19.6. СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Основними завданнями соціальної політики є:
підвищення добробуту;
поліпшення умов праці та життя людей;
здійснення принципу соціальної справедливості.
Соціальна політика має враховувати не тільки матері-альні, а й політичні та духовні інтереси членів суспільства.
У літературі виділяють наступні завдання соціальної політи-ки, що забезпечують нормальний розвиток суспільства:
соціальний захист людини та її основних соціально-економіч-них прав;
забезпечення умов для підвищення добробуту кожної людини і суспільства в цілому;
підтримання певного статусу різних соціальних груп і відносин між ними, формування і відтворення оптимальної соціальної структури суспільства;
розвиток соціальної інфраструктури (житлово-комунальні послуги, транспорт і зв'язок, освіта, охорона здоров'я, інформація);
формування економічних стимулів участі в гро-ном виробництві;
створення умов для всебічного розвитку людини, задоволення його потреб та можливості реалізації у вільній праці.
Слово "соціальний" характеризує все те, що пов'язано з життям і відносинами людей у суспільстві. Багато питань соціальної політики вирішує ринок. Він справедливо розподіляє доходи за кінцевими результатами праці, підвищуючи ефективність виробництва, створює базу для зростання добробуту народу, змушує виробників працювати на максимальне задоволення різноманітних запитів населення виходячи з попиту.
Однак ринок не може забезпечити соціальні гарантії всім членам суспільства, особливо його соціально вразливим верствам. Таке завдання виконує держава, дбаючи про добробут всіх громадян суспільства.
У соціальній політиці виражаються кінцеві цілі і результати економічного зростання. Метою соціальної політики є заохочення * всіх форм ділової активності, насамперед трудової і підприємницької. Що стосується результатів економічного зростання, то в міру його прискорення створюються сприятливі соціальні умови для громадян, відбувається зростання їх добробуту, створюються стимули до ефективної економічної діяльності. У той же час чим вище досягнута щабель економічного роз-ку, тим вище вимоги до людей, що забезпечує економі-чний ріст,> до їх знань, культурі, фізичному і моральний-ному розвитку. Показниками результативності соціальної полі-тики є рівень і якість життя населення.
Соціальна політика здійснюється на різних рівнях еко-номічного діяльності:
Асоціальна політика фірми (корпорації) відносно свого персоналу;
регіональна соціальна політика стосовно до регіонів;
державна соціальна політика;
міждержавна соціальна політика, пов'язана з вирішенням глобальних екологічних проблем, подоланням соціально-економічної відсталості груп країн.
Можливості вирішення завдань соціальної політики визначаються обсягами ресурсів, які держава може направити на їх реалізацію. У свою чергу ресурсна база залежить від загального рівня економічного розвитку країни. Світова економіка вступила в інноваційну стадію розвитку. Її відмітні особливості: висока наукоємність виробництва, безперервний інноваційний процес, що вимагає нового рівня професіоналізму людського ресурсу.
Теоретичне осмислення ці процеси отримали в концепції "розвитку людських ресурсів". Основні положення цієї концепції:
орієнтація на висококваліфіковану й ініціативну робочу силу;
безперервність процесу збагачення знань і зростання кваліфікації;
демократизація систем економічної влади;
партнерські відносини між учасниками виробництва.
Дана концепція лягла в основу так званої теорії людського капіталу.
Соціальна політика - це не суто економічна проблема. Вона включає в себе і економічні механізми реалізації цієї політики. До останніх в першу чергу відносяться механізми формування доходів і підтримки зайнятості населення.
Успіх чи невдача у вирішенні проблем соціальної політики залежить від стійкості або нестійкості економічної системи суспільства.
Соціальна стійкість передбачає:
стабільний рівень цін на основні предмети споживання та послуги;
недопущення необгрунтованої диференціації доходів;
формування надійної системи соціального захисту та соціальні гарантії членів суспільства.
Соціальна політика держави в перехідній до ринку економіці має особливості, що виражаються в:
підтримці різних верств населення;
соціальної підтримки малозабезпечених громадян ;
створенні умов для розвитку підприємництва;
фінансуванні в достатньому обсязі освіти та охорони здоров'я;
турботі про охорону екології, навколишнього середовища;
регулюванні сфери трудових відносин.
Соціальна політика в перехідний період реалізується за трьома
основними напрямками. Це політика доходів, політика зайнятості і політика соціального партнерства. Політика доходів передбачає здійснення заходів з пом'якшення їх нерівності; політика зайнятості полягає у забезпеченні умов ефективності трудової діяльності; політика соціального партнерства спрямована на регулювання взаємовідносин між роботодавцями та работополучателей.
У вирішенні багатьох соціально-економічних питань велика роль самого ринку. Він справедливо розподіляє доходи за кінцевими результатами; підвищуючи ефективність економіки, со-здает матеріальну базу для зростання добробуту населення. Ринок змушує виробників працювати на максимальне удов-летворенія різноманітних запитів людей, але в той же час не може забезпечити соціальних гарантій для всіх членів суспільства.
Заходи щодо здійснення соціальної політики фінансуються державою. В даний час відбувається перехід від дер-жавного фінансування до соціального партнерства. Це означає, що ряд соціальних програм по створенню ринку житла, використанню можливостей страхової медицини, перехід ряду соціальних послуг на платну основу здійснюється за рахунок коштів не лише бюджету, але й підприємств.
Між соціальною політикою і рівнем економічного розвитку суспільства існує взаємозв'язок. Вирішення багатьох завдань со-ціальної політики визначається економічними ресурсами, які виділяються державою. Водночас соціальну політику можна розглядати як найважливіший фактор економічного ро-ста, так як саме завдяки її цілеспрямованому дії з'являються умови для зростання та реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства.
Предметом теоретичних дискусій є проблема ефективності соціальної політики. Одні економісти стверджують, що будь-яке соціальне втручання знижує ефективність ринкової економіки. Так, допомоги по безробіттю породжують утриманські настрої у людини, роблять можливим затягування пошуку нового робочого місця. Витрати на соціальне забезпечення, будучи частиною витрат на заробітну плату, роблять фактор праці занадто дорогим. Перерозподіл доходів може призвести до скорочення заощаджень, зменшення акумулювання капіталу і, отже, підірвати основи економічного зростання. Інші економісти, навпаки, підкреслюють, що в рамках соціальної політики проводяться заходи, спрямовані на поліпшення структури і якості робочої сили, створення нових робочих місць, надання сприяння в пошуку роботи. Забезпечення соціальної стабільності має велике значення для створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, що створює передумови економічного зростання. Цей фактор особливо важливий для країн з перехідною економікою.
Основні напрямки соціальної політики. Економісти по-різному підходять до визначення напрямів соціальної політики. Найбільш прийнятним є виділення наступних двох основних напрямків:
забезпечення всім працездатним сприятливих можливостей і стимулів для підприємництва і праці, для заробляння максимально високих доходів шляхом будь законній діяльності;
забезпечення певних соціальних гарантій для непрацездатних, малозабезпечених і безробітних.
Перший напрямок включає в себе комплекс таких державних заходів, як:
лібералізація бізнесу - звільнення його від бюрократичних перепон, надання людям свободи підприємництва в рамках закону і відповідальності ;
підтримання високої зайнятості - збільшення робочих місць, сприяння професійному навчанню, перекваліфікації, працевлаштування;
регулювання трудових відносин - мінімальна заробітна плата, тривалість робочого дня, відпусток, охорона праці і т.д.
Другий напрямок передбачає заходи, спрямовані на перерозподіл доходів, забезпечення пенсіями та посібниками непрацездатних, малозабезпечених та безробітних, підвищення освітнього рівня і посилення медичної допомоги всім нужденним.
Основні заходи за зазначеними двома напрямками можна ви-разити таким чином (рис. 19.3).
Деякі економісти найважливішими напрямами соціальної політики вважають:
державну політику зайнятості;
регулювання доходів населення та його соціальний захист;
соціальну орієнтацію економіки.
Політика зайнятості передбачає заходи держави щодо стимулювання зростання зайнятості, збільшення робочих місць, розширенню форм і умов для підготовки та перепідготовки працівників, соціальний захист безробітних.
Рис. 19.3. Основні напрями та заходи соціальної політики держави
Політика регулювання доходів та соціального захисту населення має на меті вдосконалення механізму формування
і розподілу доходів, поліпшення системи соціального захисту населення. Соціальна орієнтація економіки - соціальне підпорядкування народного господарства завданням розвитку особистості. Держава вживає заходів по перетворенню ринкової економіки в соціально орієнтовану ринкову економіку, що поєднує переваги сучасного високорозвиненого ринкового господарства із забезпеченням соціальної справедливості та ефективного соціального захисту населення.
Є економісти, які розглядають соціальне партнерство як напрямок соціальної політики держави. Соціальне партнерство - узгодження дій уряду, підприємцям і найманих працівників з питань динаміки оплати праці та соціальних трансфертів. Політика соціального партнерства націлена на реалізацію принципів рівності та соціальної справедливості на ринку праці. Вона припускає:
створення нормальних умов на ринку праці (продовж-ність робочого тижня, відпусток, охорона праці, оплата праці, права та обов'язки найманого працівника);
забезпечення умов підприємництва (недоторканність власності, свобода підприємництва і розпорядження доходами).