Головна
Головна → 
Фінанси → 
Інвестиції → 
« Попередня Наступна »
М.В. Лагоджена. ІНВЕСТИЦІЇ, 2007 - перейти до змісту підручника

7.10. СВІТОВИЙ РИНОК ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Головна відмінність ринку зобов'язань від кредитного ринку полягає в оформленні боргу позичальника у формі цінного паперу, вільно обертається на ринку. Кредитором в цьому випадку виступає не конкретна фірма або банк, а ринок. Облігація може багаторазово переходити з рук в руки, перш ніж вона буде пред'явлена організації-емітенту до погашення.
Емітувати облігації можуть: міжнародні організації; національні уряди; уряду регіонів і провінцій; муніципалітети, квазідержавні емітенти (державні та приватно-державні банки і корпорації), комерційні банки; корпорації та інші організації.
Єврооблігації, тобто облігації, номіновані в евровалютах (доларах, ієнах і т.д.), становлять близько 10% світового ринку зобов'язань, але в міжнародних економічних і валютно-кредит-них відносинах вони відіграють провідну роль. Новими тенденціями ринку наприкінці 90-х - початку 2000-х років стали зростання участі на ринках інституціональних інвесторів - страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів. Іншою важливою тенденцією стало збільшення розмірів облігаційних емісій. Зараз вже звичними стали великі емісії, так звані емісії «джамбо», перевищують за обсягом 4 млрд дол. Одночасно з цим на початку століття намітився процес «втечі до якості», або «несхильність до ризику» (risk aversion). Інвестори воліють безпечні форми інвестицій, незважаючи на високу прибутковість альтернативних, більш ризикових видів вкладень.
Міжнародні організації, такі, як Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація, регіональні банки реконструкції та розвитку, проявляють в останні роки зростаючу активність на ринку єврооблігацій. Володіючи найвищими рейтингами, в умовах посилення тенденції "втечі до якості», вони отримай-ли можливість розширити свою частку ринку. Вони емітували кілька великих облігаційних випусків типу «джамбо».
Держави і квазідержавні позичальники також поступово розширюють свою частку ринку. Серед розвинених країн з високими рейтингами значну емісійну активність в останні роки демонструють Канада, Швеція, Іспанія та Італія, а що розвиваються - Аргентина, Ліван, Мексика і Таїланд.
Серед квазідержавних позичальників - державних і приватно-державних організацій - своєю активністю на ринку єврооблігацій виділяються американські Федеральна національна іпотечна асоціація (рима, або «Фенні Мей») і Федеральна корпорацій житлового іпотечного кредиту (ЕНЬМС , або «Фредді Мак»),
Регіональні уряду також досить активні. Наприклад, уряд канадської провінції Онтаріо запозичує більше уряду самої Канади.
Корпорації та фінансові інститути, які свого часу створили євроринки, продовжують займати лідируюче положення, щорічно емітуючи від 50 до 75% загального обсягу еврозаймов. При цьому нефінансові підприємства воліють випуски з фіксованою ставкою, а фінансові організації - з плаваючою ставкою. Серед приватних позичальників помітні істотні регіональні відмінності. Якщо в США частка корпоративних позичальників на євроринку перевищує 70%, а на банки та фінансові організації доводиться 30%, то серед європейських позичальників 80% складають фінансові організації, а європейські корпорації воліють фінансуватися за рахунок національного банківського кредиту.
Організація випуску єврооблігацій - досить трудомістка і дорога процедура. Вона починається з того, що позичальник проводить тендер серед бажаючих стати генеральним керуючим випуску облігацій. У тендері беруть участь інвестиційні банки, що спеціалізуються на виведенні нових облігаційних випусків на ринок. Генеральний керуючий зазвичай створює синдикат фінансових організацій - учасників первинного розміщення облігацій. Вони проводять андеррайтинг, тобто дають гарантію викупити у позичальника весь випуск (або його певну частину). Наступний етап - організація презентації випуску, яка проводиться за участю високопоставлених представників емітента та генерального керуючого. Нарешті, запускається торгівля облігаціями.
Види облігацій, що обертаються на ринку, вельми різноманітні. Налічується більше 80 спеціальних термінів, що позначають різні види облігацій. Найбільш важливими і поширеними є стандартні облігації з фіксованою купонною ставкою (strait) і облігації з плаваючою купонною ставкою (floating-rate notes, або FRNs). Ставка останніх найчастіше визначається за ставкою лондонського ринку банківських депозитів (LIBOR). Великого поширення набули також конвертовані облігації. Ці облігації за бажанням інвестора можна конвертувати в звичайні чи привілейовані акції даного емітента. В останні роки швидко розвиваються програми випуску середньострокових облігацій, іменованих MTN. Програми передбачають багаторазовий вихід емітента на ринок з різними облігаціями та пропонують гнучкі форми регулярних запозичень. Вони нагадують кредитні лінії банків, але кредитором тут виступає сам ринок. Гнучкість і можливість підлаштовуватися під конкретного інвестора дають можливість MTN успішно конкурувати з банківськими кредитами. Євроринок MTN виник на початку 1990-х років, і протягом першого десятиліття було запущено більше 10 тис. програм з використанням 32 валют. MTN часто бувають розраховані на дуже тривалі періоди. Наприклад, компанія «Уолт Дісней» в 1993 р. в рамках програми MTN випустила 100-річні облігації.
Регулювання ринку єврооблігацій здійснюють професійні об'єднання учасників ринку - Асоціація дилерів міжнародних облігацій (ISMA) та Асоціація учасників первинного ринку (IPMA). Національні органи регулювання на євроринки практично не впливають.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz