| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
19.4. Інтеграція у світову економіку | ||
|
1. Країна, яка стала на шлях ринкових перетворень, прагне бути зрозумілою і підтриманої в своїх реформах світовим співтовариством у цілому та світовими економічними лідерами зокрема. Це пояснюється потребою в методологічної та економічної допомоги з боку інших країн і міжнародних організацій. Перехідній економіці потрібна режим найбільшого сприяння у зовнішньоекономічних зв'язках для мінімізації неминучого трансформаційного спаду. Як наслідок починається процес активного співробітництва з міжнародними економічними організаціями, такими, як МВФ, Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Євросоюз і т.п. Практика показує, що така співпраця може приносити як позитивні, так і негативного-ні результати. Відсутність належного досвіду у самих організацій, неминучі політичні вимоги до країни, яка звернулася за допомогою, зростання зовнішньої заборгованості - все це може привести до плачевних наслідків. Зовнішні запозичення припускають взаємодію з Паризьким і Лондонським клубами кредиторів, що також має на увазі додаткове навантаження на економіку та можливі санкції за зриви в обслуговуванні зовнішнього боргу. Взагалі, для країн з кризової або перехідною економікою не рідкість ситуація, коли зобов'язання за взятими кредитами не можуть бути виконані. Така неможливість називається дефолтом. Залучення коштів у вигляді кредитів вимагає від держави продуманої грошово-кредитної політики і суворого контролю за їх цільовим використанням. Інтенсифікується участь країн у регіональних і субрегіональних економічних угрупованнях. Найчастіше ці угруповання створюються самими країнами з перехідною економікою. Найбільш значимі з них - Вишеградська угоду (Угорщина, Польща, Словаччина і Чехія), ЦЕССТ - Центрально-європейська угоді-ня про вільну торгівлю (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Хорватія, і Чехія), ШОС - Шанхайська організація співробітництва (Росія, Китай, Казахстан і Монголія), а також СНД та інші організації на пострадянському економічному просторі. 2. Існує необхідність вибору сценарію соціально-економічного розвитку країни. Саме цей вибір визначить надалі місце і роль держави у світовій економіці, міжнародному поділі праці. Оскільки механізм ринкових відносин сам по собі не га-рантірует «правильного» розвитку економіки, то подібні рішення повинні прийматися на державному рівні при ретельного опрацювання всіх аспектів питання. Позначимо два сценарії розвитку - технологічний і сировинний. Мається на увазі, що або високотехнологічні, або сировинні галузі стають локомотивом економічного зростання. Слабкість перехідної економіки, нестача фінансових ресурсів, світова кон'юнктура не дозволяють розвивати обидва напрями однаково. Тобто вибір, наприклад, сировинного сценарію не означає відмови від високотехнологічних галузей в економіці. Просто акцент у розвитку робиться саме на сировинні галузі, сировина переважатиме в структурі експорту, доходи від цієї галузі будуть формувати значну частину бюджету країни. Таким чином, мова йде про таку собі пропорції між цими галузями, і домінуючі галузі дають назву сценарію розвитку. наявної структурою економіки; традиційним місцем у міжнародному поділі праці, світовій торгівлі; кон'юнктурою світового ринку в динаміці; ступенем взаємодії, взаємопов'язаності між сировинними і високотехнологічними галузями; оцінкою рівня запасів сировини, якості і кількості науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок; ефективністю виробництва в галузях; сприянням або протидією інших країн та міжнародних організацій; соціальними наслідками всередині країни. Взагалі, не слід забувати, що в умовах вважається вільної конкуренції на світовому ринку процес конкурентної боротьби між країнами йде досить активно й жорстко. Країни - економічні лідери намагаються нав'язати країнам зі слабкою економікою те місце у світовій економіці, яке влаштовує лідерів. Як правило, пропонується виступати в ролі постачальника дешевої робочої сили, сировини або продуктів низького ступеня обробки (напівфабрикатів). Для досягнення цих цілей використовуються різні способи: політичний тиск, фінансова допомога в обмін на конкретні зобов'язання, економічні санкції, компрометація діючих і потенційних компаній-конкурентів, їх фактичне усунення з ринку (придбання контрольного пакета акцій і подальше банкрутство або перепрофілювання підприємства). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||