| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
15.1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ | ||
|
Феномен лізингу вже до початку 80-х рр.. визначився не як проста довгострокова оренда, а як нова, нетрадиційна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під заставу, розрахунки за борговими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. Лізингова операція сприяє співпраці та взаємодії банківських структур з діловими колами щодо фінансування виробництва, що так необхідно сьогодні російській економіці. Лізинговий бізнес являє собою особливу сферу підприємницької діяльності. При активному впровадженні лізинг в силу властивих йому можливостей може стати потужним імпульсом технічного переозброєння виробництва, структурної перебудови російської економіки, насичення ринку високоякісними товарами. Ефективність лізингових угод, що досягається в результаті їх застосування в господарській практиці, полягає в активізації інвестиційного про-процесу, поліпшенні фінансового стану підприємств-лізінгополуча-телей, підвищенні конкурентоспроможності дрібного і середнього бізнесу. Ідея лізингу не нова. На думку істориків і економістів, лізин-говие угоди укладалися ще задовго до нової ери в стародавньому государ-стве Шумер. Історики стверджують, що Аристотель торкнувся ідеї ли-лізингу в трактаті "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності", написаному близько 350 р. до нової ери. У Венеції вже в XI ст. існували угоди, схожі з лізинговими операціями: венеціанці здавали в оренду торговцям і власникам торгових судів дуже дорогі по тим часам якоря. По закінченні плавання "чавунні цінності" поверталися їх власникам, які знову здавали їх в оренду. Введення в економічний лексикон терміну "лізинг" (від анг. Leasing - здавати в найм) пов'язують з операціями телефонної компанії "Белл", керівництво якої в 1877 р. прийняло рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Проте перше суспільство, для якого лізингові операції стали основою його діяльності, було створено тільки в 1952 р. в Сан-Франциско американською компанією "Юнайтед Стейтс лізинг корпорейшн" і, таким чином, США стали батьківщиною нового виду бізнесу, зокрема, банківського. До середини 60-х рр.. лізингові операції в цій країні становили 1 млрд дол, а до кінця 80-х рр.. вони перевищили 110 млрд дол, тобто за чверть століття збільшилися більш ніж у сто разів. Настільки стрімке зростання операцій з оренди викликаний певними перевагами, одержуваними партнерами по лізинговій операції. На даний період в країнах з ринковою еконо-Мікою лізингові операції для господарюючого суб'єкта стають переважними при технічному переозброєнні виробництва. У США лізинг перетворився в один з основних видів еко-кого бізнесу. Швидке зростання нових лізингових компаній, які пропонували свої послуги, і різноманітна модифікація умов лізингових договорів визначили самі різні варіанти придбання інвестиційних про-стіціонного коштів підприємцями в різних сферах економі-ки. Пізніше лізингові компанії отримали назву "фінансово-ли-зингового суспільства". Вони стали забезпечувати виробникам збут продукції шляхом передачі її в оренду, а також фінансування угод і поділ пов'язаних з ними ризиків. У Західній Європі перші фінансово-лізингові суспільства з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х рр.., Однак розвиток лізингових операцій стримувалося невизначеністю їх статусу з позицій цивільного, торгового і податкового законодавства. Лише після того, як у податковому законодавстві знайшло відображення правове закріплення статусу лізингових договорів, їх зростання характеризується високими темпами. В Італії перша лізингова компанія була створена в 1963 р., проте найбільш швидке зростання операцій з оренди стався пізніше - в 70-80-і рр.. Особливістю Італії є наявність великої кількості установ оренди. У другій половині 80-х рр.. в країні налічувалося близько двох тисяч лізингових компаній, більша частина яких належала до дрібних і середніх. Серед них виділялися 50 найбільш великих лізингових компаній, що є членами національної асоціації "Ассіма". У цей період на частку десяти найбільш великих італійських лізингових фірм припадало 80% обсягу всіх операцій. Лізингові компанії країни - "Локафіт", "Італіз", Тентролізінг "" Савалізінг "," Ло-Катм надавали послуги більш ніж 30 тис. підприємств. З початку 60-х рр.. лізинговий бізнес одержав свій розвиток і на азіатському континенті. В даний час основна частина світового ринку лізингових послуг зосереджена в трикутнику "США - Західна Європа - Японія". У Західній Європі лізингодавцями виступають переважно спеціалізовані лізингові компанії, які в 75-80% випадків контролюються банками або є їх дочірніми товариствами. Для Японії характерним є розширення лізингової операції від фінансування послуг до надання "пакета послуг", що включає комбінації купівлі-продажу, лізингу та позик. Ці послуги отримали назву КОМПЛЕКСНОГО ЛІЗИНГУ. Міжнародний ринок лізингових послуг вважається одним з най-більш динамічних. За оцінками експертів, до початку 1988 р. на умовах лізингу реалізовувалося основних фондів на 250 млрд дол, тоді як в 1979 р. - тільки на 50 млрд дол У 90-х рр. . в загальній сумі капітальних вкладень у машини й устаткування на частку лізингу доводилося: у США - 25-30%; в Англії, Франції, Швеції, Іспанії - 13-17; Італії, Голландії - 12-14; Австрії, Данії, Норвегії - 8 -10; в Японії - 8-10%. У Японії обсяг лізингових угод за 1980-1988 рр.. збільшився в 6 разів, а щорічний приріст лізингових операцій становить 25-30%. Разом з тим європейський ринок лізингу, незважаючи на його швидкий розвиток, за темпами дещо поступається США, Азіатсько-Тихоокеанському регіону і Австралії. В Австралії майже 33% загальних промислових капітальних вкладень проводиться на основі лізингу. У США велика частина ЕОМ, поліграфічного та енергетичного обладнання купується на умовах лізингу. Для підйомно-транспортного устаткування частка останнього становить 58%, для пасажирських літаків і верстатів - 50%. Найбільше застосування лізинг отримав в галузях з швидкоплинні технологією та обчислювальної техніки, а також в автомобілебудуванні, виробництві засобів зв'язку, електронному обладнанні і т.п. У ряді держав урядові органи використовують лізинг як особливу форму підтримки малого бізнесу. Наприклад, в Японії спеціально створена система органів, що забезпечує надання лізингових послуг малим підприємствам. Зокрема, в заснованої в 1966 р. системі лізінгооборудованія беруть участь в якості кредиторів національне і п] рефектурние уряду. 457 У Росії лізинг до недавнього часу застосовувався лише в міжна-родний торгівлі і в порівняно невеликих обсягах. Разом з тим обстеження підприємств та організацій показало, що більша частина споживачів відчуває необхідність у залученні машин, об-ладнання та іншої техніки на умовах оренди. В даний час можна говорити про, що сформувалася в основному інфраструктурі лізингового ринку Росії. Мається правова база, що регламентує здійснення лізингових операцій. У Російській Федерації діють кілька законодавчих та нормативних документів, що регулюють лізингову діяльність. Проте до цих пір немає єдиного універсального закону по лізингу. За способом утворення і характером виконуваних операцій російські лізингові компанії можна об'єднати в три групи. До першої належать компанії, створені іноземними банками, що діють на території Російської Федерації. Такі компанії, як правило, входять до складу фінансово-промислових груп, і їх діяльність спрямована на обслуговування системних клієнтів (Інтеррос-лізинг, РГ-лізинг, Балтійський лізинг, Інком-Лізинг та ін.) Другу групу складають муніципальні лізингові компанії, створювані за участю місцевих органів влади. Їх основним завданням є реалізація соціально значущих, перспективних для конкретного регіону лізингових проектів. До них можна віднести Московську лізингову компанію, фонд підтримки малого підприємництва Нижегородської області. У третю групу входять лізингові компанії, що працюють в структурі великих промислових та інших комерційних підприємств. Метою утворення та діяльності таких компаній є реалізація лізингових проектів в інтересах материнських компаній і оптимізація процесу податкового планування. До них відносяться Лізинг-вугілля, Лукойл-лізинг, Аерофрахт та ін Разом з тим слід зазначити, що частка лізингу становить лише 1% сумарних інвестицій в основні фонди при 25-30% всіх інвестицій в західних країнах. Основними причинами, що стримують розвиток лізингових операцій на російському ринку, є: відсутність чітко структурованої законодавчої бази (єдиного універсального закону), велика кількість різних підзаконних актів; довгостроковий характер вкладень, що робить неможливим у сучасних умовах залучення комерційних банків до фінансування лізингових операцій; обмежене коло надійних, стійко працюючих підприємств-лізингоодержувачів; відсутність механізму надання державних гарантій під великомасштабні лізингові проекти; проблеми у сфері оподаткування та бухгалтерського обліку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||