| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Монополії і державне регулювання | ||
|
Серед решти корпорацій заслуговує уваги концерн «Юінлевер» - найбільша харчова монополія світу. Цей концерн на своїх підприємствах готує мило, маргарин та інші продук ти. Саме тут виробляється велика частина споживаного в Європі маргарину. Значна частина сировини надходить з Африки: пальмова олія, кокосові і земляні горіхи та інші олійні культури. Саме там, в Африці, працює половина ра працюючих в концерні. Концерн номінально англо-голландська (як, втім, і «Ройял Датч Шелл»), а фактично в ньому беруть участь багато країн. Він має понад 600 дочірніх компанії в різних країнах. З інших корпорацій Англії відзначимо тютюнову компанію «БАТ Індастріз» і хімічну «Імперіал кемікл ін-дастріз». Вже з короткого переліку вимальовуються особливості англійських корпорацій - їх колоніальний і міжнародний характер. І < 5 перерахованих компаній 4 використовують сировину колишніх колоній. Адже нафтові монополії виникли значно раніше, ніж в Англії знайшли «свою» нафту, та й для вирощування тютюну клімат Англії не підходить. З 5 компаній дві навіть за назвою - - транснаціональні. Фактично транснаціональними є й інші. Такими ж особливостями відрізняється і фінансовий капит, і) Англії. На відміну від промислових корпорацій, у першу п'ятірку найбільших банків світу не входить жоден англійський, в першу ж десятку - два: «Барклейз бенк» і «Вестмінстер бенк». Але «велика четвірка» англійських банків має більше закордонних філій, ніж банки інших країн. Державне регулювання господарства в Англії розвивалося дещо інакше, ніж у США. Як і в США, першим поштовхом стала криза 1929-1933 рр.. Держава в ці роки брало антикризові заходи і для цього створювалися спеціальні державні органи. Але в Англії була ще й одна форма - організація змішаних державно-капіталістичних компаній, тобто компаній за участю державного капіталу, що діють під державним контролем. Таку змішану форму отримало виробництво і розподіл електроенергії, радіомовлення (Бі-бі-сі) і деякі інші галузі. Наступним поштовхом, що зміцнила тенденції державного регулювання, стала друга світова війна. Держава стимулювала концентрацію промисловості. Військові замовлення отримували найбільші фірми. Щоб забезпечити виконання цих замовлень, держава брала в свої руки розподіл сировини, палива, енергії і забезпечувало всім цим в першу чергу ті великі фірми, які виконували військові замовлення. Більш того, держава ліквідувало деякі дрібні фірми або підпорядковував їх великим за допомогою у виконанні військових замовлень. З 1946 р. по 1951 р. вони провели націоналізацію ряду галузей господарства. Були націоналізовані Англійський банк, вугільна і газова промисловість, електростанції, радіо і телебачення, залізниці та інші види транспорту. У 1967 р., коли лейбористи знову опинилися при владі, була націоналізована металургійна промисловість. При переході фірм у власність держави акції акціонерам обмінювалися на облігації державної позики, при-носівшіетакой жедоход, як і колишні акції. Точніше, дещо більший, тому що при націоналізації більшість підприємств оцінювалося з істотним завищенням їх вартості. Облігації можна було продати на біржі, отримавши капітал в грошах. Розглянемо головні результати цієї націоналізації. Націоналізовано були переважно «старі», малорентабельні галузі. Викуповуючи їх, держава приймала на себе витрати з утримання цих важливих для господарства галузей, а колишнім їх господарям надавало можливість на отриманий викуп освоювати перспективні «нові» галузі. Націоналізовані галузі, особливо вугільна і металургійна промисловість, потребували реконструкції. Колишнім власникам така реконструкція була непосильна саме тому, що вони не забезпечували достатньо високих прибутків. Тепер держава провело їх реконструкцію за рахунок державного бюджету. В руки держави перейшли, головним чином, ті галузі, ко-торие обслуговують інше господарство, забезпечують його топ-паливом, енергією, металом, перевезеннями. Після націоналізації вони стали надавати приватному сектору енергію, транспорт і сировину за зниженими цінами, часто за цінами нижче собівартості. Таким чином, за рахунок держави витрати корпорації знизилися, доходи збільшилися і положення зміцнилося. Однак економічно державний сектор виявився мало ефективним. Він вимагав великих витрат на утримання. Державне господарство управлялося переважно адміністративними методами, недоліки яких нам добре відомі. Тому кожен раз, коли консерватори поверталися до влади, вони робили дії з денаціоналізації. У 80-х рр.. уряд М.Тетчер приватизувало ряд фірм. У націоналізовані галузі, які до цієї були монопо лией держави, був допущений приватний сектор. Було зменшено державні інвестиції в господарство. Проводилися заходи з обмеження державного регулювання, в якійсь мірі близькі «рейганоміки». Однак Егі заходи лише трохи скоротили державний сектор господарства. У ці роки посилено приватизувалися підприємства комунальних послуг та житлові будинки, понад мільйон англійців викупили у держави будинку, і тепер 65% населення володіє власним житлом. До теперішнього часу вагу держави в господарстві країни він ределяется такими величинами. У державному секторі виробляється близько 20% промислової продукції Англії. Через державний бюджет проходить до 40% валового націон.ім, ного продукту. Очевидно, що в Англії, як і в США, саме державний бюджет, а не державний сектор, є головним інструментом державного регулювання господарства. У сфері цього регулювання знаходиться і сільське господарство Вище йшлося, що до початку першої світової війни сільське господарство Англії звелося переважно до приміському, а 2/3 споживаного продовольства надходило за кордону. Під час першої світової війни, коли Німеччина топила суду, які йшли з продовольством в Англію, в країні виник продовольчий дефіцит і сільськогосподарське виробництво розширилося. Після війни потреби в «домашніх» продуктах знизилася. Але ситуація повторилася в період другої світової війни. І після цієї війни держава стала штучними заходами підтримувати фермерів. Воно стало покривати близько чверті їх виробничих витрат: скуповувало їх продукцію за гаран-тувати твердими цінами, платило премії за підвищення уро-жайності, продуктивності тваринництва та інші досягнення. В результаті з початку 50-х по початок 80-х рр.. сільськогосподарське виробництво Англії зросла більш ніж втричі, і понад 60% споживаного продовольства Англія стала виробляти сама. Правда, зі вступом Англії в «Загальний ринок» перед її сільським господарством встали новиетрудності. Сільськогосподарська продукція Англії дорожеаналогічной продукції партнерів по «Загальному ри нку», тому при об'єднанні ринків сільськогосподарської продукції вона виявляється неконкурентоспроможною, і потрібні додаткові державні асигнування на допомогу фермерам. Це породжує конфлікти Англії з партнерами по «Загальному ринку». ? | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||