| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.4.3. Еволюція податкової політики в розвинених країнах | ||
|
Історично в ранньому періоді податки застосовувалися виключно у фіскальних цілях - для фінансування військових витрат і утримання державного апарату. Потім з'явилася функція придушення (обмеження) небажаного споживання - обкладання податком імпорту (митом, в рамках політики економічного протекціонізму), виробництва тютюну та алкогольної продукції. Надалі держава все більш розвивало свою участь в еко-номічного життя (військове виробництво, будівництво доріг, енергетика, розвиток науки і технології). З'явилася форма так званих «зворотного», або негативного податку (цільове бюджетне фі-нансування окремих підприємств і виробництв приватного сектора). Одночасно держава прийняла на себе значну частину витрат з охорони здоров'я і освіти. Нарешті, в XX в. держава стала активно втручатися в процес перерозподілу доходів і власності громадян (через державну систему соціального страхування і забезпечення, застосовуючи прогресивні ставки прибуткового податку, підвищені ставки податків на дари і спадщини, особливий податок на великі статки і т.д.). У сучасних умовах податки виконують такі основні функції: фіскальну, економічного регулювання, соціального перерозподілу доходів і власності. Іноді податки застосовуються в контрольно-статистичних цілях. В останні роки податки починають використовуватися в екологічних цілях - для обмеження несприятливого впливу промисловості на довкілля. Зміни у функціях податків тісно пов'язані із змінами в соціально-економічній і бюджетній політиці держави. З середини XVII до середини XIX в. роль держави в основному обмежувалася виконанням функцій, пов'язаних із забезпеченням безпеки громадян, збереження їх майна (захист прав власності), створенням необхідної правової бази для взаємовідносин господарських суб'єктів, контролем за виконанням контрактів. Найбільш ємною характеристикою держави в цей період було ототожнення його з «нічним сторожем», який повинен був на-блюдать за тим, щоб ніхто і ніщо не порушувало сформованого порядку речей. Уявлення про державу як про «нічного сторожа» були багато в чому обумовлені отримали широке поширення в кінці XVIII в. ідеями А. Сміта. У 1776 р. А. Сміт опублікував роботу «Дослідження про природу і причини багатства народів», де спробував довести, що ринок є найкращим інструментом, що забезпечує як економічне зростання, так і суспільний добробут. Він відстоював ідею «природної гармонії» (рівноваги), яка встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економічної системи. Тому держава ні в якому разі не повинна втручатися в регулювання економічних процесів. За державою повинні бути закріплені тільки деякі базові функції (оборона, правопорядок та ін.), необхідні для процвітання ринку. У XIX в. була створена основа системи буржуазного права. Відповідним чином були сформовані й інститути суспільства. Вони формалізували сформовані відносини і стереотипи поведінки (так звані звичаї ділового обороту), дозволяючи заощадити на витратах контрактації. Одночасно почала розвиватися й ідея справедливого розподіл-лення податкового тягаря, яка згодом стала однією з ключових при конструюванні системи оподаткування. Ототожнення держави з «нічним сторожем» у XIX в. означало і те, що держава свою історичну місію щодо формування системи капіталістичних відносин виконало. Капіталістична система господарювання могла відтворюватися вже не тільки і не стільки за допомогою сили і відкритого втручання держави, скільки за рахунок розвитку безпосередньо пануючої моделі економічних відносин. Крім того, слід враховувати і те, що протягом XIX в. в найбільш розвинених країнах формувалося громадянське суспільство, становлення якого ознаменувало початок нового періоду в розвитку держави. Одночасно з цим процесом в структурі державних органів стали з'являтися постійні загальнонаціональні (а не тільки станові) представницькі установи парламентського типу, що володіють правом прийняття найбільш важливих законів, формується представницька демократія. Саме завдяки розвитку форм громадянського суспільства наприкінці XIX в. все частіше висловлювалися ідеї про необхідність створення держави, не тільки здійснює охорону правопорядку, але й проводить політику в інтересах усіх членів суспільства (законодавче регулювання тривалості робочого дня, мінімального розміру заробітної плати, обмеження та заборону дитячої праці, соціальне забезпечення непрацездатних і безробітних і т. п.). Держава починає набувати нові функції - функції соціального стабілізатора, для чого було потрібно, зокрема, забезпечити перерозподіл стихійно сформованого розподілу доходів в обмін на соціальний світ. Починаючи з кінця XIX в. під впливом змін, які відбулися в матеріальному виробництві, спостерігалося подальше розширення економічних функцій держави. Воно автоматично, в силу величини контрольованих ним фінансових і матеріальних потоків, стає макроекономічним регулятором. У XX в. під впливом таких факторів, як революція в Росії 1917 р., «велика депресія» 1929-1933 рр.. в США, розпад соціалістичної системи та інших подій ця тенденція набирала силу, і держава все більш активно і головне усвідомлено втручалася в регулювання економіки. Реалізація згаданих ідей у XX ст. багато в чому стала можливою завдяки набирав з кінця XIX в. міць профспілковому і робочому руху, формуванню в розвинених країнах середнього класу, розвитку представницьких інститутів влади. Йдеться про посилення концентрації та централізації виробництва, ускладненні економічних зв'язків і загостренні соціальних проблем. Розширення економічних функцій держави проходило в три етапи. Початок першого етапу пов'язано з Першою світовою війною. У цей період, що продовжився до «великої депресії» 1929-1933 рр.., Держава починає активно втручатися в регулювання економічних процесів, намагаючись обмежити монополістичні тенденції і створюючи державний сектор в економіці. Однак це втручання обмежувалося в основному галузями військового виробництва. В інших галузях панували частнокапиталистические методи господарювання. Державні підприємства утворили по суті новий інститут, відрізняючись за своїм статусом від частнокапі-талістіческой. Таким чином, зміна функцій держави відпрацьовано-зілось на інституційній структурі її економіки. З світовою економічною кризою 1929-1933 рр.. пов'язаний другий тап, який тривав майже до початку Другої світової війни. У цей меріод формується система постійного і активної участі держави в управлінні ринковим господарством. Розвиваються державні форми антициклічного регулювання економіки, а також елементи планування. Така політика отримала вираження у збільшенні державної власності, зростанні обсягу державного бюджету, який став використовуватися не тільки на утримання держапарату, а й для фінансування державної та приватної діяльності, зростанні відносної частки валового продукту, відчужуваної державою у формі податків та інших обов'язкових платежів. Поряд з бюджетно-податкової для регулювання макроекономічних пропорцій держава активно використовує грошово-кредитну політику, спрямовану на стимулювання капіталовкладень, вирішення соціальних проблем. Третій етап (кінець Другої світової війни - середина 50-х рр..) Характеризується тим, що антициклічна політика доповнюється системою заходів щодо стимулювання темпів економічного зростання. У цей період держава бере найактивнішу участь у раз-вітіі ключових галузей промисловості, створенні економічної та соціальної інфраструктури. У рамках третього етапу була підготовлена необхідна матеріальна база для «золотого століття капіталізму». Еволюція соціальної відповідальності державної влади призвела до формування в середині 1950-х рр.. концепції «соціальної держави», яка грунтувалася на таких основних постулатах. 1. Розвиток суспільства має грунтуватися на змішаній структурі економіки. Необхідність державного втручання в регулювання економіки зумовлена так званими «вадами» ринку, при яких ринкова економіка не справляється з ефективним розподілом ресурсів. До числа таких вад відноситься розвиток потреб у суспільних благах, поява природних монополій, прискорення процесів інформаційної революції. Макроекономічна політика потребує координації на державно-го рівні. Як показала практика, ринок сам по собі не здатний забезпечити стабільний і безконфліктний розвиток соціально-економічних процесів у сучасному суспільстві. Ринок не забезпечує справедливого розподілу доходів між усіма членами суспільства. Тому держава повинна, з одного боку, регулювати розподіл доходів, з іншого - захищати тих, хто з якихось причин позбувся джерела доходу або переживає інші позбавлення. Водночас держава має дбати про розвиток інфраструктури освіти і охорони здоров'я. Все це разом робить на суспільство стабілізуючий вплив, сприяючи розвитку економіки і покращуючи відтворення робочої сили. У концептуально-політичному плані це призвело до заміни управлінськими інститутами демократії колишніх видів монархії. Це, в свою чергу, відбилося на податкових відносинах - з'явився новий податковий законодавець (парламент, що складається з депутатів - виборних представників народу). Головними цілями діяльності держави з цього періоду ста-ють висока зайнятість, стабільність цін і рівновага платіжного балансу. Зараз держава все активніше втручається в регулювання не тільки економічних, а й соціальних відносин, а в багатьох країнах Західної Європи сформувалася ідеологія держави загального добробуту. Державна політика соціального благоденства в 50-60-і рр.. XX в. була спрямована на підвищення рівня життя населення. З цією метою приймалися програми у сфері освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва, а також програми соціального забезпечення, регулювання мінімального розміру заробітної плати. Пізніше вони були доповнені демографічними та екологічними програмами, програмами захисту національної культури та ін Реалізація подібних програм вимагала не тільки кількісних, а й якісних змін у фінансово-бюджетній політиці. Вилучення високої частки фінансових ресурсів з приватного сектора робить на економіку досить істотне гнітючий вплив, компенсувати яке можна тільки за умови ефективного управління як розподілом податкового тягаря, так і використанням зібраних державою коштів. Відповідно до зміни економічних функцій держави змінювалося і значення податкової системи. З механізму збору коштів на функціонування державного апарату вона поступово перетворювалася на потужний інструмент державного управління функціонування економіки. Необхідність управління все (юлее глибокими механізмами міжгалузевого балансу, міжнародної торгівлі і фінансів вимагав створення і нових механізмів на-могообложенія. Ці механізми виявлялися тим складніше, чим більш гонку вплив на економіку намагалося надати держава. Не дивно, що перемога СРСР у Другій світовій війні зробила ідеї соціалізму вельми привабливими. В результаті у багатьох державах при збереженні капіталістичної системи господарювання частка бюджету у валовому продукті, а значить, і тяжкість податкового тягаря зростала паралельно з посиленням різного роду соціальних програм. Більш того, ідеї прямого втручання держави в соціальні відносини з'явилися в програмних документах багатьох політичних партій, а в конституції трьох держав Західної Європи (ФРН, Франції та Іспанії) було включено поняття «соціальна держава». Зрушення в бік «соціальної держави »в 1950-1960-і рр.. у більшості розвинених країн став можливим завдяки не тільки змінам, які відбулися в системі матеріального виробництва в епоху переходу від індустріального до постіндустріального суспільства і які були пов'язані в першу чергу із зміною ролі особистого (людського) чинника в сучасному виробництві, а й сталому в середині XX в. своєрідному рівноваги сил різних соціальних груп, представлених у суспільстві, які за допомогою форм представницької демократії отримали можливість висувати і відстоювати свої інтереси. Згідно ідеології держави загального добробуту і «соціальної держави» вважалося, що в індустріально розвинених країнах вже досягнуто загальне добробут, соціальна політика дозволила стабілізувати суспільство, залагодити конфлікти. Наслідуючи приклад розвинутих країн, інші країни рано чи пізно також повинні були стати на цей шлях. Однак у середині 1970-х рр.., Коли вибухнув черговий світова економічна криза, почався процес переосмислення ролі держави, що ознаменувало надалі перехід від концепції «соціальної держави» до концепції «ефективної держави». Одне з найважливіших наслідків нового підходу - прийняття курсу на обмеження витрат держави і максимальне підвищення їх ефективності. До 1980-их рр.. в багатьох країнах світу в цілому сформувалися основні параметри нової моделі податкової політики, в якій на першу роль вийшли сучасні інформаційні технології, що дозволили спростити і інтенсифікувати податковий процес. Ці явища почали чітко проявлятися приблизно з середини 1980-х рр.. і склали основний зміст проведених пізніше масштабних податкових реформ в США, Канаді, Німеччині, Австралії, Швеції та ін Таким чином, вдосконалення податкових систем в розвинених країнах визначається такими об'єктивними факторами, як необхідність державного втручання в процес формування виробничих відносин і соціально-економічними кордонами оподаткування. Протиріччя між потребами в податкових доходах і можливостями їх отримання є основним при формуванні всіх податкових систем. У розвинених країнах постійно відбувається пошук шляхів, з одного боку, зменшення державних витрат і тим самим зниження потреби в податкових доходах, з іншого - збільшення «прибутковості», ефективності податкових систем. В останні роки в багатьох розвинених країнах активно ведеться робота з реформування систем оподаткування, у спеціалізованій пресі обговорюються нові варіанти податкових реформ, аж до самих радикальних і навіть екзотичних (заміна всіх прибуткових податків на єдиний податок на витрати, екологічні податки, податки на споживання енергоресурсів, знаменитий «податок Тобіна» і т.д.). Конкретні завдання реформування податкової системи в різних країнах вирішуються по-різному, однак можна угледіти деякі загальні закономірності, притаманні всім розвиненим країнам. Як правило, необхідність проведення податкових реформ визначається економічним станом країни, станом її бюджету і розумінням ролі держави в регулюванні економічних процесів в країні. З усіх важливих подій післявоєнного періоду, найбільшою мірою зробили вплив на податкові реформи в країнах Заходу, можна виділити нафтова криза 1970 - 1980-х рр.. Першою на шлях податкових реформ серед провідних країн Заходу іступіла Великобританія (1973 р.), за нею послідували США (1986 р.), Канада (1987 р.), Німеччина (1988 р.), Японія (1989 р.). При проведенні реформ всі ці країни стикалися і з наступними загальними проблемами: сучасні податкові системи занадто складні для розуміння платників податків та ефективного управління з боку податкових органів; остання обставина безпосередньо сприяє поширенню різних способів ухилення від податків; приватне прибуткове оподаткування характеризується несправедливістю розподілу податкового тягаря, яка полягає у тому, що нерідко однаковий рівень доходів супроводжується неоднаковим рівнем оподаткування; особливу складність представляє визначення реального рівня доходів; високі маржинальні ставки податків негативно позначаються на процесі прийняття економічних рішень; платники податків, доходи яких підпадають під ці ставки, втрачають стимули до роботи і підвищенню ефективності їх діяльності; оподаткування компаній слабо стимулює їхні інвестиції та інноваційну діяльність в цілому; в результаті страждає якісний склад капіталовкладень і ефективність розподілу обмежених ресурсів; великі відмінності в ставках особистого прибуткового оподаткування та обкладання компаній змушують підприємців вибирати корпоративний статус, керуючись не економічними, а податковими причинами. Розглянемо особливості реформування податкових систем в НЕ-яких найбільш розвинених країнах світу. США. З початку 1980-х рр.. все більше занепокоєння федеральних властей стало викликати обставина, що чималі суми доходів з року в рік незаконно ховалися від оподаткування. За деякими оцінками, ці суми становили близько 100 млрддолл. щорічно. Борючись з цим явищем, влада вибрала шлях розширення повноважень податкових органів. Проте потім ці дії стали викликати невдоволення населення, не без підстав вважав, що в багатьох випадках дії працівників податкового відомства, які ускладнюються часом некомпетентністю чи зловживаннями чиновників Служби внутрішніх доходів (СВД), входять у суперечність з конституційними правами громадян. Виникла необхідність більш чіткого законодавчого розмежування прав і обов'язків сторін при контактах платників податків з СВД. Виходячи з цього Конгрес США в кінці 1988 р., прийняв закон, який отримав неофіційну назву «білля про права платників податків». Раніше, у вересні 1986 р., в США був прийнятий має принципи-ально значення закон про податкову реформу. Основними цілями реформи проголошувалися спрощення системи федерального оподаткування, надання їй більш рівномірного і справедливого характеру, стимулювання зростання темпів економічного зростання. В результаті ре-форми істотної перебудови піддалася система індивідуального оподаткування та система оподаткування прибутку корпорацій. Прогресивний прибутковий податок фактично поступився місцем «мо-модифіковані» формі податку з фіксованою ставкою, хоча деяка прогресія і зберігається. За нижчої з двох ставок індивідуального оподаткування з 1988 р. сплачують податки приблизно 80% платників податків. У систему податків на прибуток корпорацій теж внесені істотні зміни - в основному, з метою посилити стимулюючий вплив податків на темпи економічного зростання. Передбачалося, що за рахунок підвищення ділової активності в країні будуть розширено базу оподаткування в країні і створені умови для більш вільного розподілу інвестицій за галузями і підприємствами, виходячи з реальної ефективності капітальних вкладень. Результати реформи виявилися суперечливими: спроби сти-стимулювати зростання економіки за рахунок зменшення податкових надходжень привели до бюджетного дефіциту. Однак основна мета була досягнута: завдяки істотному зниженню ставок прибуткового податку і податку на прибуток корпорацій був забезпечений відносно стійкий і рекордний за тривалістю за весь післявоєнний період циклічний підйом. Значне скорочення податкових ставок також сприяло підвищенню платоспроможного попиту населення та збільшення виробничих інвестицій. Зокрема, за 1983-1988 рр.. капіталовкладення в обробну промисловість зросли на 37%. Такий «бум інвестицій» був результатом відновлення фінансової стійкості компаній і досягнення найвищого рівня прибутків з початку 70-х рр.. Одночасно відбулося розширення споживчого попиту, обумовленого збільшенням зайнятості, зростанням реальних доходів (певною мірою за рахунок зниження на-могов), падінням темпів інфляції, скороченням процентних верстат. При цьому очікувалося, що зниження ставок прибуткового та корпоративного податків не відіб'ється серйозно на динаміці податкових надходжень. Однак фактично відбувся спад у податкових доходах, що викликало зростання дефіцитності федерального бюджету. Тому основним завданням прийшла до влади адміністрації Р. Рейгана протягом усього періоду 80-х рр.. стала проблема ліквідації дефіциту федерального бюджету. У 1985 р. був прийнятий закон про збалансований бюджет і надзвичайні заходи з контролю за дефіцитом, відповідно до якого встановлювалася шкала (завдання) щорічного зниження стелі бюджетного дефіциту. У результа-ті вжитих заходів рівень дефіциту федерального бюджету з 5,3% ВВП в 1985 р. скоротився до 3% в 1989 р. Проте така ситуація зберігалася недовго, і вже починаючи з 1990 р. бюджетний дефіцит став знову зростати і становив у 1991 р. - 4,8%, в 1992 р. - більше 6% ВВП. При цьому реально бюджетний дефіцит був навіть вище, ніж це визнавалося офіційно, оскільки для покриття його значної частини активно залучалися кошти з фондів соціального страхування та забезпечення. У підсумку економічні реформи 80-х рр.., Основний акцент яких був зроблений на реформуванні податкової системи без значного скорочення витрат бюджету, не тільки не вирішили проблему дефіциту федерального бюджету, а й викликали новий виток його зростання. В результаті дефіцитного фінансування державних витрат США борг федерального уряду виріс. Так, якщо в 1980 р. він становив 908 500 000 000 дол, в 1988 р. - 2,6 трлн дол, а до середини 1990-х рр.. - Вже більше 5 трлн дол Податкова реформа не вирішила також і проблему поляризації доходів суспільства, хоча, за твердженнями Р. Рейгана, частка податків, що сплачуються одержувачами великих доходів, зросла з 34,9% в 1981 р. до 44,3% в 1986 В економічній програмі наступного Президента США - У. Клінтона пріоритет був відданий трьом цілям: подолання спаду в економіці, сприяння модернізації виробництва та впровадження нових технологій, скорочення дефіциту державного бюджету. При цьому одна з провідних ролей у пропозиціях адміністрації відводилася податковим методам регулювання економічного розвитку. Найбільш великі зміни передбачалися в області прямого оподаткування фізичних осіб, що зачіпають в основному заможні верстви американського населення. Одночасно було передбачено скорочення системи податкових знижок для осіб, напів-чающих особливо високі доходи, відновлена колишня прогресивна система ставок податку з спадщин і дарувань. Предметом спеціального податку стали дарування, «перестрибує» через покоління, такі як дари онукам. Суттєвою пільгою з оподаткування для одержувачів високих доходів з'явилося положення, за яким дохід від приросту капіталу став обкладатися за єдиною ставкою 28% - порівняно зі ставками 31, 36 і 39,6% для звичайних видів доходів. В економічній програмі У. Клінтона велика увага приділялася стимулюванню інвестицій компаній на цілі розвитку виробництва. Було відновлено застосування інвестиційного податкового кредиту, скасованого реформою 1986 р., для чого вводилися дві окремі системи інвестиційного податкового кредиту для різних груп платників податків: для малого бізнесу - на всю суму капітальних вкладень; для великих компаній - на тимчасовій основі і тільки на приріст їх капітальних вкладень. При цьому зазначені пільги застосовувалися диференційовано - залежно від виду основних фондів, терміну їх служби та дати пуску їх в експлуатацію. Малим підприємствам надавалося право скорочувати загальну суму своїх зобов'язань з податку на 7% (так звана базова знижка) від загальної вартості обладнання з терміном служби більше семи років. Знижка на обладнання з терміном служби менше семи років (такого, як офісні меблі та холодильники) зменшувалася до пропорції 4Д від базової знижки (тобто до 5,6%), з терміном служби до п'яти років (наприклад, комп'ютери) - до пропорції 2 / з від базової знижки (тобто до 4,66%), з терміном служби до трьох років (наприклад, спеціальне обладнання для виробництва гумових та пластикових виробів) - ДО пропорції Уз від базової знижки (тобто до 2,33%). Таким чином, більше стимулювалися інвестиції в більш дороге устаткування і з більш тривалим терміном функціо-нування. Одночасно були уточнені базові параметри для віднесення підприємств до категорії малого бізнесу: тільки компанії з середнім щорічним валовим доходом (оборотом) до 5 млн дол протягом трирічного періоду, безпосередньо передує даному звітному році. Була також введена спеціальна пільга, стимулююча наращи-нание інноваційних вкладень компаній у сфері НДДКР - у формі «податкового кредиту» на приріст вкладень в НДДКР (вже існувала до середини 1992 р.): компаніям надавався відрахування з податку на прибуток у межах до 20% від суми приросту витрат компанії на проведені дослідження у поточному році порівняно з відповідними середньорічними витратами за попередній базовий період. Знижка поширювалася як на внутрішньофірмові НДДКР, так і на роботи, що здійснюються за договорами з іншими компаніями. Економічна програма У. Клінтона спочатку викликала неоднозначну реакцію в суспільстві. Проте саме при У. Клінтоні почався підйом економіки США. У податковій політиці Дж. Буша триває курс на стимулювання економічного зростання шляхом надання податкових пільг і обмеження ставок оподаткування; разом з тим одним із засобів пожвавлення економічної активності прийнято підвищення витрат державного бюджету (передусім на військові цілі). Німеччина. Реформування податкової системи в Німеччині почалося з бурхливих дискусій на всіх рівнях державної влади. В основному реформування піддавалася система прибуткового оподаткування. В її основу було покладено істотне зниження податкових ставок і розширення початкової бази обкладення. Податковій реформі відводилася головна роль в рамках широкої урядової програми, спрямованої на стимулювання економічного зростання, активізацію ринкового механізму. Основні завдання реформи - полегшення податкового тягаря населення і корпорацій, створення сприятливого інвестиційного клімату, зростання самофінансування, заохочення дрібних і середніх фірм, стимулювання споживчого попиту. Одна з найважливіших цілей проведених заходів полягала у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності німецьких підприємств. У післявоєнні роки держава приймала ряд заходів з розширення системи податкових пільг і спрощення податкової системи. Як і в інших західних країнах, перебудова системи прибуткового оподаткування здійснювалася за принципом: краще низькі податкові ставки з невеликим числом винятків, ніж високі ставки з безліччю винятків. Одночасно з скороченням прямих податків були збільшені непрямі (акцизи на тютюн, нафтопродукти, газ та ін.) У рамках реформи знижувалися також ставки корпоративного податку. З січня 1997 р. припинено стягування майнові податку з юридичних осіб. Водночас передбачено значне посилення розпоряджень, що стосуються розрахунку оподатковуваного прибутку. Так, обмежуються пільги стосовно амортизаційних списань, посилені можливості по списанню відрахувань до фондів сумнівних боржників. Розширюються межі залучення до оподаткування прибутків від приватних угод, пов'язаних з реалізацією різних активів (землі, цінних паперів). По завершенні податкової реформи акцент передбачається зробити на подальшому зміцненні позицій країни в міжнародній конкурентній боротьбі, на залучення іноземного капіталу, стимулювання внутрішніх інвестицій і зайнятості, збільшення доходів населення і зростання внутрішнього споживчого попиту. Всі ці заходи в кінцевому рахунку повинні сприяти прискоренню темпів економічного зростання. Швеція. Практика проведення податкових реформ у цій країні представляє особливий інтерес. Після Другої світової війни в Швеції був прийнятий курс на побудову так званого «держави загального добробуту», в основу якого покладені саме податкові методи досягнення соціальної справедливості. У рамках цієї політики в країні були введені, мабуть, найвищі у світі граничні податкові ставки з податків для фізичних осіб: в 1980 р. вища ставка прогресивного прибуткового податку становила 85%. Підприємства також обкладалися досить високими податками: у 1988 р. базова ставка податку на прибуток дорівнював 52%. Крім того, діяв ще особливий податок на дивіденди сплачуються за ставкою в 5%, в результаті чого загальна ставка оподаткування для розподіленою прибутку корпорацій наближалася до 60%. Високі ставки оподаткування доходів фізичних осіб не сприяли зростанню накопичень, в результаті чого загальний рівень заощаджень населення Швеції, порівняно з іншими країнами, зберігався на низькому рівні. Уповільнення темпів економічного зростання, збільшення безробіття, погіршення конкурентних позицій країни на світовому ринку змусили уряд зробити свої висновки. З кінця 1980-х рр.. в країні проходили широкі дискусії щодо необхідності корінного перегляду податкової політики, за рахунок прийняття низки заходів »Ффективность ставка оподаткування прибутків підприємств до нача-иу 90-х рр.. була знижена до 30%. У 1991 р. в країні був прийнятий закон про податкову реформу. Ориен-Шрому рівня ефективної ставки оподаткування для прибутків компа-ний була встановлена ставка в 20%. Її зниження забезпечувалося годину-шчно за рахунок зниження номінальної податкової ставки, а також за рахунок розширення пільгових вирахувань з оподатковуваного доходу (прибутку). Фактично вже до середини 80-х рр.. ця мета була досягнута. У рамках податкової реформи 1991 була також вирішена задача диференціації оподаткування «зароблених доходів» (доходів від праці за наймом і від здійснення підприємницької діяльності) та доходів від вкладення капіталу. Перші повинні були підсумовуватися і обкладатися за прогресивною податковими ставками, а для доходів від нложенія капіталу передбачалася тверда ставка оподаткування у розмірі 30% від суми отриманого доходу (дивідендів, відсотків і т.д.). В цілому в рамках податкової реформи передбачалося вирішити сле-дмуть завдання: провести загальне зниження податкових ставок для фізичних і юридичних осіб, звернувши особливу увагу на зменшення ефективної ставки оподаткування для корпоративного бізнесу; упорядкувати розрахунок чистого доходу (прибутку) для підприємницької діяльності, незалежно від правової форми її реалізації (в корпоративній і некорпоративних формі); удосконалити податкове адміністрування, домогтися зниження витрат на податковий контроль, спрощення обліку і правил звітності як для податкових органів, так і для підприємств-платників податків; «Підкоригувати» податкове законодавство з метою його уп-Рощенье та підвищення ефективності податкової роботи; виключити невиправдані і надмірно широкі податкові пільги з метою зниження рівня втручання податкових органів у господарську діяльність підприємств та зменшення можливостей обходу податкового законодавства. Які ж висновки можна зробити на основі аналізу реформ, проведених у вищеперелічених країнах? По-перше, вивчення ролі податків у зв'язку з їх впливом на розвиток ринкової економіки дозволяє обгрунтувати положення про здатність податків виконувати в сучасних умовах такі основні функції: фіскальну, перераспределительную і регулюючу. Перша функція традиційна для податкових систем і досить вивчена в теорії оподаткування; наступні дві - стали об'єктом пильної уваги з боку державних діячів і вчених-них-економістів починаючи з кінця XIX в. Регулююча функція оподаткування займала чільне місце в державній економічній політиці протягом усього минулого сторіччя. Наступні одна за одною хвилі податкових реформ відбили спроби держави впливати на еволюцію капіталістичного господарства і все більш активно направляти його розвиток. При цьому використання податкових систем в якості ефективного інструменту впливу на економіку призвело і до серйозної зміни уявлень про принципи оподаткування. В якості феномена слід виділити міжнародну «гармоні-зацію» оподаткування. У країнах, що поставили перед собою мету створення єдиного економічного простору (уніфікація законодав-ства з ПДВ у країнах «Спільного ринку»), вона доходить до Унифи-кации податкового законодавства та податкових режимів, в інших го-державу розвиток йде по лінії укладення двосторонніх і багато-сторонніх міжнародних угод про зняття митних бар'єрів, про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталів, уніфікації окремих норм і режимів національних податкових систем. По-друге, внаслідок проведених податкових реформ відбувся перехід від державного регулювання ринкової економіки, заснованого на кейнсианском підході, до методів так званого монетаристського впливу на економічні процеси. Цей перехід отримав назву неоконсервативного зсуву. Він характеризується глобальними змінами як у сфері макроекономічної політики, так і в системі бюджетного та податкового регулювання економіки. По-третє, у сфері фіскального регулювання економіки намітився перехід від маніпулювання податковими ставками до більш складних механізмів, що включає інституційні зміни в податкових відносинах і вдосконалення самої податкової системи. Нові функціональні можливості податкових органів дозволяють їм ставити і вирішувати істотно більш складні завдання. До них слід віднести цілеспрямований вплив з метою зміни поведінки господарюючих суб'єктів і керування макроекономічними показниками національної економіки в умовах наростаючих процесів глобалізації. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||