| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
15.3. Регулювання міжнародних інвестиційних процесів | ||
|
У березні 1965 р. у Вашингтоні була підписана Конвенція про дозвіл інвестиційних спорів. Мета Конвенції - створення спеціального міжнародно-правового інституту з вирішення інвестиційних спорів між державами та приватними особами інших держав. Крім того, найважливішим джерелом системи регулювання міжнародних інвестицій, є договори та угоди про іноземні інвестиції (кінця 2002 р. було підписано 2181 со-ошення), угоди про уникнення подвійного оподаткування (2256 угод). Ними охоплюється близько 87% світових ПІІ. Розвиваються, і країни з перехідною економікою, ус-тупа індустріально розвиненим державам за рівнем економіч-ського розвитку, соціально-економічної стабільності та іншим параметрам, прагнуть залучити іноземні інвестиції шляхом створення пільгового режиму господарювання для іноземних інве -стор. Найчастіше спроби повніше реалізувати переваги ис-користування міжнародних інвестицій і в той же час захистити національні інтереси здійснюються на практиці шляхом ис-користування заходів промислової політики, пов'язаних зі стимули-рованием межфирменной кооперації між вітчизняними та іноземними інвесторами; заохоченням експортної діяльності підприємств з іноземною участю і т.д. Однак в умовах тенденції до лібералізації міжнародного інвестування та посилення ролі міжнародного регулювання інвестиційної сфери такі заходи можуть обмежуватися за допомогою міжнародних інвестиційних угод. Так, в угоді «Про торговельні аспекти інвестиційних заходів» (ТШМз), підписаному країнами - членами СОТ, міститься пряма заборона на використання заходів дер-жавної промислової політики стосовно іно-дивною інвесторам. Найбільш ліберальний підхід до залучення іноземних інвестицій серед країн, що розвиваються характерний для країн Латинської Америки. Ліберальна політика урядів у сфері залучення іноземних інвестицій, можливість участі у приватизації державного сектора економіки, виходу на ринки інтеграційних об'єднань стали важливим чинником, що сприяє підвищенню інвестиційної привабливості латиноамериканських країн, в першу чергу найбільших з них (Аргентини, Бразилії, Мексики). Нарощування припливу іноземних інвестицій в східноєвропейських країнах також пов'язане з політикою встановлення істотних податкових пільг для іноземних інвесторів, а також широкомасштабними програмами приватизації державної власності. Глобалізація світового господарства і прискорення темпів його науково-технічного розвитку обумовлюють істотні зміни міжнародного ринку інвестицій, пов'язані насамперед зі зрушеннями в його структурі. Якщо ще в 1970-ті роки домінуючою формою міжнародного інвестування були прямі інвестиції, то в наступний період спостерігається випереджальний розвиток портфельних інвестицій, що не в останню чергу пов'язано з більш високою їх ліквідністю (тобто здатністю швидко перетворити цінні папери в готівкову валюту) в порівнянні з прямими. Вивіз капіталу у формі портфельних інвестицій обгрунтовуючи-ється чотирма факторами: рівнем прибутковості іноземних цінних паперів; ступенем ризику за окремими видами вкладень; рівнем ліквідності цінних паперів; прагненням диверсифікувати інвестиційний портфель за рахунок іноземних цінних паперів. Різні поєднання дії цих головних факторів призводять до того, що портфельні інвестиції, їх обсяги і динаміка особливо сильно залежать від коливань політичної та економічної кон'юнктури як у країнах походження, так і в приймаючих інвестиції державах. Фінансові кризи останніх років показали особливу вразливість цієї форми вивозу капіталу в умовах прискорення глобалізації економіки. Крім традиційної мотивації вивозу капіталу, пов'язаною з отриманням більш високого прибутку, останнім часом зростає вплив деяких нових обставин. До них, зокрема, відносять несприятливу соціально-політичну ситуацію в країні, різке погіршення в ній фінансової кон'юнктури та ін Переміщення капіталу в цих випадках набуває характеру неконтрольованого відтоку, або втечі. Втеча капіталу представляє особливу актуальність для Росії, що зіткнулася з ним в значних масштабах. Наслідки руху міжнародних інвестицій неоднозначні. Головна вигода від закордонних інвестицій для приймаючої країни полягає в отриманні в своє розпорядження додаткових ресурсів, включаючи капітал, технології та управлінський досвід. Зарубіжні інвестиції стимулюють розвиток національної економіки, збільшують обсяги виробленого продукту і доходу, прискорюють економічне зростання і розвиток. Але в той же час втрачається контроль над окремими секторами національної економіки. Різкий відтік з країни спекулятивного капіталу здатний дестабілізувати курс національної валюти. Тому вважається цілком виправданим застосування заходів контролю над його короткостроковими потоками. Для країн, що вивозять капітал, його експорт розширює ринки збуту для своїх товарів, але погіршує платіжний баланс, а також ве-дет до зниження норми прибутку в цій країні і відповідно ін-вестиционного доходів країни-експортера капіталу. Одночасно спостерігається через відтік надлишкового капіталу зростання виробляй-ності залишився в країні капіталу може не компенсувати перенесення виробництва за кордон в результаті цього відтоку. У відповідності з національними інтересами для країни можуть бути важливіше внутрішні інвестиції, що забезпечують її соціально-економічний розвиток, і в цих умовах експорт капіталу може розглядатися як його неправильне використання (за умови, що вивезений капітал може бути застосований всередині країни, не будучи надмірним). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||