| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
13.2. СТРУКТУРА І ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ (РІВНОВАГУ) НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ | ||
|
Найважливішою складовою частиною національної економіки є виробництво товарів - сфера, в якій створюються необхідні для життя і розвитку суспільства засоби виробництва і предмети споживання. Вона представлена наступними укрупненими галузями: промисловість, сільське господарство, лісове господарство, будівництво та інші види діяльності з вироб-ництва товарів. Найбільшою галуззю виробництва товарів є промисловість, що складається з двох груп галузей - добувної та обробної. Галузі промисловості, у свою чергу, підрозділяються на важку (електроенергетика, металургія, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість тощо); легку (текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, хутряна); харчову (м'ясна, молочна, рибна) промисловість та ін . Інший найважливішою сферою національної економіки є виробництво послуг. Ця сфера являє собою сукупність галузей, продукт яких не набуває речової форми і споживча вартість якого полягає в корисному ефекті самої праці. Праця тут надає послуги не в якості речі, а в якості діяльності. На відміну від виробництва товарів об'єктом докладання цієї діяльності є не річ, а сама людина, на відміну від речового продукту праці послуга не може бути накопичена, а процеси її виробництва та споживання, як пра-вило, збігаються в часі. Сфера послуг включає такі галузі, як наука і наукове обслуговування, транспорт, зв'язок, фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення, мистецтво, культура, освіта, охорона здоров'я, управління, житлове та комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання, інформаційно-обчислювальне обслуговування та ін Сюди також входять оборона, судові та юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації. Поряд з перерахованими легальними сферами економіки існує нелегальна, або "тіньова", економіка - частина національної економіки, продукт якої створений в результаті незаконної або неврахованої державними органами діяльності кримінального і некримінального характеру. Структура національної економіки являє собою стійкі кількісні співвідношення між її складовими частинами. Розрізняють відтворювальну, соціальну, галузеву, територіальну (регіональну) структуру національної економіки та її інфраструктуру. Відтворювальна структура характеризує розподіл національної економіки на основні види економічних суб'єктів, які відтворюються самі і в результаті своєї діяльності відтворюють потоки товарів і послуг. В економіці кожної країни можна виділити три великі взаємозалежні групи таких суб'єктів: домашні господарства, підприємства (фірми), держава. Відтворювальної структури характеризує також рух продукту та доходів за фазами відтворення - виробництво, обмін, розподіл і споживання. Соціальна структура передбачає поділ національної економіки на сектори - сукупності соціально-економічних одиниць, об'єднаних певними соціально-економічними відносинами. У кожній національній економіці можна виділити подібні сектори по групах підприємств і населення, видам праці та ін Для економічної теорії велике значення має розподіл секторів економіки відповідно до форм власності. За цим критерієм в країнах СНД можна виділити такі сектори: державний, республіканський, муніципальний, приватний, колективний, змішаний і ін Галузева структура припускає розподіл національної економіки на галузі - якісно однорідні групи господарських одиниць, що виконують однакові за соціально-економічним змістом функції, що випускають однотипну за видами і призначенням продукцію, що застосовують подібні технологічні процеси. У галузевій структурі виділяють великі народногосподарські галузі (промисловість, сільське госпо-ство, будівництво та ін, причому кожна з них має подотрас-чи). Галузева структура відіграє важливу роль у національній економіці, так як саме в галузевому "розрізі" здійснюється управління, планування та прогнозування, враховуються ре-зультати функціонування національної економіки. Інфраструктура включає в себе галузі, які обслуговують виробництво. Тут можна виділити електропостачання; газо-і нафтопроводи; водопостачання і каналізацію; автодорожній, залізничний, водний і повітряний транспорт; шосейні і залізні дороги; зв'язок, телебачення і радіо. Кількісні співвідношення між різними підрозділами і сферами виробництва, галузями, територіально-виробничими частинами національної економіки утворюють макроекономічні пропорції. Кожен тип національної економіки має свої особливості формування макроекономічних пропорцій. У планово регульованих національних економіках вони встановлюються централізовано, в ринкових - на основі попиту і пропозиції, у змішаних - ринком, з урахуванням регулюючого впливу держави. Встановлення, підтримання та зміну сформованих про-порцій являє собою складний економічний процес. Ця складність обумовлена не тільки великим різноманіттям про-порцій в національній економіці, а й тим, що вони формуються під впливом безлічі факторів, таких, як науково-технічний прогрес, тип економічного зростання (екстенсивний чи інтенсивний), зміна потреб народного господарства, що складаються економічні умови розвитку суспільного виробництва, природні, екологічні та інші фактори. Макроекономічні пропорції утворюють систему. У ній можна виділити наступні види пропорцій: загальноекономічні-між найбільш крупними сферами національної економіки (виробництвом і споживанням, потреб-ленням і накопиченням, виробництвом товарів і виробництвом послуг тощо); міжгалузеві - між галузями промисловості і сільського господарства, промисловості і транспортом і зв'язком та ін; внутрішньогалузеві-між взаємопов'язаними виробництвами усередині однієї галузі, наприклад між випуском чавуну і сталі в металургії, тракторів і комбайнів в сільськогосподарському машинобудуванні тощо; територіальні - загальноекономічні, між-і внутрішньогалузеві, що розглядаються в межах певної території; міждержавні-між окремими державами на основі міжнародного поділу праці. Макроекономічні пропорції можна також класифікувати-ровать за методом вимірювання. У цьому випадку виділяють натурально-речові, вартісні і трудові пропорції. Натурально-речові пропорції характеризують співвідношення між виробництвом і споживанням окремих видів продукції, наприклад між виробництвом і споживанням сталі, прокату, тракторів, цукрових буряків. Аналіз натурально-речових пропорцій здійснюється за допомогою матеріальних балансів. Вартісні пропорції показують співвідношення між окремими елементами вартості створеного національного продукту - грошової виручки і доходів у сферах виробництва і послуг; доходів підприємств, держави і населення та обігу товарів і грошей у національній економіці. Пропорції трудових ресурсів характеризують співвідношення трудових ресурсів між сферами діяльності, містом і селом, окремими галузями і регірнамі. Зміни у розподілі трудових ресурсів обумовлені демографічними причинами, структурної та інвестиційної політикою, кризовими явищами в економіці та іншими факторами. Кожна національна економіка прагне до встановлення оптимальних пропорцій, що забезпечують найбільш повне задоволення суспільних потреб при найменших витратах живої і матеріалізованої праці. З точки зору відтворення оптимальні пропорції означають якісне і кількісне відповідність між структурою виробництва і суспільних потреб, сукупного попиту та сукупної пропозиції. підвищення технічного рівня виробництва, що виявляється у зростанні фондоозброєності праці, кількості переробляються працівником сировини і матеріалів, що веде до збільшення обсягів виробничих фондів стосовно чисельності працюючих; випереджаючий розвиток електроенергетики, машино-та приладобудування, хімічної промисловості та інших наукомістких галузей; випереджаюче зростання промисловості в порівнянні з сель-ським господарством, що проявляється в зниженні частки останнього в національному продукті; зниження питомої ваги промисловості в кінці XX в., що зумовлено випереджальним зростанням сфери послуг і підвищенням ефективності промислового виробництва; збільшення частки сфери послуг у порівнянні з галузями матеріального виробництва; прискорений розвиток обробної промисловості в порівнянні з добувної; розширення участі країни в міжнародному поділі праці, що виражається в більш швидкому збільшенні зовнішньоторговельного обороту порівняно із зростанням виробництва товарів і послуг в країні. Збалансованість (рівновага) національної економіки означає відповідність між взаємопов'язаними галузями, обсягами вироблених продуктів і послуг та потребами в них. Основу збалансованості становить пропорційність. Збалансованість і пропорційність в реальній дійсності постійно порушуються. Наприклад, економічне зростання веде до встановлення нових пропорцій в економіці. Повної відповідності між галузями в реальному житті практично не буває. Тому існує постійна необхідність у підтримці збалансованості шляхом коригування пропорцій між окремими сферами економіки і всередині їх. У неокласичної теорії збалансованість і пропорційність замінені теорією рівноваги (приватного і загального). В економіці країн з перехідною економікою переважає виробництво, що характеризується високою капітало-, матеріало-і енергоємністю, що є основною причиною надмірного попиту на інвестиції, сировину і матеріали. У результаті виробничий потенціал, наприклад, держав СНД у сукупності перевершує потенціал США, а рівень життя - у кілька разів нижче. Крім того, в порівнянні з розвиненими країнами економіка країн з перехідним характером відрізняється малою питомою вагою сфери послуг. В даний час в країнах СНД послуги становлять 30-40% ВВП. У розвинених країнах частка сфери послуг дуже значна і має тенденцію до зростання. Питома вага зайнятих у сфері послуг у цих країнах наприкінці XX в. досяг 60-70% від числа самодіяльного населення. Сфера послуг, таким чином, перетворюється на головне підрозділ сучасного виробництва, а її частка є свого роду показником рівня економічного розвитку країни. Причин недостатню розвиненість сфери послуг декілька. Одна з них - не витримала випробування часом марксистська теорія продуктивної праці, відповідно до якої праця продуктивний лише в матеріальному виробництві. Дотримання цього догмату призвело до відсутності адекватного підходу до матеріального виробництва і виробництва послуг, неврахування у національному доході вартості послуг, залишковим принципом фінансування цього важливого сектора економіки. Таким чином, в період переходу до ринку необхідна структурна перебудова (реструктуризація), що виявляється в її перетворенні відповідно до сучасних потреб країни і запитами світового ринку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||