| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
22.4. УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ. ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОГРАМ | ||
|
Наукові дослідження останніх десятиліть і накопичений світовий досвід свідчать про те, що найпершим кроком до досягнення рівноваги між навантаженням громадських структур та природним базисом є курс на встановлення все більш і більш жорстких норм господарського використання природних ресурсів, який знайшов своє відображення в розробці національних та регіональних екологічних програм. Тут накопичений великий світовий досвід, в якому ми виступаємо в ролі учнів. Механізм природокористування включений в загальну проблематику глобалістики та реалізується на засадах таких ідей, як: пріоритет загальнолюдських цінностей; необхідність глобального мислення ; важливість стратегічного планування; необхідність розвитку цілісного підходу до проблем і розуміння їх взаємозв'язку з світовими. Дані проблеми стали відправними для діяльності Ради Безпеки ООН з навколишнього середовища і ряду центрів з розробки чистих технологій, які закріплюють нове ставлення людини до природи. Поступово утверджується концепція обмеженої відповідальності людини за збереження природи. Можна виділити наступні підходи до їх вирішення: національний, тобто прагнення вирішувати завдання в рамках даної державної системи; інтернаціональний, тобто формування системи міжнародних органів, що вирішують все більш широке коло проблем, вироблення узгоджених рекомендацій і рішень. На національному рівні головними напрямками діяль-ності для гармонізації людини і природи можуть вважатися сле-дмуть: реорганізація податкової системи таким чином, щоб стимулювати збереження або відновлення природного середовища ; фінансування розробки і освоєння енерго-та ресурсозберігаючих технологій; нормування забруднень (розробка екологічних стандартів); екологічна експертиза; планування сфери природокористування, вибір оптимального варіанту використання ресурсів; створення природоохоронних фондів. В економічній науці ведеться пошук шляхів ефективної інтеграції екологічного аспекту з усталеними підходами мікро-та макроекономіки. Головним інструментом побудови природоохоронної діяльності виступають нормативи гранично допустимої концентрації (ГДК) забруднювачів у природних сферах та платежі за при-родопользованіе. Однак ці показники не дають повної картини економічного збитку від перевантаження природних систем і носять багато в чому умовний характер. Дослідження, проведені на Заході, показали, що концепція екологічної безпеки, ори-ентірованная на гранично допустимі норми концентрації за-грязнітелей, повинна поступитися місцем концепції екологічного ризику. Підхід, при якому є можливість оперувати поняттям "допустимий ризик", дозволяє визначати наукові та технічні розробки, випереджаючі економічні можливості навіть найбільш багатих країн. Для країн СНД вихід на новий рівень управління природокористуванням має вирішити завдання послідовного зниження навантаження на природні системи, підвищення стійкості природних систем. Тому еколого-економічна програма включає в першу чергу визначення екологічної ємності території і реальних можливостей (технічних та економічних) і меж допустимих сумарних навантажень стосовно до локальних зонам. В рамках допустимої сумарної навантаження встановлюються квоти-частка кожного підприємства у використанні відповідного ресурсу. До квотами "прив'язуються" платежі. Послідовно посилюючи ліміти, держава реалізує курс на зниження навантаження на природні системи. Крім того, економічна програма повинна орієнтуватися на встановлення стандартів якості технології та послідовного заборони застарілих технологій і включати розробку екологічних паспортів, атестацію технологій і встановлення стандарту якості технологій і платежів за їх використання. Тільки за допомогою цих заходів загально-ство зможе забезпечити послідовне зниження витрат ресурсу на кінцеву продукцію. Світова практика дозволяє зробити висновок про зростання витрат на збереження природних систем. За підрахунками німецьких економістів, кожна марка, вкладена в охорону навколишнього середовища, запобігає прямий екологічний збиток у розмірі 3 марок, а вкладена в охорону повітря, - 15 марок. Новим для нашої країни є використання економі-чеських регуляторів у державному управлінні природокористування-тання та фінансове забезпечення екологічної політики. Фінансові ресурси екологічного призначення формуються з централізованих джерел і за рахунок коштів підприєм-тий-природокористувачів. На останніх створюються цільові фонди охорони і відтворення природних ресурсів, які доцільно перетворювати в екологічні банки. Екологічні фонди підприємств утворюються за рахунок амор-тізаціонних відрахувань на природоохоронні об'єкти. У них по-винна спрямовуватися і частина балансового прибутку підприємства, якщо без цього вони не в змозі підтримувати встановлені ліміти впливу на природне середовище. Під контролем місцевих природоохоронних органів може здійснюватися торгівля лімітами на шкідливі дії на навколишнє середовище між підприємствами. Провідним економічним регулятором у системі державного управління природокористуванням є платежі за природні ресурси. Вони регулюють інтенсивність використання природних ресурсів їх власниками і забезпечують накопичення коштів на їх відтворення. У теорії економічного регулювання ринкових процесів відома система економічних податків на забруднення. Плата за нормативно допустиме забруднення враховується у складі витрат продукції і надходить в екологічні фонди. Якщо ж підприємство перевищує нормативно допустимий забруднення, то штрафні платежі виплачуються в місцевий фонд охорони природи з прибутку підприємства. Для раціонального використання економічних пільг і санкцій в системі управління природокористуванням необхідне створення системи екологічного страхування, що забезпечує посилення екологічної відповідальності і за рахунок формування позабюджетних страхових фондів. Без цих фондів швидка і повна компенсація економічних збитків винуватцями неможлива. Якщо ж збиток компенсується тільки державою, то це призводить до зниження життєвого рівня всього населення. Основним джерелом формування позабюджетних страхових екологічних фондів є страхові внески підприємств, які враховуються у витратах виробництва. Поєднання зазначених заходів сприятиме збереженню екологічної безпеки. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||