| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
16.1. Основні риси західноєвропейської економіки | ||
|
Західна Європа в абсолютно різного ступеня забезпечена найважливішими факторами виробництва-Природними ресурсами вона досить бідна, помітно поступаючись тут ряду інших регіонів і країн світу. Так, якщо виявлені запаси мінеральної сировини Росії оцінюються в 30-40 трлн дол, США - 8-8,5, Китаю - 6-6,5, то Західної Європи - лише 0,5 трлн дол З трьох «центрів сили» ще меншими запасами володіє лише Японія (0100000000000 дол). . Обмеженість власної мінерально-сировинної бази зумовлює велику залежність західноєвропейського ре Гіоня від зовнішнього світу в цій галузі. Західна Європа імпортує більше 2/5 енергоносіїв і близько 3/4 інших видів сировини, споживаного в її господарстві. У той же час Західна Європа в достатку або навіть надлишку забезпечена іншими факторами виробництва - робочою силою відповідної кваліфікації, грошовими капіталами. Явний надлишок мається насамперед на ринку праці, бо норма безробіття (відношення числа офіційно зареєстрованих без-робітних до чисельності самодіяльного населення) складає в окремих західноєвропейських країнах, як правило, 10-12%, що створює відому соціальну напруженість у суспільстві. За показниками продуктивності праці Західна Європа в цілому поступається США і Японії, хоча за останні 10-15 років їй вдалося дещо скоротити це відставання (на 3-5 процентних пункту). Все ж в 1997 р. ВВП на душу населення ЄС (розрахований за ПКС валют) склав 70,2% від рівня США і 82,6% - Японії. Разом з тим слід мати на увазі, що такі відмінності складаються в чому внаслідок порівняно низького рівня продуктивності праці в менш розвинених країнах - членах ЄС - Греції, Португалії, Іспанії та Ірландії. Найбільш розвинені західноєвропейські країни за цим показником значно менше віддалені від США (Швейцарія навіть при-мірно на одному рівні) і коштують практично нарівні з Японією. Більш низька продуктивність праці та ефективність про-виробництва в Західній Європі багато в чому обумовлена її відставанням від двох інших «центрів сили» в галузі розвитку НДДКР і особливо інноваційного процесу (останнє багато в чому обумовлено порівняльної слабкістю ризикового капіталу). Правда, що мав місце в 50-60-і рр.. глибокий, якісний відрив США від Західної Європи в технологічній сфері (technological gap) в принципі подоланий, однак повний паритет між ними досі не досягнутий. Західна Європа ніяк не поступається США та Японії за технологічним рівнем традиційних базових галузей (металургія, машинобудування і металообробка і т.д.), а в хімічній промисловості є явним лідером (в першу чергу Німеччина). Разом з тим вона все ще відстає від них <в таких новітніх областях, як мікроелектроніка, робототехніка, біотехнологія, нові матеріали і оптична електроніка. Регіональний експорт високотехнологічної продукції розвивається в основному за рахунок ФРН. Західна Європа робить активні зусилля для вирішення зазначеної проблеми шляхом розвитку більш тісної співпраці країн регіону, особливо на базі програм розвитку НДДКР Європейського союзу. Після вступу в дію в 1994 р. Маастрихтського договору (див. 12.2) ці зусилля придбали новий імпульс. Тому можна очікувати подальшого зближення між трьома «центрами сили» за рівнем розвитку НДДКР, інноваційного процесу та технологій, у тому числі у зазначених вище новітніх наукоємних галузях. Соціально-економічна модель Як було показано в гл.15 на основі зіставлення соціально-економічних моделей США, Західної Європи і Японії, у всіх «центрах сили» після Другої світової війни склалася суспільна система ринково-державно регульованого, соціально орієнтованого капіталізму. Основні риси соціально-економічної моделі Західної Європи, що відрізняють се від американської та японської, такі: а) в рамках «тришарового» господарського механізму верхній «ярус» (рівень державного регулювання) відіграє велику роль, ніж в інших «центрах сили», З одного боку, тим самим компенсується обставина, що західноєвропейські ТНК, як правило, - поступаються за своїм потенціалом і мощі своїм американським і японським аналогам у відповідних галузях. З друг ой боку, підвищена економічна роль держави пов'язана з наступною основною рисою соціально-економічної моделі Західної Європи; б) у Західній Європі соціальна орієнтація суспільно-економічних систем є найвищою в сучасному світі, держава виконує найбільшу кількість соціальних функцій і робить це найбільш інтенсивно. Західноєвропейський капіталізм в найбільшій мірі підходить під рубрику «соціальне ринкове господарство»; в) якщо в рамках соціально-економічних систем США та Японії індивідуалізм як принцип і основне правило громадського життя явно превалює над солідарністю, то в Західній Європі склався відносний баланс між ними за провідної ролі першого. Останні дві риси політично багато в чому обумовлені традиційно великий, а протягом тривалих періодів провідною роллю соціал-демократії в суспільному житті Західної Європи. Наприкінці 90-х рр.. партії соціал-демократичного спрямування, що входять в Соціалістичний інтернаціонал, є правлячими у всіх великих країнах регіону (Німеччини, Франції, Великобританії та Італії), а також у ряді інших західноєвропейських держав. Вони робили і роблять активні зусилля для консолідації і розвитку сфери соціального забезпечення; г) найбільша ступінь відкритості світовому господарству і ін-тернаціоналізаціі господарського життя. Участь а світовому господарстві Найбільший ступінь відкритості західноєвропейської економіки виражається насамперед у стан зовнішньої торгівлі. Так, експортна та імпортна квоти (відношення товарного експорту та імпорту до ВНП) країн - членів ЄС незмінно перебувала поблизу 30%-ної позначки, тоді як США - 9-11%, Японії - 11-13%. Це багато в чому обумовлено зазначеної вище обмеженістю ресурсної бази регіону і вузькістю внутрішніх ринків західноєвропейських країн. Відкритість такого роду ставить західноєвропейську економіку в сильну залежність від зміни її конкурентоспроможності в рамках світового господарства, а часом і від тимчасових екзогенних факторів неекономічного характеру, наприклад, від військово-політичної ситуації на Близькому Сході. Правда, після закінчення «холодної війни» вплив подібних факторів на Західну Європу різко зменшилася. Інша картина склалася в області прямих інвестицій. Більше 60% прямих зарубіжних капіталовкладень Західної Європи розміщені за межами регіону. Справа в тому, що з точки зору умов інвестування (стан ресурсів, НДДКР та технологічної бази, рівень витрат на заробітну плату та соціальне страхування, податки, господарське законодавство і т.д.) країни Західної Європи близькі або щонайменше зі «поставіми друг з одним, так що взаємне, перехресне інвестування приносить лише порівняно обмежені вигоди. Тому західноєвропейські інвестори шукають для докладання своїх капіталів такі країни і регіони, де інвестиційний клімат за якимись параметрами принципово краще, ніж у Старому Світі. К. них відноситься насамперед Північна Америка (в першу чергу США), нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, а також найбільш динамічно розвиваються і перспсктісние держави третього світу. Відносини з іншими регіонами світу Для Західної Європи першорядну роль в системі її зовнішньоекономічних зв'язків сьогодні грають стосунки з двома іншими «центрами сили» і насамперед з США. Характер відносин між ними в 80-90-і рр.. зазнав принципові зміни. У результаті Другої світової війни, з якої США вийшли економічно зміцнілими, а Західна Європа - у стані розрухи, між ними склалися в перші повоєнні роки відносини «старшого» і «молодшого» партнерів. Це було обумовлено явним домінуванням США у всіх сферах світової економіки - виробництві, торгівлі, валютно-розрахункових відносинах, іноземних інвестиціях. Не можна сказати, що США зловживали своєю роллю лідера і намагалися штучно підтримувати залежне становище від них Західної Європи. Навпаки, в рамках ізпсстного «плану Маршалла» вони надали західноєвропейським країнам щедру на ті часи (1948-1951 рр. +) безоплатну економічну допомогу, яка багато в чому сприяла відновленню національних економік і ініціювання економічного зростання держав регіону. Ця допомога воістину виявилася інвестуванням у майбутнє. В особі відновленої Західної Європи США отримали найважливішого партнера для взаємовигідної співпраці, З середини 80-х ГГМ коли явно позначився процес різкого поглиблення західноєвропейської інтеграції та підвищення її якості (перехід до економічного, валютного і політичного союзу) , про США і Західній Європі в принципі слід говорити як про рівноправні економічних партнерах, котя у військово-стратегічному відношенні США залишаються безперечним лідером. В даний час ВВП Західної Європи приблизно дорівнює американському, а за питомою вагою у світовій торгівлі вона приблизно втричі перевершує США. Західноєвропейським інвесторам належить понад 2/3 прямих іноземних вкладень в США. Незважаючи на періодично проявляються розбіжності і протиріччя між Західною Європою і США з питань взаємної торгівлі, відносин з країнами, що розвиваються і колишніми соціалістичними країнами, а також іншим проблемам, в осяжній перспективі можна чекати з обох сторін продовження лінії на взаємовигідне рівноправне партнерство. При цьому, як це було вже не раз, обидва партнера займатимуть близькі позиції щодо зовнішньоекономічної експансії Японії. Відносини Західна Європа - Японія подібні за своїм характером з економічними зв'язками між західноєвропейським регіоном і США тільки в сенсі рівноправного партнерства. Однак ступінь взаємозалежності партнерів в першому випадку істотно нижче, ніж у другому. Значення взаємозв'язків між Західною Європою і Японією для кожного з цих двох «центрів сили» значно менше відносин з США. Країни - члени ЄС експортують до США приблизно в п'ять разів більше товарів, ніж до Японії, а вивезення останньої в США приблизно вдвічі більше її експорту в ЄС. У торгівлі Західна Європа - Японія незмінно існує великий дисбаланс на користь останньої. Це обумовлено в основному двома обставинами. По-перше, конкурентними перевагами (за ціною, якістю та деяким іншим параметрам) по деяких товарах, насамперед по електронної побутової техніки та автомобілів, граючим головну роль у торговельній експансії Японії. По-друге, протекціоністської зовнішньоторговельної політикою Японії, активно підтримує своїх експортерів. До того ж експорт в Японію об'єктивно ускладнюється низкою національних особливостей внутрішнього ринку цієї країни. Спроби ЄС зменшити зазначений дисбаланс досі дали лише частковий ефект, оскільки можливості стримувати японський експорт протекціоністськими заходами обмежуються правилами СОТ / ГАТТ, тоді як торгова експансія Західної Європи до Японії наштовхується на зазначені специфічні бар'єри, які не регламентовані цими правилами і не усувається міжнародними домовленостями. Однак після прийняття Маастрихтського договору спостерігається активізація економічних відносин між ЄС і Японією. Єдиний внутрішній ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили в Західній Європі приваблює Японію, яка частково переорієнтує пріоритети своєї зовнішньоекономічної стратегії з Нового на Старий Світ. Якщо в 80-і рр.. обсяг прямих інвестицій Японії в США в 2,5 рази перевищував її вкладення в Західну Європу, то в 90-і рр.. між першими і другими не було сушественно розриву. Проникнення японського капіталу йде головним чином за двома напрямками-З одного боку, до Західної Європи активно проникають капітали тих галузей, де позиції Японії найбільш сильні (банківська сфера, побутова електроніка, автомобілебудування), З іншого боку , японські компанії прагнуть придбати цілком або на пайових засадах фірми тих галузей (особливо у великих країнах Західної Європи), де позиції Старого Світу особливо міцні (хімія, фармацевтика, машинобудування). Активізація японської економічної експансії в Західну Європу настійно вимагає від останньої прийняття ефективних заходів у для додання відносинам між цими двома «центрами сили» більш збалансованого характеру. Відносини Західна Європа - Південь до початку 60-х рр.. значною мірою мали колоніальний і напівколоніальний характер, причому істотну роль грали методи позаекономічного примусу (це, правда, лише в малому ступені відносилося до країнам за межами Африки та Азії). Надалі ці відносини перейшли на економічну основу з поступовим посиленням в них елементів рівноправності і взаємовигідності. Більше того, Західна Європа надає відоме, хоча й не надто щедре, економічне сприяння Півдню. Так, в рамках Четвертого Ломейсько угоди {на 1990-1999 рр..) Про асоціацію з ЄС 69 держав Африки, Карибського регіону та басейну Тихого Океану (в основному це колишні колонії Великобританії, Франції, Італії, Бельгії та Нідерландів) ці країни отримали від Союзу значні торговельні преференції. Разом з тим прискорений розвиток економічних відносин по лінії Захід - Захід знижує значення її зв'язків з країнами, що розвиваються. При цьому торгові та інвестиційні відносини з Півднем все більш концентруються на нових індустріальних країнах Азії, а також Америки, тоді як роль в них найбідніших країн неухильно падає. Так, у загальній сумі прямих інвестицій західноєвропейських країн у державах, що розвиваються, як правило, від 2/3 до 4/5 припадає на нові індустріальні країни. Імпорт з усіх країн, що розвиваються покриває не більше 5% товарного споживання в Західній Європі, а по продукції обробної промисловості - менше 3% (причому останнє припадає в основному на нові індустріальні країни), Прав- да, по енергоносіях, рулам кольорових металів і деяким іншим видам мінеральної сировини залежність Західної Європи від Півдня становить 15-20% і більше. Можна очікувати, що зазначені вище тенденції у відносинах Західна Європа - Південь в осяжній перспективі збережуться. Основні тенденції та перспективи розвитку Серед тенденцій економічного розвитку Західної Європи на найближчі 15-20 років слід виділити, по-перше, розвиток інтеграційних процесів у регіоні вшир і вглиб. Ці процеси, які розглядаються в 12.2. та 16.2. цього підручника, безумовно, приведуть до зміцнення позицій західноєвропейського «центру сили» в світовому господарстві. Особливу роль у цьому зіграє перехід більшості країн - членів ЄС у 1999-2002 рр.. до єдиної валюти - євро. По-друге, інтеграція сприяє швидкій регіоналізації господарського життя в Західній Європі. У ході її складаються міцні субрегіональні господарські комплекси, наприклад, по осях Баден-Вюртемберг - Баварія - Західна Австрія - Північна Італія або Північ Бельгії та Нідерландів - Гамбург - Північна Європа. Зв'язки по цих осях грають для їх учасників вже нерідко набагато більшу роль, ніж взаємодія з іншими регіонами своїх країн. За наявними прогнозами, до 2015-2020 рр.. ВВП Західної Європи зростатиме помірними і темпами, швидше за все в межах 2,5-3%, що буде на рівні або навіть трохи нижче відповідних показників двох інших «центрів сили». При таких темпах економічного зростання нинішня гострота проблеми зайнятості та безробіття збережеться або навіть дещо збільшиться. Чисельність зайнятих в Західній Європі, що склала в 1997 р. близько 136 млн чоловік, до 2015 р. зросте не більше ніж на 1-2 млн осіб. Оскільки можна очікувати набагато більшого зростання самодіяльного населення регіону, в основному за рахунок припливу ра-бочей сили з третіх країн, на шляху якого вельми скрутно буде поставити непроникні «шлюзи» і бар'єри, проблема безробіття, мабуть, ляже еше більш важким тягарем на соціальну та фінансову системи Старого Світу. У таких умовах, ймовірно, не гіршим варіантом для Західної Європи було б підтримання в середньому нинішнього рівня життя, бо його помітне збільшення представляється досить про блематічним. Про це не раз заявляли провідні західноєвропейські політики, зокрема колишній голова Комісії ЄС Ж, Делор. Помітне зростання рівня життя можливий лише в країнах, які вступлять до ЄС у середньостроковій перспективі (см, 16.2). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||