співпраці: "ЕСПРІТ" (в області електроніки), "РАСЕ" (у сфері телекомунікацій), "КУБІ" (в біотехнологіях), "ЕВРИКА" (в науково-технічних зв'язках) і т . д.
Західна Європа на рубежі століть
Серйозний вплив на хід економічного розвитку західноєвропейських країн надають великомасштабні інтеграційні процеси, що відбуваються на міждержавному рівні.
Прийняті в Маастріхті рішення про уніфікацію грошово-кредитної, фінансової та валютної політики почали втілюватися в життя з 1994 р., коли проявилося зближення в темпах інфляції, скорочення дефіциту державного бюджету та стабілізації валютних ресурсів в рамках ЄС .
Державні фінанси більшості країн ЄС почали рух до пропускних критеріям валютного союзу. Відбувається і певне зближення основних національних фінансових показників. За підрахунками експертів бельгійського "Женераль банк", розрив у національних рівнях інфляції знизився в ЄС з 25 процентних пунктів в 80-х рр.. до 3 - у 1999 р. У 1992-1999 рр.. відмінності темпів зростання ВВП в країнах ЄС вкладалися в основному в межах 1-2,5%.
У позиції не приєднуються до "євро" країн є свої нюанси. В принципі жодна з цих країн не виступає проти валютного союзу як такого. (Більш докладно ця проблема розглянута у другому розділі даного підручника.) У всіх параметрах розвитку західноєвропейської інтеграції особливу роль зіграє реальний перехід більшості країн ЄС до єдиної валюти "євро" за прийнятим графіком за період 1999-2000 рр..
На цьому тлі розпалюються суперечки про те, чи буде "євро", принаймні на початковому етапі, "сильною" або "гнучкої" валютою, тобто про її розумному курсі по відношенню до долара та ієни.
На питання "З чим вступає Західна Європа в XXI століття?" аналітики відповідають, що економічна політика країн ЄС буде набувати все більш узгоджений планомірний характер як у сфері регулювання грошового обігу, так і виробництва, що дозволить краще вирішувати проблеми зайнятості та соціальні проблеми. Інтеграційні процеси на міждержавному рівні посилюють інтернаціоналізацію господарських зв'язків і більшу взаємозалежність економічних суб'єктів.
Серед великих країн Західної Європи найбільш високими темпами розвиваються економіки Німеччини, Франції та Великобританії. За останні 8 років частка безробітних в чисельності економічно активного населення в країнах Єврозони знизилася до найнижчого рівня, насамперед завдяки зростанню зайнятості в Німеччині та Франції, хоча даний показник значно вище за показник по "Великій сімці". Така ж ситуація складається і в області капіталовкладень і зниження темпів інфляції.
Комісія ЄС прогнозує підвищення темпів зростання сукупного ВВП в 11 країнах Єврозони з 2,3% в 1999 р. до 3,4% в 2001 р.
Згідно з даними табл. 18 в європейських країнах вже намітилися явні позитивні зрушення у вирішенні завдань бюджетної консолідації, хоча рівень державного боргу поки ще вище встановлених Маастрихтським договором критеріїв конвергенції. В цілому рівень державного боргу в країнах ЕВС знизився на 1,2% і склав 71,5% ВВП, а бюджетний дефіцит - до 1,2% ВВП. Єдиною країною, в якій дефіцит бюджету перевищив 2% ВВП, виявилася Австрія, тоді як Ірландія, Фінляндія, Люксембург і Нідерланди завершили рік з профіцитом.
Таблиця 18 Основні економічні показники Єврозони
Примітка. Таблиця складена за матеріалами: Economic. Outlook. OECD, N 66, December, 1999; Economic Trends. European Commission. November, 1999.
Перспективи розвитку західноєвропейської економіки пов'язані з рішенням як структурних питань економіки, так і низки взаємопов'язаних проблем, що уособлюють соціальні досягнення традиційної Європи.
Модель соціально-економічного розвитку Західної Європи суттєво відрізняється від подібної моделі США та Японії.
У сучасному світі соціальна орієнтація економічних програм є найвищою в Західній Європі, тобто держава виконує найбільшу кількість соціальних програм, у тому числі гарантований захист населення, створення робочих місць, розвиток соціальної інфраструктури. З іншого боку, підтримку діючої системи соціальних гарантій потребує значних державних витрат, що в свою чергу, утримує податкові ставки на високому рівні, гальмує економічне зростання і негативно позначається на макроекономічних показниках (табл. 19).
Таблиця 19 Витрати ЄС і держав-членів на соціальні цілі в поточних цінах, млдр екю євро
Державний сектор в європейських країнах значно відрізняється від американського за розмірами і структурою. Так, частка державних витрат і ВВП в Єврозоні досягає 49%, тоді як в США і Японії - 39 і 34% відповідно. Поточні державні трансферти домогосподаркам в європейських країнах істотно вище в силу відмінностей у системах соціального страхування. Основи дохідної частини бюджетів в Європі становлять непрямі податки, в той час як в США і Японії бюджети формуються в основному за рахунок прямих податків.
Довгострокова політика зайнятості названа пріоритетом номер один у всіх найважливіших документах ЄС, опублікованих у 1993-1997 рр..:
- По-перше, ефективно використовувати людські ресурси, щоб повністю реалізувати вигоди найбільшого в світі єдиного ринку, зміцнивши тим самим позиції ЄС у світовій економіці;
- По-друге, підняти рівень політичної підтримки населенням планів подальшого об'єднання Європи.
Пріоритет в економічній політиці країн Західної Європи все в більшій мірі віддається науково-технічному прогресу, завдяки якому і буде відбуватися реальний приріст промислової продукції. Науково-технічний прогрес, у свою чергу, забезпечить зростання ефективності капіталовкладень, інтенсифікацію виробництва через зниження капіталомісткості, матеріаломісткості, енергоємності та трудомісткості виробництва.
Роль Західної Європи у світовій економіці буде зростати. Цьому сприяє успіх інтеграційних процесів у регіоні і перехід країн Східної Європи до ринкового господарства, що сприяє взаємодії на загальноєвропейському просторі.
За існуючими прогнозами, найбільш ймовірні середньорічні темпи зростання очікуються в першому десятилітті XXI в. на рівні 3% як для промисловості, продуктивності праці, так і для ВВП. За цими показниками Західна Європа буде випереджати США, але кілька поступатися Японії.