Тема V.1. Місце країн, що розвиваються у світовій економіці
Одна з головних особливостей розвитку сучасного світового господарства - посилення ролі і значення колишніх колоніальних і залежних територій - нинішніх країн, що розвиваються.
Група країн, що розвиваються сьогодні об'єднує приблизно 141 країну Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, де проживає 3,2 млрд чол. Про питому вагу країн, що розвиваються в мирохозяйственном комплексі свідчать наступні показники: ВВП становить близько 37% світового обсягу, зростання ВВП за оцінками 2000 р. склав близько 5,4% в порівнянні з попереднім роком. З 1950 до 2000 р. частка цих країн у світовому виробництві збільшилася майже в 17 разів. За ці ж роки їх сукупний ВВП виріс в 4,5 рази, а з розрахунку на душу населення - майже в 2,5 рази.
Загальний внесок галузей промисловості в сумарний ВВП "третього світу" збільшився за цей період з 26 до 42%, сільського господарства - знизився з 38 до 18%, сфери послуг - зріс з 36 до 40%.
В цілому, після глобального розпаду історичної колоніальної системи, темпи економічного зростання країн помітно прискорилися і вперше за тривалий період їх існування в рамках світового господарства перевищили темпи економічного зростання розвинених країн (табл. 23).
Таблиця 23 Динаміка темпів економічного зростання розвинених країн і країн
Дані свідчать про те, що характер співвідношень у системі "розвинені - країни, що розвиваються" постійно змінюється і за загальними показниками швидше на користь других. В останні півстоліття (до 2000 р.) число країн, випереджальних розвинені ринкові економіки за темпами приросту подушного ВВП, у порівнянні з 1951-1977 рр.., Збільшилася з 15 до 40. При цьому в 9,5 рази (з 7,8 до 73,5%) зросла частка цих країн у загальній чисельності населення світу, що розвивається.
За останні 30 років частка країн у світовому ВВП зросла з 14,2 до 37,7%, а в світовому експорті - з 24,3 до 32,7%. У багатьох відносинах це зростання було обумовлене взаємодією ряду внутрішніх і зовнішніх факторів:
- автономними процесами на периферії світового господарства, Денатуралізація капіталістичних укладів і розвитком капіталістичних форм господарства;
- становленням індустріальної системи продуктивних сил і почалося освоєння елементів НТР;
- зростанням і диверсифікацією структури внутрішнього ринку;
- сприятливою кон'юнктурою в центрі світового господарства - розширенням попиту розвинених країн на енергосировинні ресурси, матеріаломісткі і трудомісткі види продукції обробної промисловості, а також припливом в країни, що розвиваються іноземних інвестицій і позик по каналах транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків.
За період з 1950 по 1998 р. виробництво в обробній промисловості країн, що розвиваються зросла майже в 16 разів, у тому числі в 1981-1998 рр.. - В 2,7 рази, тоді як у розвинених ринкових економіках - відповідно в 5,2 і 1,5 рази. Ще на початку 50-х рр.. за загальним обсягом промислового виробництва країни, що розвиваються поступалися розвинутим більш ніж утричі. У 1999 р. цей розрив був ліквідований, причому з виробництва мінеральної сировини країни, що розвиваються перевершили розвинені ще в 50-і рр.., А з випуску виробів легкої промисловості - на початку 90-х рр..
Загалом у країнах, що розвиваються складається класична схема ринкових соціально-економічних систем, хоча в кожному регіоні та окремій країні є свої особливості розвитку.