| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
18.1. Обсяг і рівень розвитку внутрішніх ринків | ||
|
1. Масштаби внутрішніх ринків більшості промислово розвинених країн, що визначаються за величиною ВВП, виділяються серед всіх країн світу. Вони входять до числа 50 провідних ринків. Тільки при підрахунку валового продукту на базі купівельної спроможності валют, при якому враховується неринковий сектор країн, що розвиваються, позиції західних держав виглядають дещо слабше. У цьому випадку до числа десяти найбільших економік світу входять тільки шість західних національних господарств. Відзначаючи величину ВВП як один з показників обсягу внутрішнього ринку, слід зазначити, що цілий ряд малих країн відрізняється високим ступенем інтернаціоналізації їх господарської діяльності. Так, експортна квота Бельгії, Ірландії становить 70% ВВП, у Нідерландів - 56, Австрії, Швейцарії, Данії - 40% ВВП. У цих межах в таких країнах відзначається і імпортна квота. Отже, обсяг внутрішніх ринків малих країн щодо ВВП невеликий, і вони багато в чому залежать від певних секторів світового ринку. У великих розвинених країн іноземний сегмент у виробництві та реалізації ВВП становить 20-30%, а у США і Японії - 10 - 15%. 2. Іншим узагальнюючим показником обсягу і ступеня розвитку внутрішнього ринку служить дохід на душу населення. В цілому цей показник по промислово розвинутим країнам у п'ять разів перевершує середньосвітовий рівень. Всі країни розглянутої підсистеми за даним показником світового господарства входять до числа 30 провідних країн світу. Перші місця за величиною ВВП на душу населення займають Швейцарія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, а в нижчу групу входять Греція, Іспанія, Португалія, ПАР. 3. Величина ринку залежить від кількості обслуговуваних споживачів. Чим більше суспільство, на потреби якого розраховане внутрішнє виробництво, тим ширші можливості для його розвитку, хоча певна частина споживачів виступає в якості виробників. Тому чисельність населення служить певним орієнтиром потребительного і продуктивного потенціалу суспільства, хоча прямого зв'язку між розмірами населення та обсягом внутрішнього ринку немає. Роль числа споживачів зазвичай обернено пропорційна рівню розвитку країни. Більшість індустріально розвинених країн відноситься до числа середніх і малих країн. Тільки у двох держав (США і Японія) чисельність населення перевищує 100 млн осіб, у чотирьох - 50 млн осіб, а у дванадцяти країн вона не перевищує 10 млн, у Ісландії та Люксембургу число споживачів менше 0,5 млн. Невелика чисельність населення поряд з високим рівнем розвитку продуктивних сил сприяє спеціалізації виробництва і активної участі в міжнародному поділі праці, спонукає малі та середні країни до економічної інтеграції. 5. Ємність внутрішніх ринків знаходиться в залежності від взаємозв'язку між підрозділами і галузями економіки, від їх попиту на основні елементи кінцевого продукту. У розглянутих країнах внутрішні ринки характеризуються високим рівнем міжгалузевих та внутрішньогалузевих поставок, включають проміжну продукцію і продукцію інвестиційного призначення. Основним фактором міжгалузевих зв'язків виступає вертикальна інтеграція, яка призводить до посилення залежності відтворювальних процесів у кожній галузі від інших галузей по лінії як попиту, так і пропозиції. 6. Одним з найважливіших показників розвитку внутрішніх ринків виступає рівень розвитку грошових відносин ринку, виразником якого може служити відношення кредитних зобов'язань всередині країни до ВВП. Кредити, отримані в провідних західних країнах, перевищували 100% ВВП у порівнянні з 50-60% в - 50-і роки. 7. Поряд із загальною ємністю внутрішніх ринків важливе значення мають склад і характер споживання, яке представляє собою використання споживної вартості. Воно складається з виробничого та споживчого попиту. Виробниче споживання входить у процес виробництва і включає виробництво засобів виробництва (знарядь і предметів праці) і споживання робочої сили, тобто витрачання його фізичної і духовної енергії. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. У процесі його використовуються або остаточно споживаються предмети споживання. Таким чином, в процесі виробничого споживання продукти створюються, а в процесі невиробничого вони споживаються. Споживання (попит) і виробництво (пропозиція) - етапи одного процесу. Цілий ряд дослідників вважає, що ставлення людей до засобів споживання стало більш важливим, ніж відносини до засобів виробництва, забуваючи, що останнє забезпечує доступність першого. У кінцевому рахунку рівень споживання визначається розвитком виробництва, факторів виробництва. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||