| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
11.2. Міграція в моделях економічного зростання. | ||
|
У неокласичної моделі працівники, реагуючи на відмінності в ставці оплати праці, переміщуються в країни, що мають високе співвідношення капіталу до праці (по відношенню до цього співвідношенню в стійкому стані) і, отже, вищий рівень оплати праці. Однак очевидно, що в реальності між-країнових міграція не володіє абсолютною гнучкістю і завдяки наявності ряду стримуючих обставин насправді міграційні процеси не здійснюються на умовах, передбачених даними теоретичним постулатом неоклассі-чеський теорії. В якості детермінант межстрановой міграції крім міжкраїнових відмінностей у рівні оплати праці можна виділити наступні: високі фінансові витрати на зміну місця проживання і роботи; мовні, культурні відмінності; високі трансакційні витрати з продажу та придбання домашнього майна, насамперед житла; відсутність уніфікації в питанні визнання рівня обра-тання, кваліфікації; психологічні моменти втрати соціального статусу та соціальної приналежності (відсутність родичів, друзів, знайомих). Р. Барро подібні фактори були досить ємко названі витратами «прикріплення до місця», і, з його точки зору, навіть для міграції населення в межах США вони були досить високі. Фактично схильність до міграції носить граничний характер, тобто зростаючий рівень доходу в бідній країні знижує схильність до міграції. Отже, чим краще розвивається економіка, тим слабкіше буде вплив різниці в доходах при поясненні міграційних процесів. Водночас така тенденція має певний лаг, зокрема Т. Штраубхаар, грунтуючись на ряді досліджень, показав, що при дуже низькому рівні доходу в «бідній країні» приріст доходу спочатку як і раніше веде до значної міграції, а тільки після «межі насичення »виникає гальмуючий міграцію ефект збільшення доходів. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||