| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
19.1. Спільність і відмінності країн, що розвиваються | ||
|
Країни, що розвиваються як цілісність Незважаючи на істотні відмінності, країни, що розвиваються 'зберігають якісні особливості, що дозволяють розглядати їх як відносно стійку групу з певними подібними ознаками. Їм притаманні такі риси, як багатоукладна економіка з різними формами власності, в тому числі архаїчними (племінні, общинні), вплив традиційних інститутів в обществе3 високі темпи зростання населення, спеціалізація у міжнародному поділі праці переважно на виробництві сировини, сильна залежність від припливу іноземного капіталу. Все це об'єктивно обумовлює складну взаємодію якісно різних форм виробництва і розподілу, утруднюючи модернізацію економіки. Господарські структури більшості країн, що розвиваються не уніфіковані, продуктивні сили різнорідні, що стримує підвищення темпів зростання. Разом з тим третій світ, як особливе соціально-економічну освіту, розвиваючись в тому числі під впливом світового господарства (інтеграційні, науково-технічні, інформаційні імпульси, демонстраційний ефект), трансформується, стає більш неоднорідним. Спільність і одночасно різноманіття країн, що розвиваються ускладнює спроби їх класифікації. Сама ця спільність рухлива і в ході економічного зростання зазнає істотні зміни. Так, групу країн, що розвиваються в останнє десятиліття покинули чотири «азіатських дракона» (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея), і цей крок готові повторити ще кілька країн третього світу. Диференціація країн, що розвиваються Однією із стійких підгруп, котрі домоглися помітних успіхів в економічному розвитку, стали країни, що розвиваються - неф-теекслортери. Залучаючи, іноземні інженерні та наукові кадри, кваліфікованих робітників, ввозивши сучасне обладнання, вони зуміли модернізувати структуру економіки, підняти рівень життя та освіти населення. Нині постачальники сировини, навіть перш дефіцитних енергоносіїв, не можуть розраховувати (якщо не припускати особливих всесвітніх катаклізмів) на значне зростання їх цін через що збільшилася пропозиції, На світовому ринку зуміли закріпитися, використовуючи якісно нові технології видобутку, розвинені держави - експортери нафти (наприклад , Англія, Норвегія), послабивши тим самим колись монопольні позиції нафтоекспортерів з числа країн третього світу. Крім того, поступово зростає використання альтер-нативних джерел енергії. Визначилася якісно нова риса в становленні національних економік з опорою на експорт сировини: залежність від науково-технічного прогресу у світовому господарстві, який скорочує попит на сировину і різко обмежує валютні надходження країн-експортерів, необхідні для модернізації економіки. Зростає чисельність підгрупи нових індустріальних країн (НІС), так як їх стратегія з опорою на експорт готової про- До середини 80-х рр.. в трупі НІС були в основному малі та середні країни. Структура цієї групи і її вага в світовому господарстві змінюються в міру того, як великі країни, що розвиваються, в тому числі Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Пакистан, проводять активну політику промислового експорту. Протилежні процеси відбуваються в групі найменш розвинених країн (НРС), що нараховує нині 48 держав з населенням понад 500 млн осіб, розташованих у всіх регіонах світу, що розвивається, але переважно в Тропічній Африці. Для цієї підгрупи типові найнижчі показники душового доходу серед країн третього світу, незначна (до 10-13%) частка промисловості у ВВП, відсталі, в тому числі архаїчні, ^ форми землекористування. Останнє призвело до хронічної нестачі продовольства в більшості країн підгрупи, необхідності його постійного імпорту. Соціальні показники (охорона здоров'я, освіта) - також найнижчі серед країн. Найменш розвинені країни пов'язані з світовим господарством експортом традиційної продукції, в основному тропічного землеробства і руд, але постійно падаючі ціни скорочують можливості фінансування їх зростання. У той же час обсяги зовнішньої торгівлі НРС Африки, орієнтованої переважно на ЄС, скоротилися в 1970 ™] 998 рр.. майже наполовину під тиском конкуренції однотипного експорту з інших розвиваю щихся країн. Спроби компенсувати падіння цін нарощуванням вивезення ведуть до «разрушающему зростанню», посиленню моноспе-ціаліеаціі і ще більшій залежності від кон'юнктури світового ринку. Почасти через це в 80-і рр.. тут сталося падіння доходу на душу населення. Досвід країн, що розвиваються свідчить, що темпи і динаміка диференціації наростають. Одночасно глобалізація посилює конкуренцію в світовому господарстві, і знаходити свої ніші «опоздавшим * країнам, що розвиваються стає все важче. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||