| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
23.1. Основні моделі соціально-економічного розвитку та їх риси | ||
|
Для ліквідації цієї негативної тенденції Світовим банком та іншими міжнародними економічними організаціями в 60-і рр.. державам регіону була запропонована модель «планованого розвитку» (planned development). Основним реалізатором цієї ідеї повинен був стати державний сектор. Коли дана модель «забуксувала», була висунута (в 70-і рр..) Наступна доктрина - «основних потреб потреб» (basic needs), В обох моделях упор робився на кількісні показники, насамперед на темпи зростання. У їх реалізації особливе місце відводилося інвестиціям, збільшенню зовнішньоторговельної квоти. Однак результати і цієї моделі також були блискучими. Модель структурного коректування У 80-і рр.. замість дискредитували себе моделей МВФ рекомендував для регіону модель «структурного коректування» (structural ajustment). Це - політика реформ, яка спрямована на лібералізацію господарської діяльності, відмова від активного державного втручання в економіку, стабілізацію фінансової системи, всебічний розвиток ринкового господарювання. Таким чином, упор робився на кількісні перетворення економіки держав регіону. У 90-х рр.. в Африці ця модель отримала подальший розвиток, і з середини 90-х рр.. приватизація державних підприємств, банків та інших установ переходить в розряд пріоритетного напряму економічної політики більшості держав Африки. Їй відводиться роль «локомотива» економічного прогресу. Наприклад, якщо в Камеруні до приватизації в 1990 р. намічалося 12 цз більше 80 державних підприємств, а до ліквідації ~ 53 то у 1995 р. ці показники збільшилися відповідно до 27 і 60; в Кенії число перших підприємств збільшилася за вказаний період з 20 до 40. У Гані з 260 державних компаній у 1995 р. були денаціоналізовані 64, в Нігерії - з 500 компаній - 73. Завдяки використанню цієї моделі розвитку на Африканському континенті з середини 90-х рр.. намітилися деякі позитивні зрушення Б економіці багатьох країн. За даними Економічної Комісії ООН, з 1995 р. по 1997 р. загальний ВВП країн регіону виріс на 2,3%, а цей же показник по 33 найменш розвиненим африканським державам збільшився в діапазоні від 2 до 4%. До позитивних моментів прискорення еконоомческого зростання слід віднести те> що в 27 державах його темпи нарешті стали випереджати темпи зростання населення. Позитивні зрушення спостерігаються і в галузевому розрізі, зокрема, і прискоренні зростання промисловості. На характер і темпи економічного зростання в регіоні по-ггрежнему роблять сильний вплив занадто марнотратний і корумпований державний сектор, нерозвинута економічна інфраструктураj внутрішня політична нестабільність, міждержавні конфлікти, скорочення об'єк-емов іноземних інвестицій (з 15% від загального обсягу іноземних інвестицій в країни в 1980 р. до 5% - в 1996 р.), проблеми виходу на зовнішні ринки, наростаючий зовнішній борг (більше 320 млрд дол до 1997 р,), звуження самостійності в економічній політиці з- за необхідності жорстко дотримуватися рекомендацій МВФ. Це багато в чому визначає складність реалізації африканськими країнами моделі «структурного коректування», що базується на роздержавленні власності, лібералізації господарської діяльності, стабілізації фінансової сферьг | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||