10.3. Росія в міжнародному русі капіталу
Весь експорт російського капіталу можна розділити на три складові:
- вивезення капіталу за кордон з метою зміцнення торговельних позицій російських компаній за кордоном. У цьому випадку держава повинна лояльно ставитися до вивезення капіталу, так як він покращує торгові позиції країни і дозволяє в майбутньому отримувати експортну виручку і доходи від вкладення капіталу за кордоном;
- незаконне вивезення тіньового капіталу (наприклад, нажитого злочинним шляхом). При вивезенні подібного капіталу ущемляються інтереси держави, яка є гарантом дотримання законності в країні. Кримінальний капітал розраховує сховатися подалі від країни походження, закони якої він порушив. Масштаби міграції тіньового капіталу не залежать від інвестиційного клімату в країні, оскільки не мають можливості інвестуватися всередині країни;
- вивезення законно отриманих доходів, стікаючих за кордон через невір'я в перспективи стабільної та ефективної роботи в російських умовах, через загрозу насильницького захоплення бізнесу або великих комерційних ризиків.
Дві останні складові вивозу капіталу відносять до «втечі капіталу» - вкрай небажаного явищу для будь-якої країни. Втеча капіталу позбавляє країну інвестицій, веде до подорожчання кредитних ресурсів банків і, отже, до уповільнення темпів зростання економіки. Разом з тим вивести капітал не завжди означає ефективно його використовувати. Закріпитися на насичених зарубіжних ринках і прибутково вести свій бізнес за кордоном вдається далеко не завжди. Тому побіжний російський капітал, який має кримінальне походження, частково повертається назад, але вже під прапорами Кіпру, Багамських островів і т. д. Від справжніх іноземних інвестицій його відрізняє те, що він не привозить з собою нових технологій і передового менеджменту, а лише інвестує « відмитий »капітал у звичну для себе середовище.
Боротися з «втечею капіталу» державі вкрай складно. Заходи боротьби в основному концентруються на жорсткості контролю за дотриманням чинного законодавства: валютного, митного та податкового контролю. Це дозволяє знизити масштаби втечі кримінального капіталу. Що ж до втечі легального капіталу, то єдиним способом зупинки цього процесу є створення сприятливого інвестиційного клімату в своїй країні. Це передбачає проведення комплексної долгосроч-ної політики, спрямованої на захист прав власності, збільшення інвестиційного потенціалу економіки Росії і скорочення інвестиційних ризиків.
Як країна - імпортер ка-питала Росія може розглядатися як великий позичальник. Так, в 90-і рр.. в Росію було при-влечу кредитів на суму кілька десятків мільярдів доларів. У 2000 р. зовнішній государ-жавного борг Росії становив 158 млрд. дол (90% ВВП). Однак в останні роки економі-чний зростання в Росії дозволив скоротити зовнішню заборгованість. У 2002 р. вона вже становила 122 млрд. (35% ВВП), а на початок 2006 р. - 81,5 млрд. дол (10,6% ВВП). Зростаючі валют-і резерви дозволяють Росії достроково погашати державний зовнішній борг.
Велику частину іноземних інвестицій в Росії займають комерційні кредити. Це пов'язано з тим, що ставка відсотка за кредит в промислово розвинених країнах в кілька разів нижче, ніж у Росії. Тому російські компанії при здійсненні великих інвестиційних проектів часто прагнуть не отримувати банківський кредит в Росії, а зайняти гроші у іноземних компаній (у 2004 р. частка «інших інвестицій» склала 75,9% усього обсягу іноземних інвестицій до Росії (див. табл. 10.2)).
Основні країни - інвестори Росії в 2005 р. - це Люксембург, Кіпр, Нідерланди, Великобританія, США, Франція. На частку цих країн припадає 82,6% загального обсягу накопичених іноземних інвестицій.
Присутність іноземного підприємницького капіталу в Росії невелика. Вузькість російського фондового ринку і великі ризики вкладень роблять його непривабливим для іноземних інвесторів (так, в 2004 р. частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій становила лише 0,8%).
Значним потенціалом зростання володіють прямі іноземні інвестиції в економіці Росії. Поки їх приплив у Росію невеликий (9420 млн. дол в 2004 р.), однак великий обсяг внутрішнього ринку Росії, багаті природні ресурси, наявність відносно дешевої і одночасно кваліфікованої робочої сили, значний науково-технічний потенціал дозволяють сподіватися на активізацію прямих іноземних інвестицій в Росії.
Таблиця 10.2
Обсяг інвестицій, що надійшли від іноземних інвесторів, за видами
Залучаючи іноземні інвестиції, Росія сподівається з їх допомогою активізувати інвестиційний процес, цементуючи його стійкість. Водночас ставиться мета здійснити з їх допомогою промислову трансформацію і згладжування структурних і регіональних диспропорцій. Причому перевага повинна віддаватися залученню прямих іноземних інвестицій (ПІІ), так як портфельні інвестиції в переважній більшості випадків є чисто спекулятивним капіталом, який схильний до серйозних кон'юнктурних коливань, в силу чого вони не можуть розглядатися як серйозна підмога економічному зростанню. Прямі іноземні інвестиції, навпаки, в переважній більшості націлені на проведення довгострокової стратегії та отримання прибутку донором капіталу за рахунок розвитку виробництва в країні, що приймає ПІІ.
Зосереджуючись переважно в Москві (близько 50%), ПІІ посилюють відрив столиці від регіонів.
ПІІ не стали знаряддям промислової трансформації обробних галузей і провідником високих технологій. Вони зосереджені в розроблених сировинних галузях і торгівлі, в яких термін окупності найбільш короткий: так, в 2004 р. 20,1% іноземних інвестицій припадало на паливну промисловість Росії, причому частка іноземних інвестицій у ці галузі постійно зростає (у 2003 р. - 17 , 9%, проти 5,7% у 2001 р.), 31,2% іноземних інвестицій доводилося в 2004 р. на торгівлю і громадське харчування (див. табл. 10.3).
ПІІ не долучилися до механізм формування міжгалузевої збалансованості. Більше того, вони зміцнюють розрив між фі-нансово-промисловими групами, діяльність яких пов'язана з видобутком сировини, і підпри-ємствами інших, менш прибуткових галузей економіки.
ПІІ реалізуються поки в рамках великих проектів, які посилюють позиції фінансово-промислових груп, не допомагаючи нічим середньому і малому бізнесу. До того ж їх рух не проникло в технологічні сегменти, найбільш нужденні в них, такі як біотехнологія, нові штучні матеріали, повітряне та будівельне повідомлення, інформаційні та комунікаційні технології. На інших зростаючих ринках, таких як Китай, Індія, Малайзія, Таїланд, Чилі, Бразилія, Чехія, дані вкладення активно розвивають національний малий і середній бізнес і просувають прогрес у зазначених галузях.
Таблиця 10.3 Обсяг інвестицій, що надійшли від іноземних інвесторів, по галузях економіки
Процес залучення ПІІ в Росію свідчить про слабкість програмних дій у цій області. Програма повинна сприяти не тільки формуванню сприятливого макроклімату для залучення будь-яких іноземних інвестицій, що вже багато в чому в Росії зроблено, але і спиратися на механізми прицільного «захоплення» найбільш вигідних проектів. Інакше кажучи, від пасивної політики залучення ПІІ слід перемикатися на її активну форму. Для цього необхідно забезпечити:
- повідомлення про вузькі місця, конкурентних слабкостях конкретних фірм, галузей і регіонів. Така інформація повинна бути направлена для внутрішнього і зовнішнього використання. Вона утворює основи для переміщення інвестицій туди, де настійність в них найбільша. Але це можливо за умови виставляння достатніх стимулів;
- координацію ПІІ-політики на федеральному рівні. Через її відсутність провідні регіони Росії утрудняються виставляти власні програми інвестиційних вимог;
- виставляння власних національних пріоритетів для іноземних інвесторів, тобто проведення стратегії забезпечення «необхідних інвестицій в необхідному місці». Саме так в останні двадцять років діяло китайське керівництво, використовуючи як інструмент ПІІ. Воно добилося за допомогою цих вкладень істотного підйому в розвитку прибережних регіонів півдня, потім і центру. Стратегія рухливих пріоритетів виразно простежується в зростаючих ринках Індії та Бразилії
- вироблення інструментів та механізмів залучення знайдених інвесторів для роботи на своєму ринку (слід подолати розхожий забобон про те, що такі інструменти обмежуються всього лише податковими пільгами) ;
- процес попередніх контактів з бажаним інвестором, ознайомлення його з конкретними проектами вкладень на точно позначених підприємствах і вигод, які отримає інвестор. І звичайно, не можна упускати вирішення питань організації щодо усунення зволікань у підготовці та оформленню готового проекту.
Наївно думати, що для такого складного процесу інвестування на чужому ринку достатній-але забезпечити лише принципові домовленості на урядовому рівні з відповідальними чиновниками інших країн. На цьому рівні домовитися можна тільки за одиничними проектами. Завдання ж полягає в залученні не окремих, а маси нових іноземних гравців на інвестиційне поле реального сектора Росії.
Залучення ПІІ передбачає постійно діючу зв'язок макроекономічних і мікроекономічних дій і підходів. Пошук інвесторів повинен відбуватися постійно, для чого слід відстежувати тенденції світового ринку капіталу, потреби своєї економіки. Усім цим слід спеціально займатися, не кажучи про те, як багато зусиль потрібно для переростання контактів з бажаним інвестором в його конкретні дії вже на національному внутрішньому ринку. Такі принципи залучення ПІІ повинен використовувати не тільки великий бізнес, а й урядові, а також регіональні структури.
Активна політика залучення іноземних інвестицій в економіку Росії, підпорядкована завданню промислової трансформації країни та її збалансованого розвитку, повинна забезпечити за допомогою ПІІ пріоритетний зростання «локомотивів» економіки. Фокусна використання іноземних інвестицій не дасть розпорошитися витраченим коштам і дозволить країні отримати додатковий мультиплікативний ефект від розвитку суміжних галузей. Але такий наростаючий ефект можливий лише за умови тісної кооперації місцевих виробників з іноземним інвестором.
Вважалося, що іноземні інвестори самі прийдуть у країну в міру досягнутої фінансової стабілізації та початку економічного зростання. Подібний підхід викликаний традиціями ізоляціонізму. Він не враховує, що на світовому ринку відбувається справжнє полювання за ПІІ. Конкуренти Росії не чекають, вони активно шукають потенційних донорів, надають їм інформацію про достоїнства своїх національних ринків, про систему спонукальних механізмів. Пасивність Росії в цій галузі призводить до того, що вона безповоротно поступається ПІІ-потоки країнам, які проводять спеціальну стратегію по залученню іноземних інвестицій.
Слід пам'ятати, що ПІІ-політика повинна бути тим сильніше, чим більше ризиків у країні для інвестицій. У світовій практиці в таких випадках говорять про необхідність надання країною-реципієнтом переваг, які повинні сформувати притягальний режим для іноземних інвестицій в період, коли в масштабі країни сприятливий інвестиційний клімат ще не достатньо сформувався. Російська концепція орієнтована на створення рівних умов конкуренції для вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Ймовірно, пора взяти за правило: якщо іноземний інвестор є носієм відсутніх країні технологій, ноу-хау або ефективного менеджменту, він повинен отримати підтримку влади, притому на найвищому рівні. Це дозволить вирішити не тільки проблеми структурної перебудови, але і згладити нерівномірність розвитку регіонів, створювати технопарки, зосередивши в одному місці передову ринкову техноструктуру, дослідне виробництво і сучасний виробничий комплекс.
Разом з тим необхідно закрити свої ринки для іноземного капіталу, якщо він не здатний принести з собою технологічні нововведення, діючи за принципом «не треба плодити конкурентів своїм виробникам». Відкриваючи свій внутрішній ринок іноземному капіталу, слід направити його насамперед у реальний сектор економіки, в ті області, які важко підняти за рахунок власних джерел. Система пріоритетів для іноземного капіталу, вибір бажаних технологічних донорів і направлення їх у «точки зростання економіки» - галузі і сфери господарювання, які потенційно можуть створити нову якість економічного зростання або його бурхливий кількісне зростання, - все це відноситься до арсеналу спеціальної стратегії при-потягу прямих іноземних інвестицій в країну.
Сьогодні стає ясно, що пасивна економічна політика може з успіхом застосовуватися тільки в промислово раз-кручених країнах через мінімальні ризиків вкладень. Країни, де ризики вкладень великі, повинні використовувати активні ПІІ-технології, що створюють переваги вкладення капіталу саме в економіку своєї країни. Потенційний інвестор оцінює переваги і вибирає найбільш цікаві умови залучення інвестицій. У цьому випадку приймаючі країни безпосередньо конкурують один з одним в залученні додаткового іноземного капіталу, і виграють у цьому суперництві країни з найбільш успішною стратегією.
Росія не повинна упускати можливості застосування багатого світового досвіду розвитку за рахунок залучення «чужого» капіталу, використовуючи його в своїх національних інтересах. Для цього Росії необхідно сформувати активну програму залучення ПІІ, яка повинна бути підтримана і взята під контроль на найвищому рівні.