Тема 19 Тенденції глобалізації всесвітньої економіки
Дані поняття розрізняються в першу чергу тим, що відображають неоднакову ступінь господарського об'єднання. Інтернаціоналізація - це початковий етап розвитку взаємозалежності між декількома суб'єктами світового господарства.
Глобалізація (від лат. Globus - куля) означає утворення і розви-нення єдиної системи економічних відносин, яка охоплює все світове господарське простір.
1. Становлення глобальної економіки
Становлення всеохоплюючої економічної системи планетарного масштабу виникає, природно, не відразу, а протягом до-статочно тривалого часу. На початку XXI в. все більш прояснюються ті реальні процеси глобалізації світової економіки, які ведуть до створення всесвітньої економічної системи. Але одночасно зараз можна побачити ті перепони, які перешкоджають такому нормальному системному розвитку.
Які ж ознаки проявляються у становленні глобальних економічних відносин на третій стадії економіки?
У темах 1, 2 і 15 навчального посібника було розглянуто характерне для другої половини XX в. і початку XXI в. системний розвиток науки і техніки, насамперед, у передових країнах інноваційного розвитку. Ця тенденція починає більш широко розповсюджуватися в багатьох країнах, що розвиваються, перенесли в свій час трагічне для них колоніальне минуле. Причиною цього значною мірою сприяє НТР, в тому числі впровадження досягнень інформаційної революції, особливо Інтернету.
Як зазначалося в темі 15, статистичні дані переконливо свідчать про те, що в XXI ст. помітно зросли темпи випуску промислової продукції в країнах, що розвиваються. Досягнення НТР більш швидко поширюються в країнах «наздоганяючого розвитку».
Початок цьому прогресу поклала група країн, образно названа «летять гуси». «Ватажком» зграї «летять гусей» стала Японія, швидко наздогнала лідируючі країни (що було названо японським дивом).
Країна-лідер дає опікуваним країнам інвестиції, технології та організаційний досвід. Вона допомагає розвинути експортне виробництво і одночасно розширює свій експорт. Ця модель «летять гусей» призвела до появи нових індустріальних країн першої хвилі (Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань).
«Наздоганяючого розвитку» має й інший варіант, названий «ефект більярду». Нові індустріальні країни переміщують основне або раніше трудомістке виробництво в слаборозвинені країни з дуже дешевою робочою силою. Інакше кажучи, отримавши (як у грі в більярд) прискорення руху, нові індустріальні країни: а) не тільки дають можливість слаборозвиненим країнам наздоганяти індустріальні країни, але і б) самі просуваються до сучасної інноваційної економіки.
Поряд з системним розвитком матеріально-технічної бази виробництва найбільш розвинені країни почали важливе просування до створення новітньої системи економічних відносин глобального характеру. Вже зараз можна виділити напрями, які викликають становлення системи глобальних економічних відносин (табл. 1).
Таблиця 1
Становлення системи глобальних економічних відносин
Дана таблиця потребує коротких роз'ясненнях. Глобалізація, яка відбувається у світовій економіці, безпосередньо пов'язана з переходом відносин власності на більш високий щабель розвитку.
Як зазначалося в темі 8, найбільші корпорації провідних країн світу переростають з національних на транснаціональні (від лат. Trans - крізь, через). Вони розвиваються, так би мовити, «без кордонів» між державами. Ці ТНК здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, де вони зареєстровані, найчастіше в декількох країнах (через мережу відділень, філій, підприємств). Свою економічну владу в світі вони посилюють допомогою створення міжнародних об'єднань ТНК.
Далі, досвід таких міжнародних інтеграційних об'єднань, як Європейський союз, показує, що регіональна інтеграція створює наднаціональні органи, які в певній мірі регулюють відносини власності держав - членів ЄС (виділяють грошові допомоги для модернізації заводів, впливають на бюджетні витрати та ін.)
Міжнародна кооперація праці макросістем на базі міжнародного поділу праці. Така кооперація розглядалася в цій темі при з'ясуванні інтернаціоналізації виробництва в умовах НТР та інтеграції національних господарств.
Планова організація об'єдналися корпорацій і взаємодію макроекономіки за єдиними правовим нормам висвітлювалися в темі 8.
Міжнародні економічні організації. Розширення і посилення взаємозв'язку і взаємозалежності суб'єктів світового господарства супроводжується участю все більшого числа держав світу у вирішенні глобальних проблем. Ускладнення цих проблем робить необхідним їх своєчасне і швидке рішення за допомогою постійно діючих міжнародних економічних організацій. Ці організації поділяються на міжурядові (міждержавні) та неурядові (об'єднання виробників, компанії і фірми, наукові товариства та інші організації).
Особливо важливу регулюючу роль відіграють міждержавні універсальні організації, діяльність яких цікавить всі держави світу. Це насамперед система Організації Об'єднаних Націй (ООН), а також спеціалізовані установи ООН, які є самостійними міжнародними економічними організаціями:
Міжнародний валютний фонд (МВФ);
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);
Всесвітня торгова організація (ВТО);
Міжнародна організація праці (МОП) та ін
Про характер діяльності цих спеціалізованих установ ООН можна судити по наступних прикладів.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку в основному зайнятий наданням довгострокових кредитів за відносно низькими ставками (10% річних) державним і приватним підприємствам за наявності гарантій їх урядів. Членами МБРР можуть бути тільки країни, що вступили в МВФ.
Всесвітня торгова організація сприяє розвитку та лібералізації міжнародних торговельних відносин шляхом ліквідації митних обмежень, усунення дискримінації (обмеження прав) в міжнародній торгівлі, розвитку міжнародної торгівлі на основі справедливої конкуренції, підвищення реальних доходів і попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.
Міжнародна організація праці займається питаннями поліпшення умов праці та соціального забезпечення населення різних країн, виробленням рекомендацій по трудовому законодавству. У діяльності МОП беруть участь представники держав - членів цієї Організації, професійних спілок та організацій підприємців цих держав.
Завдяки регулюючому впливу міжнародних економічних організацій у великій кількості країн широко застосовуються єдині для них стандарти (нормативно-технічні документи) на технологію, забруднення навколишнього середовища, діяльність фінансових інститутів, бухгалтерську звітність, національну статистику та інші документи .
Через міжнародні організації впроваджуються однакові критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація (встановлюється однаковість) вимог до податкової політики, політики в галузі зайнятості працездатного населення та інших областях економічної діяльності. У зв'язку з цим швидко розвивається міжнародне економічне право.
2. Перехід від однополярної до багатополярної глобалізації
Як зазначалося в темі 4 підручника, в 1944 р. на Бреттон-Вудської конференції було прийнято рішення про те, щоб фактично замість золотого стандарту в галузі регулювання валютних відносин ввести доларовий стандарт . Тим самим було підтримано прагнення США до встановлення однополярної фінансової глобалізації. У підсумку долари США стали складати 60% всіх валютних резервів, призначених для міжнародних розрахунків.
Але на практиці в XXI в. прагнення США стати світовим гегемоном прийшло в усі загострюються протиріччя із справжнім станом американської економіки.
За останні п'ять десятиліть частка США у світовій економіці знизилася з 50 до 20%, а також різко посилилася нестійкість їх господарського розвитку. Однак США як і раніше звикли жити не за коштами. Про це говорять цифри - «уперта річ». Наприклад, для США характерно негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу в кінці XX - початку XXI ст., Млрд дол:
в 1990 р. експорт склав 394, а імпорт - 517;
в 2006 р. експорт дорівнював 1038, а імпорт - 1919.
США притаманний також хронічний бюджетний дефіцит, млрд дол:
в 1990 р. витрати бюджету склали 1304, а доходи -1086;
в 2008 р. витрати були рівні 3207, а доходи - 2593.
До речі, помічено, що США брали в борг гроші у Китаю, щоб
закупити нафту у Саудівської Аравії.
Експерти газети «Гардіан» підрахували, що серед країн «Великої вісімки» державні борги склали: найбільший борг у США - 8,4 трлн дол, у Японії - 7,4 трлн дол, у Італії - 2,2 трлн дол, найменше у Росії - 76 млн дол
Розпочатий в США на сучасному етапі світова фінансова криза дозволяє вже в даний час зробити ряд обгрунтованих висновків.
Криза продемонструвала перед усім світом повну несостоя-ність однополярної глобалізації, що служить інтересам лише однієї країни.
Світова криза довела неспроможність міжнародного стандарту - долара США і необхідність рішучого перетворення Бреттон-Вудської валютної системи та Міжнародного валютного фонду.
Практика переконливо показала, до яких негативних наслідків для країн Європейського економічного співтовариства (в першу чергу Німеччини, Великобританії, Франції та Італії) має прив'язка їх валют до долара США і орієнтація їх експорту товарів на США.
Криза виявила гостру необхідність переходу до багатополярної світовій фінансовій системі, яка покликана бути демократичною, відкритою і попереджати виникнення занепаду економіки.
Нова структура глобальної фінансової системи передбачає організацію низки світових центрів, що регулюють міжнародні валютні відносини держав.
До таких світовим центрам буде ставитися Росія. У червні 2010 р. прийнято рішення про створення в нашій країні міжнародної фінансово-кредитного центру. Розпочато залучення в цей центр великих інвесторів, починаючи з відомої компанії «Нокія». Зрозуміло, створюються необхідні і сприятливі умови для діяльності закордонних партнерів.
Якою буде глобальна економіка через 20 років? За прогнозом світових фінансових органів у 2030 р. найбільшого рівня економічного розвитку в світі досягнуть Китай, США, Індія і Росія. Наша країна буде займати в економіці Європи 1-е місце.
3. Суперечності глобалізації світової економіки
Економічні протиріччя глобалізації пов'язані головним чином з рішенням у XXI в. в планетарному масштабі основного протиріччя реальної економіки.
Мова йде про рішення даного протиріччя в двох напрямках: а) у кількісному зростанні виробництва в порівнянні з населенням різних країн, б) в якісному переході до нового рівня узвишшя потреб людей.
Накопичилася за кілька останніх століть нерівномірність розвитку різних країн і цілих континентів зараз проявляється в ряді дуже глибоких і труднопреодолімих протиріч.
Суперечності за якістю економічного розвитку
Якщо порівняти розвинені країни за швидкістю зростання економіки, то виявляється певна тенденція зближення темпів їх господарського розвитку. Примітно, що на початку XXI в. темпи економічного зростання в країнах Заходу були істотно нижче, ніж у країнах, що розвиваються. Наприклад, зростання ВВП в 2008 р. порівняно з 2000 р. (так само 100%) склав у Великобританії 121%, Німеччини - 109%, Франції - 114%, США - 119%, Японії - 111%. У той же час цей показник склав в Аргентині 130% (2007 р.), Бразилії - 132%, Індії - 180% і Китаї - 217%.
Однак найбільш розвинені країни багаторазово випереджають країни, що розвиваються за сучасними якісними показниками економічного зростання. Так, в 2004 р. в країнах Заходу з кожних 1000 чоловік мали комп'ютери не менше половини. Зовсім інша картина в тому ж році спостерігалася в ряді країн, що розвиваються (табл. 2).
Таблиця 2
Кількість персональних комп'ютерів на 1000 чоловік, шт., 2006 p
Природно, що багато країн Азії, Африки та Латинської Америки не можуть скільки зрівнятися з країнами Заходу з розробки та впровадження сучасної інноваційної продукції.
Протиріччя між багатством і бідністю населення
Результати економічного зростання у світі далеко не рівномірно розподілялися між країнами. Якщо за XX в. багатюща чверть населення Землі мала майже шестиразовий зростання середньодушового (у розрахунку в середньому на одного жителя) ВВП, то найбідніша чверть - лише приблизно трикратне збільшення такого показника.
На початку XXI в. середньодушового ВВП в багатьох бідних країнах були все ще нижче, ніж у провідних країнах в 1900 р.
Про те, наскільки великий розрив між багатими і бідними країнами, можна судити за статистичними даними табл. 3.
Таблиця 3
Валовий внутрішній продукт деяких країн в 2002 р.
Про ступінь поширення бідності свідчить особливий показник - відсоток населення, що має рівень споживання або доходу нижче офіційно встановленої межі бідності (найчастіше - прожиткового мінімуму для населення). Про дуже високий рівень бідності (питома вага населення, що живе менш ніж на 1 дол в день) в окремих країнах свідчать дані, наведені в табл. 4.
Таблиця 4
Питома вага населення, що знаходиться за межею бідності
З бідністю та господарської відсталістю народів країн, що розвиваються пов'язані недоїдання і неповноцінне харчування людей на всіх континентах. Кількість голодуючих у сучасному світі стано-вить близько 1 млрд людей, з них приблизно половина приречена на загибель і недоїдання, що викликає у людей хвороби.
Цим дуже тривожним даними засоби масової інформації протиставляють дані про багатого життя населення найрозвиненіших країн: в США від ожиріння страждають 40% громадян, в Англії надмірно погладшав жінки змушені купувати два авіаційних квитка, щоб розміститися в двох кріслах літака. Разом з тим колишні метрополії і раніше байдужі до нещасливу долю пограбованих народів колишніх колоній.
Труднощі, пов'язані з бідністю країн, що розвиваються, обумовлені, як відомо (з матеріалів теми 16), тим, що прискорене відтворення населення цих країн сильно відстає від зростання виробництва економічних благ.
Протиріччя між виробництвом і економічними умовами його
розвитку
Неодмінною умовою подальшого соціально-економічного прогресу світової спільноти є подолання загрози еко-логічної катастрофи.
Протягом попередньої історії розвитку людства збиток від господарської діяльності був порівняно невеликий, і природа відновлювала екологічну рівновагу, принаймні, в планетарному масштабі. Але в наш час збиток, що наноситься довкіллю, зріс настільки, що природа втратила спо-собность до самовідновлення. За підрахунками вчених, за останні 200 років на Землі зникло близько 900 тис. видів рослин і тварин.
Наближаються до кінця деякі невідновлювані запаси корисних копалин і не встигають відновлюватися споживані ресурси лісоматеріалів та інших видів сировини. Величезна небезпека для цивілізації таїться в глобальному потеплінні клімату на планеті, інших катастрофічних процесах. Нинішньому поколінню людей доводиться розплачуватися за марнотратство попередніх поколінь.
Щоб запобігти несприятливий вплив виробництва на природне середовище, потрібні великі капіталовкладення на очисні споруди та всілякі засоби екологічного захисту. У нашій країні для тих, хто не вживає заходів з екологічної безпеки, передбачається до 2016 р. збільшити плату за на-несення шкоди навколишньому середовищу в 3-4 рази.
Для вирішення глобальної екологічної проблеми потрібно об'єднати зусилля всіх країн і народів світу. Необхідно підпорядкувати господарську діяльність загальним стандартам і нормам екологічної безпеки, за допомогою міжнародних засобів швидко вживати заходів для обмеження і ліквідації збитку у разі надзвичайних подій глобального масштабу.
У населення планети немає іншого вибору, крім того, щоб спільними зусиллями створити новий тип глобального господарства, ліквідувати загрозу війн, загибелі мільйонів людей від голоду і знищення життєдайною природного середовища.
Не менш очевидно й інше. Рішення життєво важливих глобальних проблем має бути поставлено під дієвий контроль авторитетних міжнародних організацій.