3.1. Міжнародне виробництво
Головним системоутворюючим фактором світової економіки стало безпосереднє міжнародне виробництво господарських об'єднань.
Поняття міжнародного виробництва. Під міжнародним виробництвом розуміється виробництво товарів і послуг за участю іноземного підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних капіталовкладень. До прямих капіталовкладеннях відносяться вкладення в компанії в розмірі не менше 10% акціонерного капіталу і які дають право господарюючим суб'єктам інших країн робити істотний вплив на формування ради директорів і керування виробничою діяльністю компанії. Іноземні капіталовкладення в цінні папери, що не забезпечують право контролю, відносяться до портфельних. Прямі капіталовкладення утворюються в результаті припливу капіталів, що включає придбання акцій, отримання міжфірмових позик і реінвестування прибутків закордонних дочірніх компаній.
Міжнародне виробництво визначається рядом показників, у тому числі об'ємом накопичених іноземних прямих капіталовкладень (ІПК), їх динамікою і відносними величинами.
Вивіз ІПК різко зріс в 80-90-і роки. Якщо в першій половині 80-х років їх обсяг становив в середньому 50 млрд дол на рік, то в другій половині 90-х років - близько 600 млрд дол Накопичений у світовому господарстві обсяг ІПК в кінці 90-х років перевищив 4,7 трлн дол (1980-507 млрд, 1990 р. - 1,8 трлн дол.) Можливості для посилення вивозу прямих капіталовкладень були створені зростанням відкритості національних ринків. Посиленню міжнародної діяльності компаній сприяють технічні зрушення на транспорті та у зв'язку, а також поширення інформації. Це розширило можливості для створення міжнародного виробництва середніми компаніями. У результаті обсяги ІПК, число ТНК суттєво збільшилася. Таке значне збільшення обсягу накопичених ІПК відображало не тільки реальний рух прямих капіталовкладень, але й зміна в ряді країн методів їх підрахунку.
Основними експортерами продуктивного капіталу виступають ТНК розвинених країн. На частку тільки п'яти країн - США, Японії, Британії, Німеччини, Франції - припадає 60-70% вивозу іноземних прямих капіталовкладень.
Експорт капіталу здійснюється не тільки провідними розвиненими країнами, він вивозиться також з просунулися в економічному відношенні країн Азії та Латинської Америки (Бразилія, Індія, Мексика). Найбільші компанії цих країн експортують капітал з метою розширення сфер своєї діяльності, використання трудових ресурсів або науково-технічних досягнень приймаючих країн для вилучення вищих прибутків. З середини 70-х років капітал вивозиться з країн Близького і Середнього Сходу - великих експортерів нафти. В цілому на частку країн, що розвиваються припадає близько 6% загального обсягу вивозу прямих капіталовкладень.
Таблиця 3.1
Рух іноземних прямих капіталовкладень
(млрд дол в середньому в рік)
Галузева і регіональна концентрація міжнародного виробництва. Пріоритетність галузей і сфер розвитку міжнародного виробництва змінюється під впливом НТП. В останні десятиліття посилилася активність ТНК у сфері послуг. На її частку в кінці 90-х років припадало понад 48% прямих капіталовкладень (1970 р. - 31%). Переробна промисловість відійшла на друге місце. Основна частина промислових активів зосереджена в чотирьох галузях: хімічна, електромашинобудування, харчова і металургійна промисловість. Різко скоротилася міжнародна активність компаній у первинному секторі (6,3% проти 23% в 1970 р.). В основному цей зрушення відбулося за рахунок вкладень в розвинені країни. Галузева структура іноземних інвестицій в країнах, що розвиваються зазнала менш радикальні зміни. Тут частка всієї промисловості становить 62%, але частка видобувних галузей зменшилася до 9%.
Іноземний підприємницький капітал, глибоко упровадившись в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їх відтворювального процесу. Для оцінки його позицій використовується індекс транснаціоналізації того чи іншого національного господарства. Він являє собою середнє значення у відсотках чотирьох показників: відношення припливу ІПК до валових вкладень в основний капітал; відношення загального обсягу накопичених ІПК до ВВП; відношення обсягу продажів іноземних компаній до загального обсягу продажів і відношення числа зайнятих на іноземних фірмах до загальної чисельності працівників приймаючої країни .
Індекс транснаціоналізації промислово розвинених країн дорівнює 12,8%, але країни значно відрізняються один від одного за місцем, займаному в їхніх господарствах іноземним капіталом. Виділяється група з високим індексом транснаціоналізації - понад 20%, в яку входять Нова Зеландія, Бельгія, Греція. Це в основному малі промислово розвинені країни, в деяких з них індекс перевищує 30%. Найчисленнішу групу становлять країни з індексом транснаціоналізації в 12-20%. У неї входять Австралія, Нідерланди, Британія, Канада, Іспанія та ін Деякі країни мають низький рівень транснаціоналізації: в Японії і Південній Кореї він не перевищує 2%. Ці країни досягли високого рівня розвитку без залучення в широких масштабах іноземних прямих капіталовкладень.
Велику роль міжнародне виробництво відіграє в господарстві багатьох країн, що розвиваються. Індекс транснаціоналізації країн, що розвиваються перевищує 14%. У Малайзії він становить більше 35%, в Індонезії - 15%, в КНР - 12%, в Єгипті - 10%.
Масштаби міжнародного виробництва. Закордонне виробництво, масштаби якого визначаються власністю на вивезений капітал, перетворилося на один з найважливіших компонентів у господарській структурі не лише окремих країн, а й світової економіки в цілому.
- За оцінками, сукупний обсяг виробництва закордонних компаній в 1999 р. склав 10% ВМП (5% в 1980 р.), близько 18% виробництва обробної промисловості, 4% - сфери послуг.
- На закордонних підприємствах і в країнах базування ТНК зайнято приблизно 3% світової робочої сили, але якщо виключити зайнятих у сільському господарстві, то показник підвищиться до 10%. Зважаючи непрямий вплив на зайнятість (закупівлі сировини, компонентів тощо), загальна цифра зайнятих мінімум подвоїться.
- Розвиток міжнародного виробництва призводить до перерозподілу заощаджень у рамках світового господарства. Непрямим показником цього процесу служить відношення припливу ІПК до валових вкладень в основний капітал. Воно зросло за останню третину XX в. Якщо в 70-ті роки це відношення становило 2,2% проти 3,8% у 80-ті роки, то в 90-ті роки - 8%.
- Міжнародне виробництво як механізм постачання товарів і послуг на іноземні ринки відіграє більш значну роль, ніж міжнародна торгівля. Обсяг продажів зарубіжних підприємств майже в 82 рази перевершує обсяг світового експорту (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Роль іноземних прямих капіталовкладень
у світовому господарстві,%
Вплив ІПК на функціонування світової господарської системи. Рух іноземних прямих капіталовкладень і засноване на них міжнародне виробництво є основою інтернаціоналізації, міровізаціі всього кругообігу капіталу. Якщо при зверненні грошового капіталу (Д) і товарного капіталу (Т) продуктивний капітал (П) може в своєму обороті залишатися в межах національного господарства, то при його інтернаціоналізації дві інші фази звернення також стають міжнародними.
Міжнародне виробництво підвищує рівень міжнародної усуспільнення праці в різних аспектах; матеріально-технічному, економічному, правовому. Міжнародне виробництво являє собою систему, посилює внутрішні зв'язки у світовому господарстві. Стратегія отримання прибутків ТНК будується на використанні відмінностей в національних системах регулювання економіки. Для зменшення шкоди держави прагнуть по можливості згладити розбіжності в національних податкових, митних, кредитних та інших сферах, що розширює основу зв'язків капіталоекспортірующіх і капіталоімпортірующіх країн.
Рух підприємницького капіталу і розвиток міжнародного виробництва створюють асиметрію в економічній потужності і впливі окремих країн і регіонів. Переміщення виробництва за кордон призводить до того, що частки окремих регіонів у розміщенні світового виробництва і в контролі над ним не збігаються. Компанії провідних розвинених країн контролюють великі потужності, ніж розташовані на їхніх національних територіях. Тому дійсне співвідношення сил між розвиненими і країнами, що розвиваються далеко не відповідає розмірам їх ВВП і промислового виробництва. Останні не відображають того факту, що у ВВП включена продукція, яка хоч і була створена в цих державах, але фактично їм не належить. Облік масштабів закордонного виробництва вносить помітні корективи в уявлення про реальні позиціях країн в сучасному світовому господарстві
Очевидно, що провідні по економічній потужності країни можуть забезпечувати стійкість свого розвитку за рахунок створення та відтворення умов для відповідної нестійкості економічно більш слабких партнерів.