| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
20.5. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК НОВА ЩАБЕЛЬ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ГОСПОДАРСТВА | ||
|
У літературі немає єдності поглядів щодо визначення глобалізації. Одні економісти під глобалізацією розуміють уве-личение масштабів світової торгівлі та інших процесів між-народного обміну в умовах все більш відкритою, інтегрованої, яка не визнає кордонів світової економіки. Причому маються на увазі не тільки зовнішня торгівля, а й валютні потоки, рух капіталу, обмін технологіями, інформацією та ідеями, переміщення людей. * Інші бачать суть глобалізації в розширенні взаємозв'язків і взаємозалежностей людей і держав, яке виражається в процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на зовнішнє середовище, боротьби з тероризмом та забезпечення безпеки. Треті визначають глобалізацію як процес, пов'язаний із зростаючою відкритістю економік, зростанням їх взаємозалежності і поглибленням інтеграції в світову економіку. Проблема глобалізації має глибокі історичні корені. Її виникнення обумовлено об'єктивними процесами розвитку світової економіки. Вона була підготовлена всім ходом історія-тичного розвитку світової економіки починаючи з пізнього середньовічного і є природним продовженням сучасного процесу інтернаціоналізації. Великі географічні відкритому-ку, будівництво доріг і каналів, промислова революція, поява нових засобів транспорту і зв'язку, створення світового ринку, масові міграції, інтенсифікація міжнародних кон-тактів та обмінів поклали край ізольованому існуванню країн і народів. Бурхливо розвиваються світогосподарські зв'язку, створення світових систем регулювання міжнародних відносин, інтенсифікація культурного та наукового взаемодії доповнили цей процес і привели до того, що мир знайшов цілісність. Група вчених, проаналізувавши хід історичного процесу, дійшла висновку, що елементи глобалізації були характерні для всіх етапів розвитку світових відносин. Такий підхід отримав назву історичного. Його прихильники виділяють такі форми глобалізації: повільну (характерна дб періоду великих географічних відкриттів); структурну, пов'язану з переділом світу, сфер впливу і розпадом протистоять соціально-економічних систем та їх консолідацією (проходила до середини 80-х рр.. XX в .); ' послідовну, виступаючу як самостійний на-учний фактор. Альтернативна точка зору заснована на тому, що стійкі економічні зв'язки і розвиток довготривалого економічного співробітництва були неможливі аж до 50-х рр.. XX в. Як аргумент прихильники цього напрямку висувають наявність державного регулювання економіки в більшості країн світу (близько 2/3 в окремі періоди), яке не давало можливості ефективного розвитку єдиної світової системи. Оскільки національна економіка була ізольована і існувала монополія на зовнішню діяльність, світ не міг стати глобальним. У зв'язку з цим про розвиток глобалізації стало можливим говорити тільки в контексті перегляду впливу дер-жави на економіку в бік мінімізації та посилення ролі ринкових механізмів, які можуть стати платформою для раз-розвитку світової економіки. Теоретичне обгрунтування процесів, що відбуваються у світовій економіці на сучасному етапі, призвело до виникнення системи поглядів на проблеми глобалізації, висунутої представниками неоліберального течії. Вони виділили наступні причини виникнення і розвитку глобалізації; технологічний прогрес; лібералізація торгівлі, руху капіталів та інших фак-торів виробництва; розширення сфери діяльності міжнародних компаній в результаті розвитку нових технологій і систем управління, що базуються на нових засобах комунікацій; - досягнення глооального однодумності в оцінці ринкової економіки і системи вільної торгівлі. Проаналізувавши стан світової системи, вчені-неоліт-берали зробили висновок, що основними напрямками розвитку глобалізації виступають: по-перше, перетворення основ конкурентоспроможності центрів світового господарства; по-друге, формування нових регуляторів світового господарства; по-третє, постійний вплив на господарський розвиток периферії. Наслідком глобалізації стала зміна поглядів на класифікацію країн світової спільноти. Якщо зовсім недавно в якості головного критерію приймався рівень розвитку промисловості і показники, що характеризують доходи населення, то сьогодні на передній план виступає інтелектуальна складова національної економіки. В якості одного з показників, здатних оцінити вплив науково-технічного потенціалу на роль країн у світі, пропонується індекс людського капіталу - показник, що характеризує розвиток людських здібностей і можливостей. Як вже зазначалося, розраховують середній НЕ-зважений геометричний показник декількох індексів - подушного ВВП (в паритетах купівельної спроможності валют), середньої тривалості життя, рівня освіти населення і ступеня поширення засобів зв'язку і комунікацій (персональних комп'ютерів, телефонів, доступу в Інтернет і т. д.). мобільність, так як інтелектуальний капітал і знання, будучи нематеріальними, не потребують транспортуванні, упаковці, митному оформленні; наявність загальновизнаних світових центрів концентрації фінансів і наукових знань; загальносвітові тенденції зростання виробництва у сфері послуг; зростання впливу наукомістких технологій на традиційне про-ництво; створення інфраструктури, здатної передавати великі обсяги інформації та проводити фінансові операції в режимі реального часу; відносна доступність інформації і фінансових активів для більшості учасників глобального ринку. Перераховані вище фактори дозволяють говорити про створення та подальшому розвитку глобальної фінансової та науково-дослідної системи. З урахуванням розвитку процесу глобалізації можна говорити про перехід до принципово нової моделі світового господарства, яка породжує нові тенденції розвитку міжнародних еко-номічного відносин. Вони проявляються в: різкому зростанні інтелектуалізації господарської діяльності, що виражається в зростанні ролі людського капіталу і наукових знань в розробці та впровадженні нових технологій; домінуванні в інфраструктурі господарської діяльності та виробничих процесах інформаційно-телекомунікаційних систем; перетворенні наукових знань та інформаційних ресурсів у найбільш цінний об'єкт господарського обороту; відносному знеціненні традиційних технологій та індустріальних комплексів, а також продуктів їх застосування. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||