4.3. Міжгалузеві зв'язки і міжгалузевий баланс. Модель В. Леонтьєва «витрати-випуск».
У сучасній економіці утворюються складні взаємозв'язки між різними галузями. У СРСР випускалося порядку 24 млн найменувань продукції, чому відповідало понад 1 млн господарських зв'язків.
У цих умовах були розроблені галузеві баланси, завдання яких - ув'язка виробничих можливостей з потребами національної економіки. Теорія міжгалузевих балансів виходить з того, що для одних підприємств певний вид продукції є результатом виробничої діяльності, а для інших - ресурсом споживання. Приміром, у країні є певна кількість виробників кам'яного вугілля і певне число його споживачів, включаючи ТЕЦ, домашні господарства, металургію. Якщо виробництво і споживання ресурсу збігаються, має місце збалансований економічний ріст, в іншому випадку необхідно вживати заходів з вирівнювання рівнів. Також використовується трудовий баланс (баланс робочої сили), вартісні баланси (потоки доходів-витрат).
Галузеві баланси підготували грунт для складання міжгалузевих балансів. У балансі зводяться:
Співвідношення в національній економіці накопичення і споживання;
Валовий випуск по країні;
Кінцеве і проміжне споживання кожного продукту ;
Витрати факторів виробництва (праці і капіталу) в галузі;
Прямі і зворотні зв'язки між галузями.
Використовуються натуральні і вартісні показники як на
макро-, так і на мікрорівні. Ідея міжгалузевого балансу з'явилася в 20-і роки XX століття в Росії. Метод розроблений В. Леонтьєвим, а найперший баланс був складений в 1936 році для США. Перший звітний баланс по СРСР був складений в 1962 році. На перше місце поставлена мета виробництва - домогтися структурних зрушень у національній економіці. Недолік міжгалузевих балансів: в них представлені відбулися угоди.
Наприклад, міжгалузевий баланс складається з чотирьох галузей (див. таблицю в кінці теми):
Виробництво електроенергії;
Паливна промисловість ;
Чорна металургія;
Легка промисловість.
Зазвичай використовуються укрупнені (агреговані) показники. Леонтьєв склав міжгалузевий баланс для США 1919 і взяв 44 галузі. У 1947 році він склав баланс вже з 400 галузей. Зазвичай використовується баланс з 600-700 галузей; осібно стоїть Японія - 2000 галузей.
У рядках і стовпцях балансу вказані одні й ті ж галузі. У рядках враховується випуск продукції та її конкретний споживачем, у стовпцях - витрати з її виробництва. Сама система називається «витрати-випуск» (input / output). Перетину галузей-продавців (i) і галузей-покупців (j) утворюють проміжний попит і проміжні витрати, тобто це продуктивне споживання вироблених товарів. Перетин Ху - головна діагональ, внутрішньогалузеве споживання виробленої продукції. Для таблиці в цілому повинна дотримуватися рівність: W | = Wij, Wni = Wnj. Витрати і випуск по кожній галузі повинні бути рівні.
Стовпці також складаються з двох принципово різних частин. Перша частина - проміжні витрати. Вони показують структуру використання ресурсів у національній економіці в цілому, тобто потоки ресурсів, куди вони йдуть, хто їх споживає продуктивно. Друга частина стовпців - власні витрати галузі з виробництва даного виду товарів. Вони складаються з заробітної плати, амортизації, прибутку і податків. Власні витрати утворюють додану вартість. Сума доданої вартості по всіх галузях утворює валовий внутрішній продукт (ВВП).
Зупинимося детальніше на витратах. На основі міжгалузевого балансу вдається з'ясувати коефіцієнти витрат фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, і ці коефіцієнти виводяться в розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Аналіз коефіцієнтів розкриває структурні зрушення в національній економіці і показує темпи розвитку окремих галузей. На основі аналізу коефіцієнтів витрат будується економіко-мате-автоматично модель. При різних варіантах рішення національної економічної проблеми можливі й різні варіанти розвитку економіки, може створюватися декілька моделей. Потім ці варіанти порівнюють, і на основі порівняння виробляється найбільш оптимальна модель економічного зростання.
Оскільки витрати включають прямі і непрямі витрати галузей (непрямі витрати показують потоки ресурсів), то розробляються три варіанти коефіцієнтів: коефіцієнти прямих витрат, коефіцієнти непрямих витрат і коефіцієнти повних витрат. Якщо умовно повні витрати прийняти за одиницю, то можливо три варіанти:
1. Галузі для розвитку використовують тільки свої внутрішні ресурси, прямі витрати. У цьому випадку прямі і повні витрати збігаються і дорівнюють одиниці.
Якщо галузь для свого розвитку використовує тільки поставки з інших галузей, то власні витрати дорівнюють нулю, а непрямі одиниці. Хоча і рідко, але обидві ці ситуації виникають.
Найчастіше і прямі, і непрямі витрати більше нуля, але менше одиниці.
Дуже важливий аналіз напрямки потоків ресурсів у розвивається галузь, і на основі цього аналізу робиться висновок, чи може національна економіка виконати поставлене завдання. Наприклад, поставлено завдання збільшити на 10% випуск автомобілів. Необхідно проаналізувати, які галузі будуть постачальниками при збільшенні обсягу виробництва (металургія, машинобудування, хімічна промисловість). Всі ці галузі повинні направити в автомобілебудування на 10% більше своїх ресурсів.
Коефіцієнти прямих і непрямих витрат у кожен момент показують національну статику, але ми знаємо, що національна економіка завжди перебуває в динаміці, тому коефіцієнти прямих, непрямих і повних витрат змінюються з часом. Виникає завдання вивчення динаміки прямих і непрямих витрат. Автором теорії цих процесів є американський вчений Стоун. Його теорія називається PAS. Суть його методу со-стоїть в тому, що враховується взаємозамінність поставок, непрямих витрат.
По-друге, у прямих витратах відбуваються зміни під впливом технічного прогресу, і в цілому в повних витратах змінюються пропорції між прямими і непрямими витратами. Якщо відбувається збільшення непрямих витрат, то тим самим в даній галузі відбувається збільшення витрат минулої праці. Якщо ростуть прямі витрати, то збільшується питома вага витрат живої праці. При аналізі цієї таблиці виявляється, що коли відбувається кількісний економічне зростання, то це призводить до збільшення питомої ваги проміжних витрат.
Коли ж відбувається якісний економічне зростання, то, навпаки, скорочуються проміжні витрати і проміжний попит, і в національній економіці підвищується питома вага від-раслей, виробляють кінцеву продукцію. Тому якщо ми починаємо аналізувати національну економіку країни, то ми бачимо за коефіцієнтами витрат, на якому етапі економічного зростання вона знаходиться. Клітини проміжних показників наочно показують характер економічного зростання.
По-третє, в динаміці враховуються зміни в цінах. Суть в тому, що зміни цін змінюють потоки ресурсів. Ті галузі, які знижують ціну на свою продукцію, отримують завищені замовлення, і ці галузі більш швидко розвиваються, витісняючи продукцію тих галузей, які продовжують продавати свою продукцію за завищеними цінами.
За допомогою таблиці «витрати-випуск» можна сформулювати цілі виробництва для національної економіки. Мети виробництва, як це видно з таблиці, полягають не в тому, щоб забезпечити певний економічне зростання, і не в тому, щоб це зростання було збалансованим. Цілі виробництва виявляються наступними:
Задовольнити потреби країни в продовольстві, не допустити залежності національної економіки від поставок продовольства з-за кордону.
Задовольнити потреби в паливно-енергетичних ресурсах.
Наростити інвестиційний потенціал країни.
Технічно переозброїти виробництво.
Значення роботи В. Леонтьєва в області побудови міжгалузевих балансів полягає також у з'єднанні абстрактних схем економістів-математиків з вирішенням практичних завдань оптимізації роботи народного господарства. Метод Леонтьєва дозволив удосконалити математичний апарат шляхом визначення тисяч нових коефіцієнтів, придатних для створення еко-номіко-математичних моделей реальної економіки, сприяв удосконаленню статистики, економетрики, створення системи національних рахунків.
