| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
17.1.3. Управління активами в умовах інфляції: оцінка та подання | ||
|
Монетарні активи - це активи, що мають фіксовану де-ніжну цінність, не залежну від зміни цін і здатну міняти-ся лише в результаті індексації. До них належать грошові кошти (готівку, в касі і на розрахунковому рахунку), окремі види облігацій, надані кредити, неіндексовані дебіторська заборгова-ність та ін Віднесення того чи іншого активу до монетарних іноді мо-же бути умовним, суб'єктивним. Для прикладу згадаємо про облігації з фіксованою ціною погашення, в якості якої може виступати номінальна вартість або викупна ціна. Якщо фірма планує тримати цю облігацію до моменту погашення, то облігація трактується як монетарний актив; якщо облігація розглядається як поточний ліквідний актив, від якого фірма може в будь-який момент позбутися, то вона трактується як немонетарний актив. Зрозуміло, що немонетарні активи можна визначити як активи, які не є монетарними. До них відносяться основні засоби, нематеріальні активи, акції, окремі види облігацій, запаси сировини і матеріалів та ін Монетарні зобов'язання - це зобов'язання, вирішення яких не вимагає поправки на індекс цін. Це насамперед кредиторська заборгованість, не обтяжена умовами щодо зміни цін. Зазвичай ці зобов'язання становлять основу короткострокових пасивів. Немонетарні зобов'язання - це зобов'язання, не відно-сящіеся до монетарних. Сюди відносяться зобов'язання, погашення ко-торих здійснюється не у вигляді виплати грошових коштів, але шляхом надання деяких послуг, та зобов'язання, щодо яких передбачена поправка на індекс цін. Очевидно, що інфляція по-різному впливає на ці об'єкти. Монетарні активи знецінюються, в результаті чого підприємство має непрямі втрати, навпаки, розумний ріст кредиторської заборгованості призводить до непрямих доходів. Що стосується основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, то в умовах інфляції наявності протиріччя між постійним зростанням їх реальної ринкової вартості і відображенням їх в обліку за незмінним цінами. Це може мати негативні наслідки як в оперативному плані (наприклад, погіршення умов для отримання позикових коштів), так і в перспективному (використання облікових цін у процесі приватизації може призвести до розграбування державної власності; використання прибутку без урахування інфляції може привести до зниження економічного потенціалу підприємства і навіть до його банкрутства). Таким чином, облік за собівартістю в умовах інфляції має три негативних моменти: искаженность балансових оцінок статей, тимчасова неспівмірність звітності, відсутність правильних орієнтирів в управлінні власним капіталом і поточним прибутком. Тому в практиці бух-галтерського обліку розроблені різні методики врахування впливу ін-фляции. Вони мають двояке призначення: 1) обгрунтування техніки оцінки, обліку та відображення у звітності об'єктів з прийнятним рівнем ньому достовірності з позиції поточних цін; 2) розрахунок економічно обгрунтованої величини прибутку, вільної від спотворює впливу інфляції. Управління оцінкою вкладень у виробничі запаси. Вітчизняними та міжнародними стандартами передбачені різні методи списання вкладень у сировину і матеріали на собівартість виробленої продукції. Для масового виробництва основними є три методи: метод ФІФО (First-In, First-Out, FIFO, «перший на прихід, перший на списання»), згідно з яким запаси на виробництво повинні списуватися в міру їх надходження, а тому вихідні запаси будуть оцінені за цінами останніх куплених партій; метод ЛІФО (Last-In, First-Out, LIFO, «останній на прихід, перший на списання»), згідно з яким запаси на виробництво повинні списуватися в порядку, зворотному їх надходженню, а тому вихідні запаси будуть оцінені за цінами перших куплених партій; метод середніх цін, коли списання здійснюється за розрахованим середніми цінами. Застосування того чи іншого методу позначається на величині прибутку і сумі вихідного запасу, відбиваного в активі балансу. В умовах інфляції рекомендується метод ЛІФО. Управління дебіторською заборгованістю в умовах інфляції. Дебіторська заборгованість являє собою по суті іммобілізацію, тобто відволікання з господарського обороту, власних оборотних коштів підприємства. Природно, що цей процес супроводжується непрямими втратами в доходах підприємства, відносна значимість яких тим істотніше, чим вище темп інфляції. Економічний сенс даних втрат очевидний і виражається в трьох аспектах: 1) омертвлені в розрахунках кошти означають упущений дохід від їх невикористання; 2) грошові кошти повертаються боржниками в знецінених грошових одиницях; 3) дебіторська заборгованість являє собою один з видів активів підприємства, для фінансу- вання якого потрібен відповідний джерело, тобто виникають за-трати на його підтримку. Тому в ринковій економіці є звичайною практика заохочення прискореної оплати заборгованості за продану (куплену) продукцію (див. розд. 15.4), а також введення системи штрафних санкцій за простроченими платежами. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||