§ 2. Конкурентоспроможність країн і показники, що її визначають
Рейтинг конкурентоспроможності країн визначається на основі багатофакторних моделей за допомогою агрегування більше 380 показників по наступних сфер: внутрішній економічний потенціал; зовнішньоекономічні зв'язки; державне регулювання; кредитно-фінансова система; інфраструктура; система управління; науково-технічний потенціал ; трудові ресурси.
Промислово розвинені країни займають панівне становище у світовій економіці. У різних джерелах в цю групу включають неоднакове число країн. Поряд з США, Канадою, країнами ЄС, Японією, Ізраїлем, Австралією і Новою Зеландією, сюди включаються також нові індустріальні країни Азії (табл. 1). Виділяють наступні загальні риси розвинених країн:
Таблиця 1
Рейтинг світової конкурентоспроможності, 2004 р.
Для всіх розвинених країн характерний трирівневий господарський механізм, що представляє собою сукупність форм і методів регулювання господарського життя: спонтанно-ринкове регулювання; корпоративне регулювання і державне регулювання.
Високий рівень економічного розвитку. За виробництвом ВВП на душу населення вони майже в 5 разів перевищують середньосвітовий рівень.
Розвинена соціальна структура суспільства.
У ході суспільно-історичного розвитку в розви-тих країнах склалося громадянське суспільство як со-вокупность форм соціальної організації, поширеною-няющая на все суспільство і його великі складові частини.
Ці країни відіграють визначальну роль у провідних інтеграційних об'єднаннях світу.
Виходячи з ролі окремих елементів механізму функціонування національних економік розвинених країн, можна виділити ряд моделей економічного розвитку:
1. Ліберальна модель: США, Канада.
Перевагу приватної власності над державною;
- домінування приватних рішень у сфері виробництва;
активна роль уряду в макро-і мікроеко- номических процесах;
стійкість економічного індивідуалізму при домінуванні великих компаній в економіці ит. д.
В рамках даної моделі виділяється ліберально-реформістська модель: Бельгія, Франція, Ірландія, Італія та ін;
сильне, але знижує профспілковий рух; обширне трудове законодавство; різні за масштабом охоплення переговори про трудових угодах. 2. Корпоративістського модель. Система регульованого ринку, в якому існують інтенсивні форми державно-го участі. Підвиди моделі: 2.1. Демократичний корпоративізм: Швеція, Австрія -
високий рівень державного підприємцям-тва;
система сприяння економічному зростанню і загальному соціальному добробуту; система соціального консенсусу; сильні профспілки;
високий рівень допомоги з безробіття. 2.2. Ієрархічний корпоративізм: Японія -
регулювання використання ресурсів; активна участь держави у забезпеченні ділової активності в країні;
невисока частка держави в підприємницькому секторі;
одночасне укладання трудових угод по всіх галузях на внутрифирменном рівні; безперервна професійна підготовка. 3. Соціально-ринкова модель: Німеччина -
постійна соціальна підтримка різних шарів і сфер суспільства (молодь, фермери, малозабезпечені, дрібні і середні фірми); велика економічна активність держави; негласний консенсус громадських і політичних сил. Розвинуті країни є головною групою країн у світовому господарстві. Наприкінці 90-х рр.. XX в. на них припадало великим обсягом ВВП (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада, Італія). На ці країни припадає більше 44% світового ВВП, у тому числі на США - 21%, Япо-нію - 7, Німеччину - 5%. Більшість розвинених країн входити-дят в інтеграційні об'єднання, з яких найбільш потужними є Європейський союз (20% світового ВВП) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю - НАФТА (24%).
а) ступінь розвитку ринкових відносин;
б) глибина і форми включення у світові економічні відносини;
в) рівень ВВП на душу населення.
Однак, незважаючи на виділення серед групи країн, що розвиваються різних підгруп, вони характеризуються такими загальними рисами:
багатоукладність економіки з переважанням Докап-талістіческой форм господарства (дуальна економіка); аграрно-сировинна спрямованість при загальній нерозвиненості продуктивних сил, насамперед в обробній промисловості;
панування транснаціонального капіталу, його контроль над природними ресурсами;
відносна слабкість, нерозвиненість місцевого націо -нального капіталу, обмеженість його можливостей не тільки на світовому, а й на внутрішньому ринку; вузькість внутрішнього ринку, так як значна частина населення молодих держав отримувала основну частину життєвих коштів від натурального господарства, а частка осіб найманої праці в загальній чисельності населення була незначною; некомпенсований вивезення суттєвої частини національного доходу у вигляді прибутків іноземних монополій, відсотків за зовнішнім боргом, нееквівалентного обміну і т. п.
Умовно виділяють три рівня країн, що розвиваються.
Верхній рівень: держави, в яких іноземний, місцевий, приватний капітали утворили інтегровані системи; дані країни міцно включені у світове господарство.
Найбільш характерними тут є:
а) країни, де тривалий час існують ринкові системи, але вони не змогли зайняти, в силу різних соціально-економічних причин, привілейовані позиції у світовій економіці (Аргентина, Чилі, Уругвай);
б) країни з великим економічним і географічним потенціалом, економіка їх активну участь у міжнародному поділі праці і залежить від динаміки розвитку світового господарства (Бразилія, Мексика) ;
в) нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії (Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Гонконг);
г) інші країни і території з відносно високим рівнем економічного розвитку (Кіпр, Багамські острови, Аоминь (Макао)).
Середній рівень: країни з так званої дуальної економікою:
а) великі та середні країни, сучасний розвиток яких почалося в «обхід» масивних традиційних інституційних структур (Туреччина, Таїланд, Єгипет);
б) країни, сучасний розвиток яких почалося недавно у зв'язку з включенням в світогосподарські зв'язки по лінії поставок сировини, що користувався великим попитом на світовому ринку, тут формується капи-талоекспортірующее напрямок; в) країни з великим демографічним та економічним потенціалом, але з низьким рівнем доходу на душу населення (Індія, Пакистан, Індонезія).
Нижній рівень: дану групу країн можна класифікувати по регіонах, по економічним групам, за рівнем доходу. Головна проблема цих країн полягає не стільки у відсталості і бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів (деякі країни Тропічної Африки, Азії, Латинської Америки).
Дуальна (дуалістичності) економіка. Поділ економіки на два сектори, які характеризуються абсолютно різними рівнями розвитку, називається економічним дуалізмом, а економіка, розділена за такою ознакою, - дуалістічной.
Зв'язок між дуалізмом і торговельною політикою:
а) економічний дуалізм часто використовується для обос-нувального введення мит, що захищають більш ефективний промисловий сектор;
б) торгова політика імпортозаміщення сприяла появі дуалізму, або принаймні посилила його прояви.
Прояв дуалізму: класичний приклад - економіка Індії.
Вартість продукції, виробленої одним робітником у сучасному секторі, набагато вище, ніж в решті економіці (може бути в 15 разів);
висока заробітна плата в промисловості не означає більш високих доходів на капітал; по всій видимості, має місце зворотний зв'язок.
Див більш докладно: Кругман П.Р., ОбстфельдМ. Міжнародна економіка. Теорія і практика: Підручник для вузів / Пер. з англ.; під ред. В.П. Колесова, М.В. Кулакова. - М.: Економічний факультет МГУ, ЮНИТИ, 1997. - Гол. 11. 1. Зупиняючись докладніше на характеристиці НІС, слід сказати, що ведучий галуззю майже всіх НІК стала обробна промисловість, орієнтована на експорт. НІС виділилися з групи країн, що розвиваються. Всі «нові індустріальні країни» поділяються на кілька основних підгруп:
НІК першого покоління (хвилі) - Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика.
НІС другого покоління - Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі.
НІС третього покоління - Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія.
НІС четвертого покоління - Філіппіни, південні провінції Китаю.
Критерії, за якими ті чи інші держави відносять до «нових індустріальних країн» за методикою ООН, такі:
розмір валового внутрішнього продукту на душу населення;
середньорічні темпи його приросту;
питома вага обробної промисловості у ВВП.
Він повинен бути більше 20%;
обсяг експорту промислових виробів і їх частка в об-щем вивезення;
обсяг прямих інвестицій за кордоном.
За ступенем відкритості світовому ринку (частка експорту у ВНП) НІС диференціюються за такими групами:
Країни із закритою економікою (частка експорту у ВНП не більше 10-19%): Аргентина, Бразилія.
Країни з відносно закритою економікою (частка експорту у ВНП більше 10-19%): Мексика, Індія.
Країни з напівзакритої економікою (частка експорту у ВНП 20-24%): Туреччина, Кіпр. 2) Країни з відносно відкритою економікою (частка експорту у ВНП 25-34%): Корея, Тайвань, Гонконг, Індонезія.
Країни з відкритою економікою (частка експорту у ВНП більше 35%): Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Туніс, Філіппіни.
НІС можна класифікувати за регіональною ознакою, між якими спостерігаються суттєві відмінності (табл. 2):
азіатські (Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Філіппіни, Індія, Таїланд);
латиноамериканські (Бразилія, Аргентина, Мексика, Чилі).
Таблиця 2
Сутнісні відмінності між двома типами НІС
Для НІС характерні більш високі показники темпів господарського розвитку, що перевищують аналогічні показники інших розвиваються країн і промислово розвинених країн. Отже, НІС можна віднести ні до однієї з існуючих груп країн, вони зайняли особливе становище в світовому господарстві і склали нову самостійну групу.
Всередині групи країн, що розвиваються відбувається посто-янное переміщення через їх диференційованого і раз-носкоростного розвитку. Деякі з нових індустріальних країн, наприклад, Мексика і Республіка Корея, досягли такого високого рівня розвитку, що дало підставу для прийняття цих країн до складу Організації економічного співробітництва та розвитку, яка об'єднує всі провідні розвинені країни з ринковою економікою, тим самим змінюючи і статус цих держав. З іншого боку, в підгрупі найменш розвинених країн відбувається посилення відставання деяких її учасників навіть від середніх показників для групи країн, що розвиваються в цілому.
До країн з перехідною економікою належать країни Центральної та Східної Європи, колишні республіки СРСР. Детальніше про цю групу буде розказано в темі 4.