|
В рамках ендогенних теорій зростання розглядається, що на темп зростання населення впливають такі ендогенні параметри вибору індивідів, які є суб'єктами фактора праці:
вибір між зайнятістю і дозвіллям;
вибір народжуваності;
вибір місця застосування праці і капіталу (міграційний вибір);
вибір між споживанням (в аспекті накопичення майна) та інвестиціями в людський капітал.
Останні частково розглядався нами в рамках попередньої теми, зокрема при аналізі концепції «Learning by Doing». Концепція людського капіталу досить докладно розглянута в економічній літературі, і інвестиції в нього в XX столітті стали найбільш ефективними. Вперше про нього говорив ще А. Сміт у другій книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів», розглядаючи його як складових капіталу. Людський капітал став ключовим фактором економічного зростання, і не тільки з точки зору зростання віддачі від фактора праці, але і з точки зору організації виробництва. Детальний розгляд концепції людського капіталу виходить за рамки даного курсу, тому розглянемо докладніше інші складові.
У виробничій функції, найпростішим прикладом якої є функція Кобба-Дугласа, сукупний результат про-виробничого процесу залежить від обсягу введеної величини факторів праці і капіталу. Обсяг застосування домогосподарствами обох факторів залежить від наступних альтернатив: для фактора праці від розподілу ресурсу «сукупне час» (під ним будемо розуміти весь час, який знаходиться у розпорядженні індивіда, тобто час доби за вирахуванням часу сну, прийому їжі і т. п.) на дві його складові - дозвілля і робочий час. Індивід прагне до максимізації свого добробуту шляхом вибору оптимального поєднання між робочим часом, що приносить йому дохід, який він може надалі витратити як на по-вання, так і на заощадження (тобто фактично майбутнє споживання, і тут виникає додаткова альтернатива інтертемпоральних розподілу доходу між сьогоденням і майбутнім споживанням), і часом дозвілля, що приносить йому можливість насолодитися дозвіллям. Фактично вартість кожної одиниці часу дозвілля (при допущенні про відсутність інституційних обмежень на застосування робочої сили у вигляді законодавства про обмеження робочого тижня та інших зовнішніх факторів) являє собою альтернативні витрати відмови від споживання. Отже, можна сформулювати умову максіміза-ції індивідом добробуту шляхом вибору оптимального розподілу сукупного часу між споживанням (поки припустимо, що індивід споживає всі свої доходи, зароблені в робочий час) і заощадженням шляхом використання граничної норми заміщення між вільним часом (1) і по- требления (с) тобто гранична норма заміщення між дозвіллям і споживанням дорівнює ставці оплати праці (\ у) або альтернативним витратам відмови від споживання і заміщення споживання дозвіллям.
|