24.1. Основні риси соціально-економічного розвитку
Імпортозамінних модель 50-70-х рр..
З двох моделей стратегії індустріалізації - експортоорі-ентірованной та імпортозамінної - країни Латинської Америки в умовах, вибрали в принципі другий (при всіх страновьгх відмінностях). Хоча реалізація цієї моделі Б 50 - 70-і рр., означала курсу на автаркію або ізоляцію від світового ринку, акцент був зроблений на імпортозаміщуючу індустріалізацію на базі багатих сировинних ресурсів і за допомогою протекціонізму внутрішнього ринку з одночасним форсуванням експорту,
У зв'язку зі слабкістю національного підприємництва вирішальну роль у втіленні цієї стратегії в життя відіграла держава, яке аж до 90-х рр.. було основним предп прікімателем і регулятором всього господарського життя в Латинській Америці. За рахунок інфляційного фінансування був створений великий державний сектор, насамперед у промисло-лінощів (енергетика, металургія, хімія, машинобудування), виробничий потенціал якого склав основу латино-американської промисловості. У результаті помітно зросла роль внутрішніх чинників розвитку, хоча залежність від зовнішніх джерел фінансування і раніше залишається високою.
Приріст ВВП у країнах - гігантах Латинської Америки в пе-ріод 60-70-х рр.. характеризувався даними, наведеними в табл. 24.2.
У підсумку, незважаючи на-серйозні витрати (інфляція, низька конкурентоспроможність ютів виробів тощо) Латинська Америка розпорядженні нині солідним виробничим потенціалом. При цьому найбільших успіхів у цьому відношенні домоглися Мексика і Бразилія. Остання за абсолютним обсягом ВВП до кінця 90-х рр.. зайняла 9-10-е місце у світі. Поряд з розвитком традиційних галузей важкої індустрії в Бразилії прискорилося формування наукомістких виробництв (електроніки н робототехніки, виробництва нових матеріалів, беотехнологіі, атомної та авіакосмічної промисловості). Разом з тим реалізація державних програм індустріалізації призвела до хронічного дефіциту державного бюджету, нестійкості фінансового положення і зростання зовнішнього боргу, за величиною якого Бразилія маєте з Мексикою лідирують у світі.
Особливості моделі розвитку малих латиноамериканських країн
Що стосується малих держав Центральної Америки і Карибського басейну, то вони як і раніше в принципі придержи-валися експортооріеітірованной моделі розвитку з вузькою товарною спеціалізацією. Помітне розвиток у цьому субрегіоні отримав туризм, а в ппрмишленності - складальних виробництв з імпортних компонентів виробів електроніки, побутових приладів, що поставляються потім в основному на північноамериканський ринок.
Важливим чинником економічного розвитку Латинської Америки в останні десятиліття стало зростання внутрішньорегіональної співпраці, насамперед у рамках інтеграційних об'єднань. Ще на початку 50-х рр.. була висунута концепція створення загального латиноамериканського ринку як важливого імпульсу для прискорення економічного зростання. Однак замість єдиного ринку були засновані дві торгово-економічні угруповання: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ) і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАОР).
Головною метою ЛАСТ було установа до 1973 зони вільної торгівля шляхом лібералізації взаємного товарообігу. Однак і ця мета виявилася настільки ж амбітною, як і освіта спільного ринку, перш за все з точки зору менш розвинених членів ЛАСТ, які прагнули зберегти захисні заходи щодо головних галузей їх економіки перед експансією сильніших членів асоціації.
Зростання протиріч привів до того, що вже в 1969 р. група в основному середньорозвинених (за мірками регіону) країн заснувала в рамках ЛАСТ субрегіональну угруповання - АідскіЙ пакт (Колумбія, Перу, Еквадор, Болівія; в 1973 р. в пакт вступила Венесуела, а в 1976 р. з нього вийшла Чилі). У відповідь реакцією з боку інших учасників ЛАСТ стало формування блоку зі чолі з Аргентиною і Бразилією, пізніше оформився в МЕРКОСУР (див. 12.5).
У кінцевому рахунку ЛАСТ в 1980 р. була перетворена в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАМ) з метою сприяння лібералізації внутрішньорегіональної торгівлі, але без яких-або конкретних зобов'язань з боку країн-учасниць-Схожі цеді переслідує і ЦАОР.
Нової і досить активної інтеграційної угрупованням стала організована карибськими острівними державами Карибська зона вільної торгівлі, яка в 1973 р. була перетворена в Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок (КАРІКОМ) з метою створення більш тісного інтеграційного угруповання.
Важливим новим моментом латиноамериканської інтеграції є її все більша зіткнення з північноамериканської. На базі швидко зростаючої взаємної торгівлі і сокращающегося розриву гго рівню розвитку між найбільш провідними країнами Латинської Америки і США ідея інтеграції між двома американськими регіонами стає псу більш популярною. Розвиток цієї ідеї залежатиме від того, наскільки успішно буде йти інтеграція між США і одним з латиноамериканських гігантів - Мексикою в рамках НАФТА. Поки ж реальною видається реалізація першого кроку на цьому шляху - створення панамериканської зони вільної торгівлі, від Аляски до Вогняної Землі,
Криза колишньої моделі
80-і рр.. стали «втраченим десятиліттям» для більшості країн Латинської Америки. Курс на імпортозаміщення при високому рівні протекціонізму і форсуванні експорту вже до середини 70-х рр.. практично вичерпав свої возможності5 економічне зростання Латинської Америки почав втрачати свій динамізм. На це наклався боргова криза і величезні платежі в рахунок погашення зовнішнього боргу, що поглинали 1/3 експортної виручки регіону. Ситуація погіршувалася також через падіння цін на основні експортні товари. До зниження темпів зростання ВВП додалося збільшення дефіциту державного бюджету (дефіцит бюджету центрального уряду зріс з 1-2% від ВВП в другій половині 70-х рр.. До 4-9% у 80-і рр..) І підскочила на цій основі і без того чимала інфляція (12,5% - в 1970 р., 55 - у 1980 р. і 521% - в 1990 р.) {табл. 24.3).
Основні риси сучасної моделі
На рубежі 80-90-х рр.. в большіннтве країн Латинської Америки були проведені радикальні реформи з лібералізації економічної політики відповідно до Вашингтонського консенсусом (див. 19.3), спрямовані на стабілізацію фінансів та прискорення економічного зростання.
Велика хвиля приватизації, що охопила Латинську Америку в 80-90-і рр.., Призвела до того, що процес приватизації до кінця 90-х рр.. майже завершився в Мексиці і близький до завершення в Бразилії. Зменшився дефіцит державного бюджету - до 0-2% від ВВП. Одночасно знизилася інфляція: 44% - в 1995 р. і близько 10% ~ в 1998 р. У результаті лібералізації імпортного режиму середньоарифметичний рівень імпортних мит знизився в середині 90-х рр.. в Бразилії до 12%, в Аргентині - до 11%, п Мексиці - до 13%.
Зменшення державного втручання в економіку, приватизація значної частини державного сектора (частина його активів була придбана іноземними інвесторами), посилення фінансової політики та вдосконалення податкової системи, а також відновити економічне зростання посилили приплив в Латинську Америку іноземного капіталу . У рамках «плану Брейді» (див. 7.3) зовнішній борг більшості латиноамериканських країн у другій половині 80-х рр.. був реструктуровано, і внаслідок чого він знизився більш ніж на 55%.
Проте хронічною проблемою Латинської Америки залишається ситуація в її фінансовій і валютній сферах. Через зростаючого в 90-і рр.. дефіциту торгового балансу, знову збільшується зовнішнього боргу (+758500000000 дол, за прогнозом МВФ, в 1999 р. в порівнянні з 441 млрд дол в 1990 р.) і швидко зростаючих ь на цій основі витрат з його обслуговування (більше 100 млрд 2. дол на рік, то ссть близько 46% експортної виручки в порівнянні з 33% в 1990 р.) платіжний баланс Латинської Америки за поточними операціями систематично зводиться з усе більшим негативним сальдо. Гак, якщо в 1990 р. воно становило 1 млрддолл., То, за прогнозом МВФ, в 1999 р. воно буде дорівнює 70 млрд дол Спроби залучити до обслуговування дефіциту платіжного балансу «гарячі гроші» допомогли тимчасово пом'якшити проблему, але обернулися фінансовими кризами в 1994-1995 і 1998-1999 рр..