| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.6. Лібералізація господарського життя в світі | ||
|
Поняття лібералізації економічної дсятслиюстн Процес зменшення державного регулювання госпо- ственнойдеятельності називаетсяу2 ^ /? Ал ^ за ^ ейекономіческой діяльності (дерегуляцією , економічною лібералізацією). Розрізняють внутрішньо-і зовнішньоекономічну лібералізацію. Особливості віутрнекоіоміческой лібералізації в різних групах країн світу Віутріекономіческая лібералізація бурхливо йде в 80-90-і рр.. насамперед у країнах з перехідною економікою, де суть економічної трансформації зводиться до переходу від державного регулювання та державної власності до переважно ринкового регулювання та приватної власності. У цій групі країн роль держави в житті суспільства знижується, якщо судити подолі державних витрат у ВВП: у Росії вони знизилися за 1992-1997 рр.. з 76 до 41,5%, причому в основному за рахунок зниження державних витрат на економіку. Процес внутрішньоекономічної лібералізації охопив і деякі регіони третього світу (Латинську Америку, Західну Азію, Північну Африку), де частка державних витрат у ВВП теж почала знижуватися, хоча в 60-80-і рр.. ще росла. У той же час не слід вважати, що зниження державних-них витрат щодо ВВП обов'язково означає радикальне ослаблення державних інститутів регулювання економіки в цих групах країн. Відмовляючись від прямого володіння і регулювання галузей національної економіки, їх масового кредитування та субсидування, встановлення цін і заробітної плати, держава зосереджується на розробці і особливо, на проведенні в життя ринкового законодавства (в тому числі на захист прав учасників господарських угод, акціонерів і вкладників) , боротьбі з економічною злочинністю та збиранні податків, боротьбі з дефіцитом держбюджету і інфляцією, підтримці курсу національної валюти і розумного рівня внутрішньої і зовнішньої заборгованості, тобто активно займається не прямим, але непрямим економічним регулюванням. Надмірне ослаблення займаються цим державних інститутів може обернутися слабкою ринкової інфра-структурою, великою тіньовою економікою та економічною злочинністю, слабким громадським порядком в цілому, що і показує приклад Росії і ряду інших країн - членів СНД, Ймовірно, лібералізація господарського життя в країнах з перехідною і развівающейся'економікой повинна йти паралельно із зміцненням державних економічних інститутів, що забезпечують нормальне функціонування економіки та її зростання. Що стосується розвинених країн, то частка державних витрат у ВВП тут продовжує, хоча й повільно, рости, досягнувши в країнах - членах ОЕСР в 1995 р. майже 48% (в 1870 р. вона становила 8 %, 1913 р. - 9, 1920 г, -15, 1937 р. - 21, 1960 р. - 18, 1980 г. -44 і в 1990 р. - 46%). Збільшення частки державних витрат йде за рахунок витрат на науку і соціально-культурні галузі (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення тощо). Одночасно в ряді сфер і галузей роль держави зменшується, так як приватизуються підприємства державного сектора, скорочується або припиняється взагалі державне регулювання ринків окремих товарів і послуг. В цілому по мірі зміцнення ринкової економіки та перетворення її в постіндустріальну державне регулювання внутрішньогосподарської життя у всіх трьох групах країн стає більш ліберальним. Так, що почалася в 80-і рр.. в розвинених країнах хвиля приватизації, тобто продажу або передачі на різних умовах державної власності приватним господарюючим суб'єктам, в даний час охопила більшість розвиваються і постсоціалістичних країн. У світі приватизуються насамперед такі галузі виробничої інфраструктури, як виробництво та розподілення електроенергії, телекомунікації, фінансова сфера. Зовнішньоекономічна лібералізація н різних регіонах світу У розвинених країнах зовнішньоекономічна лібералізація по-чатку зміняти зовнішньоекономічний протекціонізм як головний напрямок у зовнішньоекономічній політиці ще в 50 - 60-і рр.. Якщо взяти такий традиційний інструмент внешкетор-гового регулювання, як митні збори, то можна переконатися, що розвинені країни знизили рівень свого митного оподаткування після Другої світової війни в кілька разів-Середньоарифметичний рівень тарифних ставок на імпорт-ні товари у провідних десяти країнах Заходу становив у 1913 17%, 1931 р. - 32 і в кінці 40-х рр.. - 16%, а в 1999 р. він оцінюється для США у розмірі 4,3%, Японії - 5,9, ЄС - 6,6%. Якщо вважати за середньозваженим рівнем тарифних ставок на імпортні товари, то по всій групі н 1999 цей показник склав 3,9%. В останні два-три десятиліття активно йде процес лібералізації міжнародного руху капіталу, який також охопив насамперед розвинені країни, в результаті чого в них повністю лібералізований не тільки ввезення, а й вивезення капіталу. У цій групі країн практично повністю лібералізовано і валютні "розрахункові відносини ^ а зберігається валютний контроль використовується переважно в цілях отримання статистичних даних про рух валюти та стан розрахунків із зовнішнім світом. Міжнародна передача технології, якщо і регулюється, то перш за все в цілях уникнення безконтрольного вивозу військової технології і товарів подвійного призначення. Відчутні обмеження зберігаються лише при здійсненні такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили, так як у розвинених країнах були і залишаються обмеження на приплив робочої сили з-за кордону (крім руху робочої сили всередині ЄС) . У країн і державах з перехідною економікою зовнішньоекономічна лібералізація почалася набагато пізніше (за винятком деяких невеликих країн, де рівень лібералізації традиційно був високим), - після краху моделі імпортозаміщення. З цієї причини, а також через бажання використовувати протекціоністські митні мита для захисту своїх неконкурентних на світовому ринку галузей рівень тарифних ставок тут залишається вище, ніж у розвинених країнах, перевищуючи в ряді випадків 20-30%. Так, в Росії середньозважений рівень тарифних ставок на імпортні товари коливається в останні роки в межах) 3-14%, в Китаї в 1997 р. він становив 17% і до кінця сторіччя його планується знизити до 15%. Поєднання лібералізації і протекціонізму у зовнішньоекономічній політиці Говорячи про тенденції до зовнішньоекономічної лібералізації, особливо в зовнішній торгівлі, треба враховувати зростаючий противагу їй у вигляді нетарифних обмежень. Квотування імпорту, антидемпінгове законодавство, правила оформлення та оцінки імпортних товарів, технічні стандарти і санітарні норми для них є часто ефективнішим бар'єром на шляху імпорту, ніж мита. На початку 90-х рр.. під них підпадало 18% ввезених в розвинені країни товарів, особливо продовольства, текстилю та транспортних средстБ. У поєднанні з тарифним регулюванням це дає можливість здійснювати гнучкі протекціоністські заходи по відношенню до деяких галузях і сферах. Не можна 'забувати і про те, що у всіх країнах (навіть розвинених) для іноземного капіталу існують закриті або обмежені для його додатки галузі і сфери, особливо це відноситься до оборонної промисловості, транспорту і багатьом іншим галузям сфери послуг. Можна зробити висновок, що у зовнішньоекономічній політиці навіть розвинених країн лібералізація поєднується з протекціонізмом, хоча і цьому поєднанні переважає перша. Поняття відкритої і закритої економіки 1. Відкрита економіка - це таке національне господарство , де іноземним господарюючим суб'єктам відкритий доступ на більшість ринків і в більшість галузей і сфер; в закритій економіці більшість ринків, галузей і сфер для них закрито. Однак у світі майже немає повністю відкритих, тобто пів-ностио лібералізованих економік, за винятком декількох невеликих держав. Тому нерідко говорять про більш відкритих менш відкритих економіках. Так, російська економіка більш відкрита, ніж китайська, якщо судити за рівнем тарифних ставок на імпортні товари, частці імпортних товарів на внутрішньому ринку, ліберальності валютно-розрахункових відносин та іншими показниками . У тих випадках, коли протекціонізм явно переважає над лібералізмом у зовнішньоекономічній діяльності, говорять про закритій економіці. В світі країн з такою економікою залишилося небагато. Це пояснюється тим, що, як довів світовий досвід, існує висока кореляція між рівнем зовнішньоекономічного лібералізму і темпами економічного зростання. Розрахунки по 117 країнам світу, проведені економістами Гарвардського університету, показали, що там, де в останню чверть століття проводилася політика закритої економіки, середньорічний приріст ВВП у розрахунку на душу населення склав 0,7% , а там, де дотримувалися політики відкритої економіки, ВВП на душу був у п'ять разів вище. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||