5.2.3. Основи методики аналізу фінансової звітності
Під ліквідністю (liquidity) розуміється здатність якого-небудь активу трансформуватися в грошові кошти або здатність якого-небудь активу трансформуватися в грошові кошти в ході передбаченого виробничо-технологічного процесу. Різниця в поняттях полягає в тому, що даний актив розглядається в першому випадку як товар, а в другому - необхідний елемент виробничо-технологічного процесу, в ході якого має місце послідовна природна, тобто передбачена технологією виробництва та продажу, трансформація оборотних активів з одного виду в інший. Саме трактування активу як елемента технологічного ланцюжка (... => ДС1 => ПЗ => НП => ДП => ДЗ => ДС2 => ...) є основною при характеристиці ефективності управління оборотними коштами. ДС1. У цьому випадку слово ліквідний закріплюється саме за оборотними засобами. Ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого трансформація в грошові кошти може бути здійснена. Незалежно від того, в якому сенсі розуміється ліквідність, передбачається, що сума грошових коштів, в яку трансформується актив, є обгрунтованою, розумною.
Під ліквідністю підприємства розуміється наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань (хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами). Іншими словами, підприємство ліквідне, якщо його оборотні активи формально перевищують короткострокові зобов'язання. Логіка цього поняття виникає з умовного, але природного припущення про те, що в ході поточної діяльності розрахунки з поточних платежів (тобто погашення кредиторської заборгованості) здійснюються за рахунок оборотних активів; для цієї мети не передбачається розпродаж довгострокових активів.
Платоспроможність (solvency) в широкому сенсі - це здатність підприємства без порушень виконувати графік погашення заборгованості перед своїми кредиторами. У вузькому сенсі - це наявність у нього грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є відсутність простроченої кредиторської заборгованості та наявність в достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку.
Зауважимо, що терміни «платоспроможність» і «ліквідність» близькі один одному, але не ідентичні (рекомендуємо читачеві навести приклади, коли підприємство є ліквідним, але неплатоспроможним, і навпаки).
Ліквідність і платоспроможність можуть оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників. З абсолютних основним є показник, що характеризує величину власних оборотних коштів, або чистого оборотного капіталу (net working capital, WC). Найбільш поширений алгоритм розрахунку показника, широко використовуваний і в західній обліково-аналітичній практиці, такий:
Економічна трактування індикатора 1? С може бути і такий: він показує, яка сума оборотних коштів залишиться у розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобов'язаннями. У певному сенсі це характеристика свободи маневру та фінансової стійкості підприємства з позиції короткострокової перспективи. Можлива й інша інтерпретація показника 1? С - як частки власного капіталу, спрямованої на фінансування оборотних активів. Зауважимо, що в (5.1) неявно мається на увазі, що капітал Лендер (ЬТЬ) у повному обсязі використовується для покриття необоротних активів, а капітал власників (Е) покриває решту необоротних активів і, наскільки його вистачає, оборотні активи. Нормативів за показником природно, немає; його аналізують у динаміці. З ростом обсягів виробництва величина власних оборотних коштів зазвичай збільшується. Будучи абсолютним, показник \? С не пристосований для просторово-часових зіставлень; тому в аналізі більш активно застосовуються відносні показники - коефіцієнти ліквідності. Прийнято виділяти три групи оборотних активів, що розрізняються з позиції їх участі в погашенні розрахунків, - виробничі запаси, дебіторську заборгованість та грошові кошти та їх еквіваленти. Ця найпростіша класифікація відособляє групи оборотних активів, що розрізняються за видовою ознакою, а також за ступенем ліквідності в контексті згадуваного трансформаційного циклу. Дійсно, кошти, омертвлені в запасах, повинні пройти стадію «кошти в розрахунках», тобто побувати у вигляді дебіторської заборгованості, а тому вони відносно довше виключені з активного обороту, тобто менш ліквідні. Наведене поділ оборотних активів на групи дозволяє ввести три основних аналітичних коефіцієнта, які можна використовувати для узагальненої оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства.
Коефіцієнт поточної ліквідності (current ratio) дає загальну оцінку ліквідності підприємства, показуючи, скільки рублів оборотних коштів (поточних активів) припадає на один рубль поточної короткострокової заборгованості (поточних зобов'язань):
Логіка такого виключення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але (що набагато важливіше) в тому, що грошові кошти, які можна виручити у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижче витрат з їх придбання. У роботах західних аналітиків наводиться орієнтовне нижнє значення kqr = 1, однак ця оцінка носить також умовний характер.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (cash ratio) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства; показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів; може бути названий коефіцієнтом платоспроможності. Розраховується наступним чином:
Загальновизнаних критеріальних значень для цього коефіцієнта немає. Досвід роботи з вітчизняною звітністю показує, що його значення, як правило, варіює в межах 0,05-0,1.
Розглянуті коефіцієнти є основними для оцінки ліквідності та платоспроможності. Проте відомі й інші показники, що мають певний інтерес для аналітика. Оцінку ліквідності і платоспроможності треба проводити осмислено; на-приклад, якщо величина власних оборотних коштів негативна, то фінансове становище підприємства в короткостроковій перспективі розглядається як несприятливий і розрахунок коефіцієнтів ліквід-ності вже не має сенсу.
Фінансова стійкість. Під фінансовою стійкістю розуміється здатність фірми в довгостроковому аспекті підтримувати сформовану структуру джерел фінансування. Сенс даної тези зумовлюється тією обставиною, що, по-перше, безкоштовних джерел фінансування практично не буває і, по-друге, вартість джерел варіює. Сформульований теза говорить про те, що теоретично можна оптимізувати структуру джерел фінансування. Судження про рівень фінансової стійкості, в принципі, не передбачає вирішення оптимізаційної задачі, тобто аналіз зводиться лише до того, щоб переконатися про фінансову спроможність даної фірми в її довгострокових відносинах з інвесторами.
Кількісно фінансова стійкість оцінюється двояко: з по-зиції структури джерел коштів і з позиції витрат, пов'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел. Відповідно виділяють дві групи показників, звані умовно коефіцієнтом капіталізації і коефіцієнтом покриття. Показники першої групи розраховуються за даними пасиву балансу (частка власного капіталу в загальній сумі джерел, частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових пасивів, під якими розуміється власний і позиковий капітал, рівень фінансового левериджу та ін.) У другу групу входять показники, що розраховуються співвіднесенням прибутку до вирахування відсотків і податків з величиною постійних фінансових витрат, тобто
витрат, нести які підприємство зобов'язане незалежно від того, має воно прибуток чи ні.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність.
Відомі різні способи його розрахунку; найбільш широко застосовується наступний:
Очевидно, що значення обох коефіцієнтів повинні бути суще-ного більше одиниці, в іншому випадку фірма не зможе в повному обсязі розрахуватися із зовнішніми інвесторами за поточними зобов'язаннями.
Зниження величини значень коефіцієнтів TIE і FCC свід-чить про підвищення фінансового ризику. Ці показники тісно пов'язані з рівнем фінансового левериджу. Як правило, низьке значення показників TIE і FCC відповідає високій частці позикового капіталу. Разом з тим поєднання показників структури джерел і коефіцієнт покриття варіюють за галузями. Частка позикового капіталу, ризикова для однієї галузі, може не бути такою для іншої.
Внутрішньофірмова ефективність. Цим терміном характеризується здатність керівництва фірми організувати раціональне та ефективних проходження ресурсів в ході поточної фінансово-господарської діяльності. Ключовими індикаторами в цьому блоці є показники оцінки оборотності коштів, вкладених у виробничі запаси і дебіторів. Один з варіантів розрахунку представлений відповідно формулами (5.12) і (5.13): - оборотність запасів (в днях)
У формулі (5.14) зіставляється операційний прибуток з величиною активів, завдяки експлуатації яких ця прибуток була отримана. Операційний прибуток являє собою різницю між виручкою і всіма витратами виробничого (нефінансового) характеру, тобто тими витратами, які необхідні для виробництва і продажу продукції. До уваги береться операційний прибуток тому, що саме вона була отримана як результат цілеспрямовано використовуваного майнового комплексу, узагальнено представляемо го у вигляді контрольованої фірмою майнової маси, передбачати певний виробничо-комерційний процес. Іншими словами, на вході - майнова маса, на виході - операційний прибуток. Далі цей прибуток буде ділитися між усіма за зацікавленими та мають відношення до фірми особами. Показник ВЕР є найбільш загальною характеристикою генеруючої здатності фірми, т, е. індикатором, за яким сторонні стосовно фірми особи (інвестори, контрагенти) можуть брати судження про доцільність інвестування в неї або встановлення з нею контрагентскіх зв'язків. Показник ROI орієнтований на інвесторів, тому в чисельнику (5.15) представлений регулярний (річний) дохід інвесторів (прибуток - дохід власників, проценти - дохід Лендер), а в знаменнику - вкладений ними капітал. Показник ROE орієнтований на власників - у формулі (5.16) зіставляються дохід власників з вкладеним ними капіталом. Всі згадані індикатори розраховуються й аналізуються в динаміці.
Показники оцінки ефективності інвестицій доповнюються коефіцієнтами рентабельності продажів. Можливі різні алгоритми їх обчислення, залежно від того, який з показників прибутку закладений в основу розрахунків, однак найчастіше використовуються валова, операційна (прибуток до вирахування відсотків і податків) або чистий прибуток. Відповідно розраховують три показника рентабельності продажів: норма валового прибутку, або валова рентабельність реалізованої продукції (GPM); норма операційного прибутку, або операційна рентабельність реалізованої продукції (ОРЗ); норма чистого прибутку, або чиста рентабельність реалізованої продукції (NPM).
Інтерпретація коефіцієнтів рентабельності продажів очевидна: вони показують, яку частину в кожному рублі виручки від продажів становить відповідно валова, операційна або чистий прибуток. Будь-яких нормативів для цих показників не існує, тому їх значення порівнюють з середньогалузевими, а також оцінюють в динаміці. Зростання рентабельності - позитивна тенденція, проте необхідно завжди мати на увазі, за рахунок чого було досягнуто зростання, чи не було необгрунтованого зниження собівартості продукції та інших витрат, що може позначитися на якості виробленої продукції.
Ринкова привабливість. Подібним чином характеризується рівень довіри до фірми з боку фактичних і потенційних інвесторів, кредиторів, покупців продукції. Це узагальнюючий термін для позначення інвестиційної (у фірму вигідно вкладати гроші на довгостроковій основі) і контрагентські (фірма акуратно виконує свої зобов'язання, а тому з нею можливі довгострокові бізнес-відносини) привабливості фірми. У теорії і практиці фінансової аналітики для характеристики ринкової привабливості фірми розроблені різні індикатори. Розглянемо деякі з них.
Прибуток (дохід) на акцію (earnings per share, EPS) - одна з ключових характеристик ефективності роботи фірми з позиції її акціонерів, що розраховується співвіднесенням чистого прибутку, доступною до розподілу серед власників звичайних акцій, до середньозваженого числа цих акцій. Саме цей показник значною мірою впливає на ринкову ціну акцій, оскільки він розрахований на власників звичайних акцій. Зростання цього показника (або, принаймні, відсутність негативної тенденції) сприяє збільшенню операцій з цінними паперами даної компанії, підвищення її інвестиційної привабливості. Необхідно підкреслити, що підвищення ціни знаходяться в обігу акцій компанії, природно, не приносить безпосереднього доходу емітенту; разом з тим цей процес супроводжується непрямими доходами, наприклад зростає дохід від капіталізації, що стимулює діючих акціонерів до реінве-стірованію прибутку в активи компанії; зростає резервний позиковий потенціал компанії, стає можливим розміщувати знову емітуються цінні папери на більш вигідною основі і т. п.
Коефіцієнт Котирувана акції (price / earnings ratio, Р / Е) перед-ставлять собою один з найбільш відомих ринкових індикаторів і розраховується за формулою
Розглянутий в динаміці показник дает4 деяку оцінку здатності фірми виплачувати дивіденди. Чим вище його значення, тим більше гарантія того, що фірма за формальними позиціях має можливість виплатити дивіденди; принаймні, вона має відповідний джерело. Очевидно, що твір цього і попереднього індикаторів одно 1. 12. Коефіцієнт ринкової оцінки акції (market-to-book ratio, price-to-book ratio, P / B ratio) - це показник, що відображає ринкову привабливість акції та обчислюється як відношення ринкової ціни акції до її книжкової (облікову) вартість:
Отже, ми розглянули принципи і логіку формування системи аналітичних коефіцієнтів, що дозволяють дати комплексну оцінку майнового і фінансового потенціалу фірми. Переважна кількість індикаторів або наводяться у річних звітах фірм, або можуть бути розраховані аналітиком самостійно за даними річної звітності.
Що стосується методик внутрішньофірмового аналізу, то вони, природно, не піддаються уніфікації. Крім того, слід мати на увазі дві обставини. По-перше, будучи вбудованою несамостійною подфункцией загальних функцій управління, аналіз супроводжує кожну з них, а глибина і зміст відповідних аналітичних процедур визначаються особою, що приймає управлінське рішення. Така ж допоміжна роль відводиться аналізу і в будь комплексної управлінської процедурі або конкретному виді діяльності. Наприклад, при розробці планових орієнтирів можна скористатися більш-менш складними аналітичними методами виявлення складаються трендів; вибір методу - справа смаку і звички менеджера. По-друге, в рутинній повсякденній діяльності фірми ключову роль відіграє управління собівартістю продукції. Вибір аналітичного інструментарію тут також досить суб'єктивний.