| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ В РІЗНИХ ГРУПАХ КРАЇН | ||
|
У 60-70-ті роки XX в. у світовому сільському господарстві (спочатку в найбільш розвинених капіталістичних країнах, насамперед у США) розпочався технологічний зсув, який отримав назву «агропромислова інтеграція». Агропромислова інтеграція є новою формою об'єднання підприємств, відмінної від об'єднань у промисловості та сфері послуг, її головна особливість полягає в її міжгалузевому характері, в тому, що вона означає організоване і комерційне об'єднання підприємств двох істотно відрізняються галузей економіки - промисловості та сільського господарства. До певної міри агропромислова інтеграція долає специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичних чинників, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги і обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського і промислового виробництва і в той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною. Агропромислова інтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу (АПК). АПК - це досить загальне поняття, під яким мається на увазі склалася в суспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними, довготривалими виробничими і комерційними зв'язками, які базуються на відносинах власності або договірних, типу контрактації, і які охоплюють всю агропромислову ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільського господарства, їх транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, їх зберігання, транспортування, переробку та збут готових продуктів або виробів. У складі АПК виділяються три сфери: 1. галузі промисловості, що поставляють засоби виробництва для сільського господарства та пов'язаних з ним галузей, а також здійснюють виробничо-технічне обслуговування сільського господарства; 2. власне сільське господарство; 3. галузі, зайняті переробкою і доведенням сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реалізація). Ряд галузей промисловості цілком (або майже цілком) обслуговують потреби АПК (виробництво сільгоспмашин, добрив, обладнання для тваринництва і кормовиробництва і т.д.). Інші галузі лише частково зайняті задоволенням потреб АПК. Вони включаються у функціональну структуру АПК лише в тій мірі, в якій їх продукція йде на потреби АПК. Процес розвитку агропромислової інтеграції та формування АПК далеко просунувся в промислово розвинених країнах, насамперед у США. У незмірно меншому ступені він спостерігається в світі, що розвивається, де поряд із загальними тенденціями і формами його прояви з'являються специфічні риси і форми, пов'язані зі значним відставанням агропромислової сфери звільнилися країн і їх економічної залежності від Заходу. У більшості країн, що розвиваються важливу роль в цьому відіграють ТНК, які виконують функцію інтеграторів. Це пов'язано з багатьма факторами, в тому числі з тим обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства в країнах, що розвиваються, ТНК приносять з собою ті форми і методи діяльності, які склалися в державах їхнього базування. У той же час в деяких країнах агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського або промислового виробництва, існуючими в самих країнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в ряді цих країн змушує ТНК шукати такі форми його отримання, які б гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі на місцевому ринку. Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції в нинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності - проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктах харчування. Разом з тим у багатьох країнах, що розвиваються збереглися архаїчні форми землеробства та землекористування, затримувалося проведення прогресивних аграрних реформ. Крім того, виробництво сільськогосподарських культур в багатьох з них, особливо в країнах Африки, залишається сильно залежним від умов погоди, що надає в окремі роки буквально «спустошуюче» вплив на врожай зернових. Розвиток зернового виробництва в групі країн стає все більш залежним від інтенсивного фактора, великих капітальних вкладень у сільське господарство, інфраструктуру, супутні галузі промисловості, а також від проведення великомасштабних меліоративних робіт. При значному зростанні валової продукції зерна в цілому в промислово розвинених країнах і державах, що розвиваються в останні два десятиліття продовжувала заглиблюватися диспропорція в зерновому господарстві, що виражається в зростаючому і різноспрямованому розриві між виробництвом і споживанням в кожній з цих груп країн. У промислово розвинених країнах відбувалася подальша концентрація «надлишків» зерна, оскільки виробництво перевищувало витрата зерна, включаючи використання його на кормові цілі. У країнах, навпаки, у зв'язку з збільшуються продовольчими потребами зростав дефіцит зерна, середньодушове виробництво тут збільшувалася незначно, а в ряді регіонів продовжувало знижуватися, при тому що фізичний його обсяг залишався досить невисоким - 230 кг в середньому до початку 90-х років при 720 кг в групі розвинених країн (при цьому в промислово розвинених країнах, і насамперед у США, вживалися заходи з обмеження виробництва). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||