| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
V.2.1. Місце нових індустріальних країн у системі країн, що розвиваються | ||
|
У широкому спектрі вітчизняної та зарубіжної літератури велика увага приділяється проблемам сучасного соціально-економічного становища країн. Існує цілий ряд підходів до аналізу диференціації РС на основі використання кількісних і якісних показників. З точки зору визначення їх місця і ролі в світовому господарстві, розвитку економічного потенціалу, участі в міжнародному розподілі праці є кілька варіантів класифікації країн, що розвиваються. В одних випадках - за рівнем спеціалізації, альтернативам соціального розвитку, в інших - за величиною природно-ресурсного потенціалу, структурі господарства, а по-третє, за характером залежності від основних центрів світової економіки, і за багатьма іншими ознаками. Угорський вчений Т. Сентеш класифікував РС за рівнем експортної спеціалізації, тобто виділені країни - експортери нафти, постачальники мінеральної і сільськогосподарської сировини, експортери продукції обробної промисловості, країни з найменшим експортним потенціалом. Існує глобальна класифікація ООН та інших спеціалізованих установ, як про це говорилося вище, де виділяються країни за такими критеріями: країни експортери і неекспортери нафти; держави, що спеціалізуються на експорті готових виробів; країни, що підрозділяються на три категорії в залежності від рівня доходів на душу населення: високий, середній, низький. За своїм рівнем розвитку велике число країн, що розвиваються знаходиться на шляху формування постіндустріальної структури економіки, що наближає їх до "центру" світового ринкового господарства, тобто вони формують "верхній розряд" в класифікації РС. До них відноситься більше десятка країн і територій Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Сінгапур - 29000 дол на душу населення, Малайзія - 10 920, Гонконг - 18 200, Кіпр - 14 930, Тайвань - 14 480, Південна Корея - 15 000, Аргентина - 9950, Уругвай - 8460, Мексика - 8120, Бразилія - 6240, Чилі - 12 080 долл. (1997-1998 рр..). Країни з абсолютно сировинною орієнтацією виробництва в Латинській Америці: Барбадос - 5350 дол, Антигуа і Барбуда - 8720, Суринам - 7360, Панама - 7070, Сент Кітс і Невіс - 4700, Домініка - 4540, Сент Люсія - 3370, Гренада - 3340 дол; в Азії: Йорданія - 3430; в Африці - Сейшельські острови - 16 440 і Маврикій - 9000 дол В цілому класифікація країн, що розвиваються і територій дозволяє виділити три групи - найменш розвинені держави; країни з середнім рівнем розвитку і країни, що мають особливо сприятливий режим економічного розвитку, звані "Нові індустріальні країни". У всіх випадках провести чітку межу між приналежністю країнам до тієї чи іншої групи представляється досить складним, оскільки кожна країна має свої індивідуальні особливості. До групи нових індустріальних країн відносяться ряд держав Південно-Східної Азії: Тайвань (частина Китаю), Гонконг, який до 1997 р. зберігав статус Британської колонії, але в даний час Гонконг (інакше Сянган) знаходиться під юрисдикцією Китаю, Південна Корея - результат поділу однієї держави на дві частини, Сінгапур, Малайзія, Таїланд; Латинської Америки - Мексика, Бразилія, Аргентина, далі йдуть держави Близького і Середнього Сходу - арабські НІС. Експертами ОЕСР в групу НІС включені лише шість країн - Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Бразилія та Мексика. Разом з тим, по ряду показників Сінгапур поступається Малайзії і Таїланду. Багато фахівці припускають відносити (поки) Аргентину, Бразилію, Мексику та ряд інших латиноамериканських держав до розряду середньорозвинених країн. Однак латиноамериканські НІК мають більш потужним економічним потенціалом у порівнянні з НІК Азії. Обсяг ВВП однієї Бразилії не на багато поступається сукупним обсягом ВВП азіатських НІС. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||