18.2. Споживчий попит
Споживчий попит виступає провідним фактором економічного зростання індустріальних країн. Його вплив більш значно в малих країнах, де досить обмежений потенціал внутрішнього ринку виробничих товарів. Активний споживчий попит створює передумови для збільшення зайнятості, так як зазвичай основна маса робочої сили зосереджена на підприємствах, економічна діяльність яких стимулюється попитом населення. Вони часто мають більш високу трудомісткість в силу їх соціальної та технологічної специфіки.
Структура приватного (особистого) споживання. Основу споживчого попиту становить особисте споживання (63-64%). Придбання товарів і послуг виступає невід'ємною частиною повсякденного життя жителів розвинених країн. Протягом тривалого історичного періоду основну частку споживчих витрат населення становили продукти харчування та одяг. В Англії наприкінці XVIII в. вони перевищували 93%, на початку XX в. - 91, в кінці 30-х років - понад 35% витрат домашніх господарств.
За останні десятиліття відбулися істотні зміни в структурі вартості особистих потреб. Щодо скоротилися первинні потреби, в той час як потреби більш високого порядку розширилися. Це призвело до посилення еластичності між попитом і рівнем доходів.
У речовій структурі попиту важлива роль належить споживчих товарів тривалого користування, до яких належать предмети домашньої обстановки, побутові електроприлади та радіоелектроніка, автомобілі, книги, коштовності, спортінвентар. Найбільше місце за обсягом попиту займають автомобілі та побутова техніка, зокрема, персональні ЕОМ. У ряді країн персональні комп'ютери стали масовим споживчим товаром. Переважно вони використовуються для розваг, а також для інформації та розрахунків по домашньому господарству. Найважливішим товаром, що поглинає значну частину споживчого попиту, виступає житло.
Висока залежність від споживчого попиту у третинного сектора економіки розвинених країн, у тому числі у зв'язку з тим, що експлуатація товарів тривалого користування неможлива без організації мережі послуг (табл. 18.1).
Темпи приросту приватного споживання розвинених країн у 80 - 90-ті роки сповільнилися в порівнянні з попередніми десятиліттями. На це вплинули насичення ринку первинних потреб, досягнення досить високого рівня соціально обумовлених потреб, а також зміна соціально-економічної обстановки.
Таблиця 18.1 Структура приватного споживання
Фактори споживчого попиту. Структура і масштаби особистого споживання визначаються рівнем багатства і доходів населення. Для економіки функція споживання - З виглядає:
C =? W +? Y,
де? W - гранична схильність до споживання за національною
багатства;
? Y - гранична схильність до споживання по доходу.
У короткостроковому періоді загальна економічна обстановка грає ключову роль у розвитку споживчих ринків. У довгостроковому плані на нього більший вплив роблять зміни в структурі населення і робочої сили, яка визначається віком і пристроєм життя, структурою домашніх господарств, міграцією населення. Найбільший вплив на споживчий попит чинить населення у віці 25-45 років. У цей період життя людей формуються домашні господарства і досягаються високі доходи.
Заробітна плата в значній мірі визначає обсяг усього споживчого попиту. У багатьох країнах у 90-ті роки відбулося уповільнення зростання реальної заробітної плати, що не могло не позначитися на темпах споживчого попиту (табл. 18.2).
2. Зміни в динаміці заробітної плати призвели до помітних структурних зрушень у розподілі доходів населення. Незважаючи на значне підвищення рівня добробуту населення в другій половині минув століття, розриви в доходах між різними верствами населення залишалися великими. У другій половині 90-х років вони коливалися в межах 4,5-9 разів між 20% найбагатших і найбідніших людей. У розпорядженні 20% найбагатших людей зосереджується від 35 до 50% усіх доходів. Найбільше нерівність у доходах відзначається в США і Британії, а найбільша ступінь рівності - у Швеції.
Таблиця 18.2
Динаміка реальної погодинної заробітної плати робітників
обробної промисловості (1985 р. = 100)
На відміну від 50-60-х років остання чверть століття характеризувалася збільшенням розривів у розподілі доходів між різними верствами населення промислово розвинених країн. Стала переважати тенденція, коли багаті ставали багатшими, а бідні - щодо біднішими. Так, коефіцієнт Джині у розподілі доходів сімей в США склав 0,408. Поряд з вищевідзначене тенденцією практично у всіх країнах досить ясно позначилося уповільнення зростання доходів.
Посилення нерівності пояснюється багатьма факторами, і в першу чергу неоконсервативної політикою урядів західних країн, яка призвела до зміни структури ринку праці та системи оподаткування. Зміна податкових систем зробило прямий і непрямий або динамічний вплив на розподіл доходів. Загальне зниження рівня оподаткування супроводжувалося великою зменшенням ставок оподаткування високих доходів, ніж доходів інших груп населення. Непрямий вплив було пов'язано з інфляційними тенденціями. У цей період відбулися зрушення у віковій структурі сімей. Частка сімей з главами у віці до 44 років і вище 64 років зросла по відношенню до групи в 45-64 роки, які отримують більш високі доходи.
Посилення нерівності у розподілі доходів загострило проблеми бідності в промислово розвинених країнах. У кожній країні межа бідності різна, вона залежить від рівня розвитку продуктивних сил в країні і визначається на основі усереднених даних про життєво необхідних потреби стосовно до «стандартної сім'ї». У США ця риса була визначена в 60-х роках як сума, необхідна для покупки певного набору продуктів харчування для сім'ї з чотирьох осіб і помножена на три. Дана формула грунтується на припущенні, що витрати на продуктову корзину в сімейному бюджеті бідних не повинна бути менше 30% всіх їх витрат. При визначенні бідності сімей з іншим чисельним складом враховуються-відповідні коефіцієнти. У 2000 р. в США межа бідності стандартної міської родини з чотирьох осіб перевищувала 15 тис. дол доходу на рік. В інших країнах рівень бідності визначається половиною середнього доходу в країні.
За даними національних статистик, найбільший рівень бідності відзначається в США і Канаді, а найменший - у Скандинавських країнах. Але якщо оцінювати рівень бідності за середнім доходом на базі купівельної спроможності валют, то в США до бідних буде ставитися 18,4%, у Німеччині - 18,6, у Франції - 20, Британії - 30,4, в Італії - 35,2 % населення. Збільшення частки бідних стримує зростання споживчого попиту. Незаможні верстви населення основну частину одержуваних ними коштів витрачають на предмети першої необхідності, які мають слабку еластичністю не тільки до зростання цін, а й до можливостей їх заміщення.
3. Зміни в особистому багатстві (житло, акції, облігації) більшою мірою впливають на споживчі витрати, ніж зміни в доходах. Так, у Британії протягом 1982 - 1995 рр.. збільшення особистого багатства на 3% і більше призводило до збільшення споживчих витрат на 2,5%. Відносно розподілу багатства в промислово розвинених країнах відзначалися неоднозначні зміни. Вони відбулися в основному в рамках 10% найбагатших домашніх господарств. Так, за даними Федеральної резервної системи США, в 1992 р. 1% найбагатших домашніх господарств володів 30,4% чистого національного багатства країни. Незначне збільшення багатства переважної частини населення стало однією з причин повільних темпів зростання споживчого попиту і відповідно - збільшення ВВП.
4. Істотну роль у формуванні попиту відіграє споживчий кредит. Суперечності між пропозицією і попитом викликали збільшення продажів в розстрочку. Часткове перерозподіл грошових фондів дозволяє створити додатковий платоспроможний попит населення, що сприяє прискоренню реалізації продукції і скорочення термінів поновлення асортименту споживчих товарів і послуг. Без споживчого кредиту збут певної частини суспільного продукту був би неможливий. Зростання споживчого кредиту має певні межі. Заборгованість домашніх господарств США за 80-90-ті роки зросла з 72 до 100%, у Британії особиста заборгованість по відношенню до валового особистого доходу за 1980-1995 рр.. зросла з 50 більше ніж до 100%. Зростання особистої заборгованості сам по собі стає чинником, що стримує зростання споживання, тому що веде до зростання платежів з обслуговування боргу (17% доходу домашніх господарств у США).