| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
23.2. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Африки | ||
|
Соціально-економічний розвиток Африки багато в чому визначається складною демографічною ситуацією в регіоні, зумовленої демографічним "вибухом" у другій половині XX в. У 1960 р. населення континенту становило 275 млн чоловік, до 1980 воно збільшилося в 1,73 рази і склало 475 млн чоловік, а п 1997 вже оцінювалося в 750 млн осіб. При збереженні колишніх темпів приросту населення Африки в 2000 р. повинне досягти 870 млн чоловік і в 2025 р. - більше 1,5 млрд людей. Настільки високий приріст населення обумовлений насамперед дуже високими темпами його природного приросту, який у тропічній Африці в 80-і рр.. становив 2,9% на рік і в 90-і рр.. - 2,7%, а в Північній Африці був трохи нижче. Дуже високий рівень народжуваності в Африці (в Тропічній Африці жінка народжує близько шести разів, що є рекордним показником у світі) обумовлений насамперед віковими традиціями ранніх шлюбів і багатодітності, а також тим, що в останні десятиліття в регіоні досягнуто загальне підвищення рівня охорони здоров'я (це призвело, наприклад, до скорочення дитячої смертності з 115 дітей на 1 тис. народжених у 1980 р. до 91 дитини на 1 тис. народжених в 1996 р.). Розуміючи складність ситуації, ряд країн Африки провозгла-сили свою прихильність політиці регулювання сім'ї та со-кращения темпів приросту населення. Були схвалені національні програми планування сім'ї. Однак з багатьох причин і насамперед через відсутність фінансування, релігійних поглядів населення ця політика ще не отримала належного розвитку, Арабо-мусульманські країни Північної Африки взагалі виступають проти будь-яких обмежень народжуваності. На це впливають канони ісламу і прагнення цих держав збільшити власне населення з метою зниження постійного припливу іноземних робітників. Міграція Складна соціально-економічна ситуація в Афркке зумовила появу на континенті майже всіх видів зовнішньої та внутрішньої міграції. Основним центром тяжіння робочої сили з континенту, особливо Алжиру, Марокко і Єгипту, є Західна Європа. З 70-х рр.. формується потік емігрантів з Африки в новий багатий центр тяжіння - до країн Перської затоки, в яких на початку 90-х рр.. іноземці вже становили близько 70% робочої сили цієї частини Західної Азії. Основними постачальниками робочої сили в цей район стали Єгипет, а також країни Північної та Східної Африки. Трудова міграція населення з континенту має як поло-жительность, так і негативні наслідки для країн регіону. Грошові перекази мігрантів відіграють важливу роль, особливо для малих країн, є важливим джерелом їхніх валютних надхо-джень. Наприклад, це джерело в Буркіна-Фасо забезпечує від 30 до 40% всіх надходжень від експорту. До негативних моментів відноситься те, що країни втрачають висококваліфіковану робочу силу, що знижує ефективність їх виробництва, Такі явища спостерігаються, наприклад, у Єгипті, Алжирі, Малі та інших країнах. Однак основну масу мігрантів в останнє десятиліття породили різні види конфліктів, насамперед міжетнічні. За останні три десятирічних в регіоні було зафіксовано понад 30 збройних конфліктів, які забрали життя близько 10 млн осіб і послужили причиною міграції понад 20 млн осіб. ВНП на душу населення Згідно з методикою Світового банку всі країни Африки можна поділити тільки на дві групи - з низьким і середнім рівнем розвитку, так як жодна з них не має показник ВНП на душу населення вище 7 тис. дол Тому для більш детального врахування особливостей економі-чного розвитку субрегіонів і країн Африки прим'ята наступні показники рівня розвитку: низький - менше 500 дол / чол., нижче середнього - 500 -] 500, вище середнього - i 500-2500, відносно високий - понад 2500 дол / чол. Найбільш розвиненими субрегионами Африки є Південний (середній показник ВНП на душу населення 2750 дол) і Північний (1470 дол.) У Південному субрегіоні тільки ПАР і Ботсвана мають високий рівень розвитку (більше 3000 дол / чол). Намібія відноситься до групи з рівнем розвитку вище середнього (2200 дол / чол.). Решта країн входять до групи з рівнем розвитку нижче середнього. У Північному субрегіоні найвищий рівень розвитку має Лівія (6100 дол / чол.), А найнижчий - Мавританія (менше 500 дол / чол.). Туніс, Алжир, Марокко відносяться до групи з рівнем розвитку нижче середнього. Інші субрегіони Африки характеризуються низьким рівнем розвитку їх економіки і мають показник ВНП на одну людину нижче середнього рівня по Африці (680 дол / чол.) - Більше 3 тис, дол на людину в 1996 р. мали тільки Сейшельські острови (6,8 тис, дол), Маврикій (3,7 тис. дол) в Східному субрегіоні і Габон (3,9 тис. дол) у Центральній Африці (див. табл. 23.1.). Галузева структура Аналіз ВНП по секторам господарської діяльності дозволяє виділити п'ять груп країн Африки, Перша група включає країни з визначальною роллю в їхньому господарстві промисловості та сфери послуг. Частка аграрного сектора становить менше 20%. До другої групи віднесені країни з високою часткою сільського господарства та промисловості. Б третю групу входять країни з переважанням сфери послуги високою часткою сільського господарства. Четверту групу формують країни, в господарстві яких висока частка належить третинного сектору, а аграрний і промисловий сектори мають приблизно рівні частки. І, нарешті, до п'ятої групи віднесені країни, господарство яких характеризується відносно рівномірної часток усіх трьох секторів: аграрного, промислового та сфери послуг. У Східному субрегіоні переважають друга і третя групи. Висока частка або переважання аграрного сектора, що базується на дрібнотоварних, відсталих, малоефективних формах господарювання істотно знижує ВНП і дохід країн, що входять в субрегіон, який загалом має найнижчий показник ВНП на душу населення (менше 200 дол) - У Західній Африці поширені в основному країни третьої і четвертої груп. Наявність високої частки сільського господарства, незважаючи на переважання сфери послуг, з тієї ж причини, що і в Східній Африці, не сприяє швидкому розвитку економіки і підвищення її ефективності в субрегіоні. Середній по субрегіону показник ВНП надушу населення значно поступається среднеафріканскому показником (близько 330 дол,). Для Центральної Африки характерними є третя і перша групи країн. Субрегіон має низький рівень розвитку і за показником ВНП на душу населення поступається всім іншим субрегіонам, за винятком Східної Африки (250 дол) - Це зумовлено насамперед високою часткою аграрного сектора в господарстві великої, числа країн субрегіону з усіма витікаючими звідси наслідками. Крім того, промисловість субрегіону має ряд особливостей, які негативно позначаються на економічному розвитку Центральної Африки. До них відносяться переважання видобутку мінеральної сировини над його промисловою переробкою, нерозвиненість промислової інфраструктури і т.д. Негативний вплив на розвиток промисловості надав і зовнішній фактор: в останнє десятиліття спостерігається постійне падіння цін на більшість сировинних ре-сурсів, що значно знизило доходи від сировинного експорту країн Африки. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||