33.4. Китайська Народна Республіка в світогосподарських зв'язках
Економічний розвиток КНР здійснювалося в рамках стратегії «опори на власні сили» і супроводжувалося швидким розширенням зовнішньоекономічних зв'язків. У сучасному трактуванні ця концепція передбачає активне використання передової зарубіжної технології, досвіду управління, фінансових коштів з метою зміцнення економічного потенціалу та підвищення технічного рівня національного господарства.
Останні десятиліття характеризувалися розширенням самостійності підприємств у галузі зовнішньоекономічної діяльності, обмеженням квотування експорту та імпорту низки товарів. У відношенні ряду найважливіших імпортованих товарів (нафта, нафтопродукти, сталевий прокат) зберігалися жорсткі протекціоністські заходи, діяла державна монополія на 16 видів товарів. Зберігається заборона на обіг іноземної валюти, введена обов'язкова продаж валютної виручки від зовнішньоторговельних операцій уповноваженим банкам з правом покупки у них валюти для імпорту та інших цілей. Державні організації зберегли певну роль у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Загалом політика в галузі зовнішньоекономічних зв'язків являла собою поєднання лібералізації, досить сильного контролю та підтримки національного виробництва.
За ступенем участі в міжнародних економічних відносинах китайське господарство може характеризуватися як напіввідкрите, хоча питання про рівень залучення національної економіки у світове господарство неоднозначний. Якщо оцінювати частку зовнішньої торгівлі у ВВП без Сянгана за офіційним валютним курсом, то вона зросла за 1985-1997 рр.. з 23 до 46% ВВП. При підрахунку по купівельній спроможності юаня показник відкритості господарства виявляється невеликим - 7-8% ВВП, що свідчить про невисоку залежності китайського господарства від зовнішніх факторів.
КНР у світовій торгівлі. Китай активно розвиває зовнішньоторговельні зв'язки. Його товарообіг (без Сянгана) за 1980 - 1998 рр.. збільшився в 8,5 рази. Випереджаючими темпами зростав експорт - у 10 разів. У 90-ті роки середньорічний темп приросту експорту досягав 17%, це вищий показник, ніж був у Японії в «золотий» період її розвитку в 1953-1973 рр..
КНР стала значною силою у світовій торгівлі. На її частку припадає 3,4% світового експорту товарів і послуг. Китайський експорт перевершує відповідні показники багатьох країн, поступаючись лише провідним індустріальним країнам. Переважає експорт товарів, в експорті послуг на її частку припадає 0,3% світового обсягу. Основне місце в експортних поставках займають дрібні і середні підприємства. Їх поставки складають приблизно 60% загального обсягу експорту країни.
Відбулися важливі зрушення в товарній структурі експорту. У ньому значно зросла частка готової промислової продукції і знизилася частка сировинних товарів. Частка готової продукції перевищує 2/3 китайського експорту (табл. 33.3). Основне місце в ньому займають продукція легкої промисловості та інші низькотехнологічні товари (бавовняні тканини, одяг, взуття, іграшки). По експорту порцелянових виробів, бавовняних тканин, натурального шовку, пластмасових іграшок, підлогових килимів, туристичного приладдя країна посідає перше місце у світі.
Таблиця 33.3
Структура китайського експорту,%
На машинобудівну і електротехнічну продукцію доводиться порядку 20% експорту. Проникнення цих товарів на міжнародні ринки стримується невисокою якістю, недостатніми можливостями післяпродажного обслуговування. Висока питома вага у світовому експорті мають оптичні інструменти (14%), радіоприймачі (35% світових поставок), конторське обладнання (9%), металообробні верстати, суду та телекомунікаційне обладнання (4-5%).
Ступінь залежності деяких галузей від експорту досить значна, особливо бавовняної і шовкової промисловості (52 і 65%). В основному на внутрішній ринок працює хімічна промисловість - експортна квота 5%.
Важливе значення для розвитку китайського господарства має імпортна торгівля. Придбання техніки і технології дає можливість на реконструйованих підприємствах налагодити власне виробництво сучасної продукції і вийти на більш високий рівень технічного розвитку. За оцінками, за рахунок імпорту техніки і технології було забезпечено близько 60% приросту промислового виробництва.
Географічне напрям зовнішньої торгівлі КНР концентрується на розвинених країнах, на які припадає понад 90% китайського експорту.
Ведучими експортними ринками є США та Японія. За обсягом закупівель США майже в два рази перевершують всі країни ЄС. КНР виступає найбільшим постачальником на американський ринок текстильних товарів та іграшок. 2/3 продаваних в США іграшок зроблені в КНР. Китайський експорт складає дуже скромну частку в імпортних закупівлях промислово розвинених країн. Китайські товари обробної промисловості становлять тільки 0,5% імпорту країн ОЕСР.
Основними імпортними ринками КНР також є індустріальні країни - понад 50%. Серед них виділяються Японія і США. З Японії надходить понад 20% імпорту. При цьому основна частина китайських закупівель машин і обладнання за кордоном припадає на Японію, що пояснюється активною політикою стимулювання експорту з боку японського уряду, яке надавало Китаю значні експортні кредити. США лідирують у поставках високотехнологічної продукції, літаків та електронно-обчислювальної техніки.
Для розвинених країн китайський ринок не є великим. Тільки 2,4% американського експорту йде в КНР, (менше, ніж на Тайвань). Ще менше відносні показники інших провідних розвинених країн. Тільки для японських компаній значення китайських закупівель достатньо велика (5,1% японського експорту).
Значні закупівлі товарів КНР здійснює в країнах Азії - близько 40%. Вони включають нафту, інші сировинні товари, а також ряд промислових виробів.
Помітне місце у зовнішній торгівлі КНР займає Російська Федерація, на долю якої припадає 1,7% китайського зовнішньоторговельного обороту. Це десятий за значенням ринок. Китайські підприємства експортують до РФ вироби з шкіри (24% експорту), одяг (12%), взуття, трикотаж, а імпортують з неї машини та обладнання (понад 40%), мінеральні добрива та чорні метали. Торгівля для КНР зводиться з негативним сальдо.
В цілому зовнішньоторговельний оборот має позитивне сальдо. Головним чином воно досягається в торгівлі з США, в якій китайський експорт майже в п'ять разів перевершував імпорт (1997-1998 р.).
КНР в міжнародному русі капіталу. Швидке економічне зростання супроводжувалося активною участю в міжнародному русі капіталу. Чистий його приплив використовувався для перебудови китайського господарства. Загальний приплив капіталу відповідав 13% обсягу капіталовкладень в основні фонди в 80-90-ті роки, що є дуже великою величиною для великої країни.
Значна частина коштів була залучена у формі позичкового капіталу - понад 37%. Джерелом його переважно виступали урядові кредити, кредити міжнародних фінансових організацій, а також цінні папери, реалізовані КНР за кордоном. На кредити міжнародних фінансових організацій, що надаються, як правило, на пільгових умовах, доводилося до половини загального обсягу залученого позичкового капіталу. Велика частина позик пішла на створення і реконструкцію підприємств в інфраструктурних галузях (енергетика, транспорт, зв'язок). Частина коштів була інвестована в сировинні галузі, меліорацію, в сферу охорони здоров'я. Значна частина кредитів була надана Світовим банком, у який КНР вступила в 1980 р. одночасно з набранням МВФ.
КНР використовувала економічну допомогу на цілі розвитку. Її відносна величина була невеликою - 1-0,3% ВВП в 90-і роки. На кожного жителя припадало 2 дол на рік.
Залучення іноземного позичкового капіталу викликало зростання зовнішньої заборгованості. Її відносні показники не були високими за міжнародними стандартами. По відношенню до ВВП зовнішня заборгованість не перевищує 15%, обслуговування боргу по відношенню до експорту - не вище 10%, короткострокова складова не перевищує 20%.
Дані про приплив ІПК мають свої особливості. Вони включають рух капіталу з Сянгана і Макао, нині є складовими частинами КНР. Із загального обсягу накопичених в КНР іноземних капіталовкладень порядку 20% припадає на Сянган, тобто вони є внутрішніми інвестиціями. Великий приплив капіталу йшов з Тайваню. Оцінюється, що 80% припливу капіталу забезпечують етнічні китайці зі Східної Азії.
КНР проявляє вибірковий підхід до залучення прямих капіталовкладень. Насамперед вони залучаються у високотехнологічні галузі, енергетику, включаючи реалізацію нафтових проектів на шельфі. Угоди про організацію спільних підприємств часто містять умови поступової заміни імпортних комплектуючих на вироби китайського виробництва.
Широке залучення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій сприяло посиленню інвестиційного процесу в країні. Їх середньорічний приплив становив 15% валових вкладень в основний капітал у другій половині 90-х років.
ІПК сприяли розширенню експорту та поліпшення його товарної структури. Частка підприємств з іноземним капіталом у загальному обсязі китайського експорту складає близько 50%. Вони допомогли розвитку ряду експортних галузей, в тому числі легкої промисловості, що дозволило збільшити вивіз їх продукції на міжнародні ринки.
У територіальному аспекті ІПК високо сконцентровані. Вони зосереджені в основному в приморських районах, де створено близько 40 різних експортних зон. На них припадає близько 80% підприємств за участю іноземного капіталу, що діють в КНР. Вони забезпечують 20% китайського експорту. Китайський експорт набагато більше залежить від іноземного капіталу, ніж експорт східно-азіатських країн. У внутрішніх районах велика частина промисловості слабо пов'язана з механізмом економічного зростання через експорт, що стало, наприклад, відправним моментом успіхів Південної Кореї.
Новою рисою участі КНР в міжнародному русі капіталу стало посилення його позицій у вивезенні підприємницького капіталу у формі прямих капіталовкладень (1,6-4 млрд дол на рік). Наприкінці 90-х років КНР мала прямі інвестиції обсягом в 26 млрд дол, або 0,5% світового обсягу (без Сянгана і Макао). Половина з них інвестована в збутову мережу і тільки 16% - в обробну промисловість. Найбільшим об'єктом докладання китайських інвестицій була Північна Америка (майже 40%), далі йдуть Європа і Океанія.
Однією з проблем участі КНР в міжнародному русі капіталу стало посилення втечі капіталу, про що свідчить стаття платіжного балансу «помилки і пропуски». Її величина зросла з 700-800 млн дол до 17-18 млрд в кінці 90-х років, що становить 70% потоку капіталу.
Валютне становище КНР залишається досить міцним. Валютні резерви перевищують річний обсяг імпорту (валютні резерви без золота у КНР складають 52-55% імпорту, у всіх країн, що розвиваються - 25-30%). Постійно підтримується позитивне сальдо платіжного балансу по поточних операціях. В результаті китайське господарство продемонструвало стійкість до несприятливих зовнішніх впливів. Контрольована «відкритість економіки» показала свої переваги в умовах кризових явищ у фінансовій сфері світового господарства.
У сфері міжнародного економічного співробітництва КНР керувалася принципом «діяти по мірі можливостей». У невеликих обсягах вона надавала економічну допомогу.
В цілому КНР наприкінці минулого століття значно зміцнила свої позиції у світовій економіці. Її досвід підтвердив важливу роль держави в розвитку господарства та здійсненні переходу від централізовано планованої економіки до ринкової. Практика КНР спростовує розхожі твердження про неминучість соціальних витрат під час ринкових перетворень.