| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
13.2. Державні витрати і економічне зростання. | ||
|
Здійснюючи запозичення на внутрішньому ринку, держава позбавляє приватний сектор ресурсів, які могли бути використані як виробничих інвестицій. Запозичення призводять до зростання процентних ставок в суміжних секторах ринку, що робить кредити занадто дорогими для позичальників, зводячи нанівець можливість інвестування банківського капіталу в реальний сектор (спрацьовує так званий ефект витіснення державними витратами приватних інвестицій). Обслуговування зовнішнього боргу веде до чистих обчислюватись з національних фінансових ресурсів. Так, зокрема, Илла-ріоновим наводяться дані, згідно з якими в 1992-1995 рр.. фактичні витрати з обслуговування і погашення зовнішнього боргу постійно зростали - з 1,3 до 6,7 млрд дол. Причому більше ускоряющимися темпами порівняно з динамікою ВВП від-ходив темп спаду капіталовкладень. Так, в 1993 році темпи спаду капвкладень перевищували темпи спаду ВВП в 1,4 рази, в 1994 році - в 1,9 рази, в 1995-1996 рр.. - В 2,8-3,2 рази. З його точки зору, виходячи з цих даних, висновок про негативний вплив держав-ного боргу на макроекономічну динаміку представляється очевидним. А. Ілларіонов для оцінки ступеня впливу держави на економіку пропонує порівняти, з одного боку, розміри держави, що виражаються в обсязі контрольованих ним фінансових ресурсів, а з іншого - зміна економічної ефективності залежно від розмірів держави. Таким чином, з його точки зору, вигода чи збиток від діяльності держави є функцією від двох змінних: обсягу контрольованих державою ресурсів і ступеня ефективності їх використання. Характер впливу державній діяльності на ефективність національної економіки можна оцінити непрямим чином - за масштабами зростання (скорочення) національного продукту в результаті зміни державних витрат. На погляд Ілларіонова, виділяється три напрями впливу держави на економіку. Встановлюючи закони, правила і т. д., виступаючи в якості регулятора поведінки господарюючих суб'єктів, держава впливає на рух приватних фінансових ресурсів. У цьому випадку результатом державного регулювання буде різниця між сумарними доходами та витратами приватного сектора, змушеного відповідати вимогам, що встановлюються державою. Частина ресурсів, що вилучаються державою з приватного сектора за допомогою податків і позик, держава знову повертає в недержавний сектор, перерозподіляючи ресурси. У цьому випадку дохід (збиток) від такого перерозподілу полягає в зміні ефективності використання ресурсів у порівнянні з можливою ефективністю їх використання без його втручання. Обсяг перерозподілених ресурсів дорівнює сумарній величині державних трансфертів та інвестицій. Частина вилучаються з приватного сектора ресурсів держава використовує на свій зміст і виробництво суспільних благ - послуг в галузі національної безпеки, освіти, зовнішньої політики і т. п. У цьому випадку економічний збиток від діяльності держави буде еквівалентний сумі до-додаткового державного споживання понад рівень, необ-хідно для виробництва суспільних благ і додаткових трансакційних витрат, які приватний сектор змушений нести в силу відсутності виробництва або низької якості вироб-наведених державою суспільних благ. Зазначені вище витрати на державне споживання, обслуговування і погашення державного боргу, а також тран-сакціонние витрати приватних компаній, компенсуючі неефективність виконання державою своїх функцій, є прямим вирахуванням з суспільного добробуту. Для перевірки впливу державної навантаження на ефективність економіки Ілларіоновим порівнюються величини дефіциту державного бюджету і державних витрат з темпами приросту ВВП. Значні розміри дефіциту і державних витрат у 1992 році супроводжувалися найглибшим спадом виробництва. Різке скорочення масштабів державної діяльності в 1995 році призвело до значного зменшення спаду виробництва. У 1996 році зросли і дефіцит, і державні витрати, що призвело до збільшення темпів зниження ВВП. Таким чином, Ілларіонов робить висновок про наявність негативного зворотного зв'язку між величиною державних витрат і темпами зростання виробництва. Як інструменти при здійсненні стратегії зростання економіки ім називається значне скорочення державних витрат, насамперед на соціальні потреби, державне управління, подальша приватизація більшості державних підприємств, проведення військової, аграрної, комунальної реформ. У кожній країні існує свій підхід до питання оптимального рівня величини держвитрат у ВВП: в США та Японії нижче, в Європі вище, тому не можна, на погляд авторів, робити однозначний висновок про оптимальне для даної економічної системи рівні частки державних витрат у ВВП. Адже отримані таким чином змістовні та високоінформатівние результати при спрощеному підході до їх інтерпретації можуть неправомірно отримати статус нормативних і навіть директивних. З нашої точки зору, також не можна говорити про те, що державні витрати є безумовним гальмом економічного зростання. Державні витрати на ефективне управління і підтримання соціальної інфраструктури сприяють створенню атмосфери раціональних очікувань і зниження тран-сакціонних витрат у виробників і споживачів. Вони позитивно впливають на економічний розвиток за кількома напрямками. По-перше, витрати на освіту та охорону здоров'я підвищують ефективність економіки за рахунок поліпшення якості «людського капіталу». По-друге, державні ка-капіталовкладень, поряд з приватними, вносять важливий внесок в еко-номическое розвиток. При цьому найбільш ефективними визнаються ті капіталовкладення, які не замінюють, а доповнюють приватні. Це стосується в першу чергу до інвестицій у виробничу інфраструктуру загального користування (насамперед транспорт і зв'язок), де ринок не забезпечує достатньої кількості вкладень, усуваючи недосконалість ринку, його «провали». Нарешті, витрати на забезпечення законності та громадського порядку захищають права власності і тим самим служать необхідним і важливим умовою функціонування ринкової економіки. Ряд моделей ендогенного зростання, зокрема Берроу і Сала-і-Мартін, а також Ребел доходять висновку, що залежність темпів економічного зростання від державних витрат має вигляд «горба»: надмірно великі витрати вимагають надмірно високих податків, які гнітюче діють на зростання. Однак занадто сильне скорочення державних витрат призводить до того, що ряд необхідних функцій держави не виконується, що знижує темпи зростання. Таким чином, одно шкідливі як надмірно високі, так і надмірно низькі податки, що детермінують відповідну величину державних витрат. Таким чином, емпіричне вимір впливу рівня державних витрат на зростання дає суперечливі результати. В одних роботах для державного споживання виходить негативний зв'язок з ростом, в інших така зв'язок відсутній, а окремі автори знаходять навіть позитивний зв'язок. Разом з тим практично у всіх дослідженнях виявляється сильний позитивний вплив на зростання державних інвестицій в ключові галузі економіки. Деякі автори, зокрема Істерлі і Ребел, повідомляють також про значний вплив державних інвестицій на приватні. Базування стратегії економічного зростання на різкому со-кращения державних витрат суперечить загальносвітовій тенденції випереджаючого зростання частки державного споживання у ВВП в порівнянні з ростом ВВП, відомої як закон Вагнера. Особливо ростуть державні витрати на охорону здоров'я та освіту. Скорочення державних витрат доцільно тільки тоді, коли їх рівень завищений в порівнянні з оптимальним. Однак зовсім не очевидно, що така ситуація має місце в Росії. Так, С. Гомулка вважає, що сприятлива для інвестицій і зростання макроекономічне середовище включає, поряд з іншими умовами, підтримання витрат бюджету в діапазоні від 30 до 40% ВВП. Він наводить дані про те, що середній рівень таких витрат у країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи (найбільш успішно за всіма показниками подолав період реформ, таких, як Словенія, Чехія, Польща, Угорщина) склав в 1997 році і 1998 році в середньому 43% ВВП (відхилення 3%) при середніх темпах зростання 4,6 і 3,9%. У вибірці з 15 країн з перехідною економікою державне споживання становило в 1995 році в середньому 18% ВВП, що перевершувало рівень Росії (17%). Більшість успішно реформувати країну (за винятком Угорщини) мали, за цими даними, рівень державного споживання вище, ніж Росія: Польща - 18% ВВП, Словаччина, Словенія, Чехія - по 20%, Естонія - 21%. І, навпаки, країни з таким же, як у Росії, або нижчими державним споживанням частіше ставилися до групи з гіршими показниками економічної динаміки: Болгарія мала споживання на рівні 17% ВВП, Македонія і Румунія - 14%, Азербайджан - 14% і Албанія - 12% ВВП. Таким чином, не можна виключити ймовірність того, що Росія вже знаходиться нижче оптимального рівня державних витрат і подальше їх скорочення зробить негативний вплив на економічну динаміку. Поряд з аналізом джерел зростання на рівні моделей еко-номічного динаміки існує безліч економетричних досліджень, де вивчається зв'язок між темпами росту різних країн у різні періоди часу і показниками, які можуть впливати на зростання. Перерахуємо деякі з факторів, вплив яких на зростання підтверджено найбільшою кількістю дослі-джень. Макроекономічні умови. Інфляція робить достовірно негативний вплив на зростання, однак цей вплив носить не лінійний, а скоріше пороговий характер. У ряді досліджень-ний отримано негативний ефект бюджетного дефіциту і по-ложітельний ефект зростання внутрішнього кредиту та грошової маси, однак останні залежності нестійкі і статистично недостовірні. Величина інвестицій. Рівень інвестицій, виражений у відсотках від ВВП, являє собою фактор, найбільш стійко і достовірно пов'язаний з ростом. Якість ринкового середовища. Стійкий негативний ефект знайдений для спотворень обмінного курсу (простий кількістю-жавної характеристикою його зазвичай служить наявність і величина розриву між номінальним обмінним курсом і курсом «чорного ринку»). Негативна дія виявлено також для цінових спотворень. Позитивний вплив на зростання виявлено для ступеня відкритості економіки, хоча тут результати виявляються не цілком стійкими. Якість державних інститутів. Сюди включаються характеристики виконання державою своїх основних функцій. Один з поширених підходів виділяє п'ять основних індикаторів якості інститутів, що визначають інвестиційні ризики: законопорядок (враховує, в якій мірі виконуються закони, наскільки ефективно вирішуються конфлікти в рамках законів); Рівень корупції (характеризується поширеністю хабарництва); Якість роботи державного апарату; Ризик експропріації власності (небезпека націоналізації або довільної конфіскації); Виконання державою своїх зобов'язань. Таким чином, очевидно різноманіття підходів до впливу держави на темпи економічного зростання як в теоретичному, так і практичному аспектах. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||