|
Держави стародавнього світу неодноразово стикалися з кризою відтворення. Так, перша криза, обумовлений низькою продуктивністю громади і занепадом власне державних господарств у III тис. до н. е.., привів до поступового переміщенню частнорабовладельческіх господарств у міста і переходу більшої частини сільської території до складу державного сектора. У V-IV ст. до н. е.. спостерігається другий криза: дрібні господарства і незалежні поліси страждають від труднощів у розширенні відтворення і від недостатньої політичної захисту в міжнародних відносинах, а імперії - від зайвої централізації. Результатом стала поява самоврядних господарств у рамках великих держав. Весь третій період історії стародавнього світу (I-V ст.) Являє, по суті, тривалий третя криза, що призвів до загибелі всю рабовласницьку систему. Це виразилося в занепаді рабовласницької економіки, розвитку незалежної від громади земельної власності, розкладанні громади, занепаді міст як центрів товарного рабовласницького господарства.
Головна причина кризи рабовласницької системи криється у внутрішньому розвитку рабовласницьких товариств, котрий створив умови для панування в економіці дрібних приватних господарств і формування особливої групи феодально залежних селян. Зближення соціально-економічного становища різних верств населення створювало умови для загострення класової боротьби. Економічна та політична роздробленість більшості країн на рубежі давнини і середньовіччя сприяла активізації варварської периферії, що проявилося і в варварських навалах, і в деякому вирівнюванні рівнів соціально-економічного розвитку стародавніх і зароджуються культур. Певну роль в загибелі рабовласництва зіграли й нові релігії (християнство, буддизм, мусульманство), зміцнюють владу нових земельних магнатів.
|