|
Відкриття внутрішнього ринку практично без обліку та аналізу сформованого положення у вітчизняній промисловості вже в перші роки реформ призвело до експансії на російський ринок дешевих товарів іноземного виробництва (в більшості своїй невисокої якості). Така зовнішньоекономічна політика зняла проблему дефіциту, однак серйозно підірвала позиції вітчизняних товаровиробників. За окремими оцінками, питома вага імпортної продукції в обсязі ресурсів для використання на внутрішньому ринку склав в 1997 р. більше 25%. По ряду товарних позицій він значно перевищив міжнародно визнаний поріг економічної безпеки.
У структурному плані частка машин, обладнання та транспортних засобів у сукупному імпорті Росії досягла в 1993 р. 38,0%, але потім скоротилася до 35,4% (1998 р.); зазначена товарна група традиційно є найбільшою в російському імпорті по вартісному обсязі. Очевидно, що імпорт по даній товарній групі в першу чергу повинен використовуватися для закупівель сучасних машин і обладнання з метою підвищення технічного рівня виробництва, зростання якості продукції та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Проте в результаті ліберальних ринкових реформ структура імпорту за вказаною товарній групі істотно змінилася. Якщо раніше в імпорті основний обсяг припадав на машинотехнічної продукцію виробничого призначення, що призначалася для технічного переозброєння вітчизняної промисловості, то в розглянутий період стала переважати продукція невиробничого призначення: побутова електротехніка й електроніка, автомобілі та інші споживчі товари. Така імпортна орієнтація при кратному скороченні обсягів виробництва вітчизняного машинобудування і особливо виробництва засобів виробництва свідчить про глибоких структурних кризових процесах в народногосподарському комплексі країни в цілому.
Значне місце в сукупному імпорті Росії займали продовольчі товари та сільськогосподарську сировину; їх питома вага в 1998 р. склав 26,3% (у 1995 р. - 28,2%). За оцінками експертів, на імпортні продукти припадало близько 2/5 загального обсягу споживання продовольства в країні, а в продовольчому балансі Москви частка імпорту склала приблизно 70%. Настільки висока залежність внутрішнього ринку від імпорту продовольчих товарів обумовлена наступними основними причинами: вітчизняне сільське господарство знаходиться в глибокій економічній і соціальній кризі, досі не вироблена державна політика підтримки вітчизняних сільгоспвиробників та захисту внутрішнього ринку. Свого часу відмовившись від імпорту фуражного зерна для відгодівлі худоби і подальшого виробництва м'ясо-молочної продукції, Росія була змушена ввозити в великих кількостях ці товари (зокрема, свіжоморожене м'ясо, вершкове масло і пр.), фінансуючи тим самим сільгоспвиробників інших країн. Очевидно, що імпорт цієї продукції, так само як і ввезення м'яса птиці, свіжомороженої риби, рослинної олії, цукру та інших товарів, виробництво яких цілком можливо в Росії, не був виправданий ні економічно, ні тим більше політично. Крім усього іншого, в Росію стало завозитися велика кількість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, споживання яких вже давно перевищила всі допустимі норми. Економічно виправданим слід визнати імпорт кави, какао-бобів, продукції тропічного землеробства та інших товарів, які не виробляються на території країни.
Істотне місце в російському імпорті займають товари широкого споживання, частка яких оцінюється в 20-30%. Точно визначити частку цих товарів на основі офіційних даних митної статистики досить складно, оскільки їх ввезення у великих обсягах здійснюється фізичними особами (так звана неорганізована торгівля). Серйозні проблеми в цьому напрямку зовнішньоторговельної діяльності зумовлені полупрозрачностью кордонів з країнами СНД (що відображає низьку ефективність митного союзу) і поставками недоброякісної та підробленої продукції.
|