| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Модель інвестування в російській економіці | ||
|
Заощадження населення, що є в ринковій економіці важ-нейшим інвестиційним ресурсом, в російських умовах практично не залучені в інвестиційний процес. Аналіз структури приросту заощаджень населення в 1992-2000 рр.. свідчить про високі перевагах російського населення до зберігання заощаджень в найбільш ліквідною і надійної формі (готівковій валюті, переваг громадської - іноземної) і низькому рівні організованих Ощад-жений. Лише десята частка приросту заощаджень надходить на фі-нансових ринок за допомогою покупки паперів і вкладів у банки. Однак і ця частина в основному не трансформується у виробничі інвестиції. Використання механізму фондового ринку для направлення коштів населення в інвестиції не грає помітної ролі в російській економіці. Така ситуація обумовлена наступними обставинами: фінансовий стан підприємств не дозволяє забезпечити необхідний рівень прибутковості для дрібних приватних інвесторів; залучення коштів дрібних інвесторів скрутно і для самих підприємств, оскільки воно пов'язано зі значними за-тратами на виплату дивідендів, проведенням рекламної кампанії і т.д.; | сегмент вторинного ринку цінних паперів, орієнтований на кошти дрібних інвесторів, не сформований, внаслідок цього вкладення в цінні папери підприємств неліквідні. Ресурси населення займають незначне місце в загальному обсязі коштів, мобілізованих ринком цінних паперів, який орієнтований переважно на залучення коштів фірм та інституційних інвесторів. Загальний стан фондового ринку свідчить про його незначну роль у фінансовому посередництві. Одним з найважливіших показників інвестиційної активності в країнах розвиненої ринкової економіки виступає капіталізація фондового ринку, яка визначається як вартість всіх обертаються на ньому цінних паперів відповідно до їх ринковою оцінкою. У Росії до осіннього кризи 1997 р. спостерігався досить інтенсивний ріст ринку корпоративних цінних паперів. Сумарна ка-капіталізації обертаються на ринку акцій вітчизняних компаній за 1996 р. виріс в два рази, за 1997 р. - у три рази і склала майже 400 трлн неденомінованих рублів, або близько 13% ВВП, перевищивши капіталізацію ринку державних зобов'язань. В цілому 97% від загальної капіталізації ринку припадало на акції компаній трьох галузей: паливно-енергетичної (51%), енергетики (38%), телекомунікаційної (8%). Ряд найбільших підприємств залучав прямі зарубіжні інвестиції шляхом випуску і розміщення на світових фінансових ринках еврозаймов, американських депозитарних розписок (ADR) і глобальних депозитарних розписок (GDR). Однак більшість російських підприємств не було представлено на ринку цінних паперів. В умовах спаду ділової актив-- ності, погіршення фінансового становища підприємств можливості залучення ними коштів шляхом випуску акцій істотно знизилися, акції неперспективних підприємств мали низ 'кий рейтинг або взагалі не отримували ринкової оцінки, тому що угоди по них не здійснювалися. Зростання капіталізації російського фондового ринку був багато в чому обумовлений масованим припливом коштів зарубіжних інвесторів, які здійснювали короткострокові спекулятивні вкладення. Спекулятивний характер ринку корпоративних цінних паперів, посилення його залежності від зарубіжних інвесторів зумовили високу ступінь нестійкості ринку, його вразливість при змінах кон'юнктури на світових фінансових ринках. У цих умовах погіршення ситуації на фінансових ринках країн Південно-Східної Азії послужило поштовхом для розгортання кризи на російському фондовому ринку. На стан ринку зробили вплив і інші фактори: падіння світових цін на продукцію вітчизняних підприємств-експортерів, недостатні юридичні гарантії забезпечення прав акціонерів, нерозвиненість інфраструктури ринку та ін З осені 1997 р. і до початку 1999 ситуацію на ринку корпоративних цінних паперів можна було охарактеризувати як постійно погіршується: на основних торгових майданчиках (РТС і ММВБ) спостерігалася стійка тенденція зниження курсу акцій і скорочення оборотів торгів. Капіталізація ринку цінних паперів різко зменшилася. У 1999-2000 рр.. становище на ринку корпоративних цінних паперів дещо стабілізувався, про що свідчать динаміка індексу РТС і оборотів в російській торговій системі, зростання котирувань акцій російських підприємств, поява корпоративних облігацій, що випускаються найбільшими компаніями (ЛУКойлом, Газпромом, РАО ЄЕС та ін.) Тим часом фондовий ринок як і раніше залишається відірваним від реального сектора економіки. У 1998 р. частка коштів, залучених підприємствами у фінансування інвестицій в основний капітал за рахунок розміщення акцій, становила 2,3% від загального обсягу джерел фінансування, в 1999-2000 рр.. вона не перевищувала 1%. Ринок цінних паперів не зіграв скільки-небудь помітної ролі в забезпеченні фінансової підтримки економічного зростання. Більш значущу роль у залученні тимчасово вільних грошових коштів, в тому числі коштів населення, грають інститути кредитної системи, головним чином банки, акумулюють, за оцінками, 80-90% організованих заощаджень. Основний приріст вкладів локалізована в Ощадбанку РФ. У перед-кризовий період в ньому було зосереджено 77% від загальної суми вкладів, нині - більше 80%. Це пов'язано з наявністю у Ощадбанку незаперечних переваг перед іншими банками: державних гарантій по депозитах, високого рейтингу, розвиненої мережі філій. Монополія Ощадбанку на ринку приватних внесків значно ос-лабляет конкурентні можливості інших банків в даному секторі. Існують, однак, і інші фактори, що обмежують залучення коштів населення комерційними банками. Для вкладників - це недовіра до приватних фінансових інститутів, відсутність зако-нодавчого механізму захисту вкладів, депозитна політика банків, що не стимулююча збільшення вкладів шляхом встановлення системи гнучких депозитних ставок. Для банків - менша привабливість даного ресурсу в порівнянні з іншими джерелами, обумовлена тим, що кошти населення є дорогим, в основному короткостроковим І нестійким фінансовим ресурсом, чутливим до ризиків і схильним коливань залежно від змін не тільки реальної економічної кон'юнктури, а й інших обставин . Кризові події 1998 викликали суттєва зміна ситуації на ринку приватних внесків, що виразилося в різкому падінні довіри до кредитних інститутів, перерозподілі вкладів між Ощадбанком та іншими банками в результаті переведення в Ощадбанк значної частини рублевих і валютних вкладів , значному відтоку коштів з банківської системи. Системна банківська криза призвела до значного зменшення ресурсних можливостей банківської системи. Починаючи з 1999 р. ресурсна база банків стала збільшуватися. Поряд з іншими складовими банківських ресурсів збільшилися і вклади населення. Проте їх передкризові розміри не були досягнуті. Так, на 1 жовтня 2000 вклади населення в банках у реальному обчисленні склали 67,8% від передкризового рівня. Слід зазначити, що, незважаючи на різноспрямовану динаміку ресурсного потенціалу банків впродовж періоду ринкового ре-формування, він був і є явно недостатнім для об-слуговування інвестиційних потреб реального сектора. Крім того, навіть наявні банківські ресурси не направляються на фінансування виробничих інвестицій. Довгострокові інвестиції банків у виробництво характеризуються вкрай низькими значеннями: в загальному обсязі активів частка довгострокових кредитів коливається в межах 3-4%, вкладень в паї та акції 4-8%. В основній масі мобілізовані банками ресурси не залишають сферу обігу, хоча основні причини відособленості банківського і реального секторів і схеми руху банківських коштів протягом періоду ринкового реформування різні. До кризи серпня 1998 основною причиною відносної відособленості банківського сектора була наявність істотних відмінностей у привабливості вкладення коштів у фінансові інструменти та реальні активи. У 1995-1998 рр.. найбільш привабливим з точки зору прибутковості, надійності і термінів окупності фінансовим інструментом виступали державні цінні папери. Мобілізуючи кошти фізичних та юридичних осіб, банки вкладали їх значну частину в ГКО-ОФЗ. Так, Ощадбанк, який акумулює основну частку вкладів населення, був найбільшим кредитором держави. Державні цінні папери становили в 1997 р. близько 60% всіх активів банку (у той час як кредити економіки - всього 18%) і забезпечували 67% його валових доходів. Якщо в 1997 р. в Ощадбанку було розміщено 43,3% від загального обсягу державних цінних паперів, то в інших банках 24,4%. Таким чином, значна маса залучених коштів, замикаючись на фінансуванні дефіциту державного бюджету (а з р. - на покритті випущених зобов'язань), відволікалася від продуктивного використання. Використання грошових коштів у фінансовому секторі з точки зору ризикованості, дохідності та строків окупності було формально виправданим (хоча крах ринку державних цінних паперів в р. показав його ризикованість і ненадійність), що визначали відносну замкнутість і самовідтворення як фі-нансового, так і реального секторів. Порушення в процесі відтворення суспільного капіталу погіршували розбалансованість між інвестиційним попитом і пропозицією. Зв'язки і залежності між фінансовим і інвестиційним ринками деформувалися, інвестиційний ринок не реагував на такі імпульси грошового ринку, як зміна грошової маси, процентної ставки. Накопичення внутрішніх економічних протиріч, що прискорилося під впливом погіршення кон'юнктури на світових фінансових ринках, прямі помилки в проведенні грошово-кредитної, бюджетної політики та формуванні державного боргу не могли не призвести до системної економічної кризи, колапсу фінансового сектора , обмеження можливостей ринкового інвес-тування економіки. Тим часом потрясіння на фінансових ринках в значній мірі не торкнулися реального сектора економіки, про що свідчить несинхронність розвитку фінансової кризи та економічного спаду. Сформована відособленість реального сектора від фінансового, характерні для нього домінування негрошових форм розрахунків і низькі обсяги банківського кредитування в даній ситуації виступили в якості захисного бар'єру. Практично повна зупинка фінансових ринків не викликала настільки ж негативних процесів в реальній економіці. Після відновлення фінансового ринку та його банківського сек-тора в 1999-2000 рр.., Незважаючи на уроки фінансової кризи, кар-дінального зміни характеру зв'язку банків з виробництвом не відбулося. При зростанні обсягів залучених коштів фізичних та юридичних осіб ступінь їх трансформації у виробничі інвестиції залишилася колишньою. В даний час на фінансовому ринку відсутні високоприбуткові фінансові інструменти, здатні виступити альтернативним об'єктом інвестування. Скоротився раніше високий розрив між процентними ставками кредитного ринку і рівнем рентабельності виробництва. Основними чинниками, що перешкоджають нині ак-тивизации банківського фінансування виробничих інвестицій, виступають збереження високих кредитних і інвестиційних ризиків у реальному секторі економіки, відсутність дієвих механізмів стимулювання банківських інвестицій, законодавча неврегульованість інвестиційної діяльності. У даних умовах фінансовий ринок як механізм перерозподілу заощаджень в інвестиції характеризується вкрай низькою ефективністю. Відособленість реального і фінансового секторів перешкоджає становленню механізму рівноважних цін на інвестиційні товари. Як відомо, вільне ціноутворення на інвестиційні товари вимагає конкуренції на інвестиційних ринках, що є необхідною умовою ефективності ринкової економіки. У російській економіці, що характеризується нееластичною структурою, високим ступенем монополізації, несформованістю ін-вестиционного ринку, можливості розвитку конкуренції обмежені. Самостійне функціонування різних секторів економіки зумовило виникнення ірраціональних форм конкуренції, що виявляються в суперництві між реальним і фінансовим секторами економіки за залучення інвестиційних ресурсів. При відособленості даних економічних секторів, відсутності можливостей для переливу інвестиційного капіталу дію ме-ханизма рівноважних цін на інвестиційні товари виявляється лише в тенденції, замикаючись у межах окремих сегментів. Так, в рамках сегмента об'єктів фінансового інвестування рівноважна функція ціни реалізується в зближенні рівня прибутковості різних фінансових інструментів. Деформація інвестиційного ринку виражається в розбалансі-вання попиту і пропозиції в бік перевищення попиту на інвестиційні ресурси. Процеси, що протікають на стороні інвестиційного попиту і інвестиційної пропозиції, відокремлюється, набувають самостійну роль. Нерозвиненість інвестиційних ринків стримує процес трансформації заощаджень в інвестиції, що має принципове значення для російської економіки. Завдання підвищення ефективності трансформації внутрішніх заощаджень в інвестиції визначає необхідність створення розвиненого фінансового сектора, здатного мобілізувати та надати економіці інвестиційні ресурси для її стабільного функціонування та економічного зростання. Для вирішення цих завдань необхідно сформувати умови, що підвищують ефективність використання фінансових ресурсів, що підсилюють роль фінансового посередництва в процесі трансформації капіталізації заощаджень. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||