|
- термін, застосовуваний у ряді міжнародних договорів з питань оподаткування та надання податкового імунітету; в Налоговеденіе , а також у ряді національних та міжнародних класифікаціях податків. Зазвичай означає податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Прямі податки являють собою історично найбільш ранню форму оподаткування. Першими виникли такі прямі податки, як поземельний, подушний, по-будинковий, пізніше - податки на цінні папери. Поземельний податок запроваджувався ще в рабовласницьких державах; побудинкові і промисловий - при феодалізмі. До початку ХХ в. прямі податки займали невелике місце в доходах державних бюджетів, які базувалися на обкладанні непрямими податками товарів масового споживання.
У податкових системах більшості провідних держав у ХХ ст. питома вага прямих податків зростав за рахунок випереджаючого зростання надходжень з прибуткового податку з фізичних осіб (податку на доходи фізичних осіб) і за корпорационному податку. До прямих відносяться також податок на приріст капіталу (займає незначну питому вагу у податкових доходах бюджету), податок з нерухомості та землі (частка надходжень невелика), податок на надприбуток (зазвичай вводиться під час воєн). Суми платежів з цих податків зазвичай зараховуються у федеральні (центральні) бюджети. Майнові податок, що стягується переважно з житлових будинків, оплачується орендарями і надходить у регіональні бюджети або бюджетів місцевих органів управління.
У країнах частка прямих податків у державних доходах відносно невелика (20-40% податкових надходжень до центральні бюджети і 50-60% - у місцеві). У країнах з переважанням натурального господарства основними прямими податками залишаються поземельні, майнові (на будови, худоба, воду, плодові дерева і т.п.), подушне податки і повинності; в ряді ісламських країн вони базуються на нормах шаріату (ісламські податки). Також незначні надходження з податків на особистий стан, дарування, передачу майна.
|